Відомий архітектор попереджає, що Токіо перетворюється на колонію для багатих

Відомий архітектор та переможець премії Прітцкера, Рікен Ямамото, побоюється, що Токіо стає «колонією для багатих та втрачає своє серце».

Він різко розкритикував своїх колег за те, що ті дедалі частіше працюють в інтересах заможних людей, а не міста і його мешканців.

Нагадуємо, що Токіо з населенням 33 мільйони входить в трійку найбільших міст планети. І попри статус мегаполіса в одній із найбільших економік світу, місто довгий час залишалося зручним для пішоходів і «людяним» за масштабом. Вузькі вулиці та м’які правила зонування дозволяли існувати маленьким крамницям, кафе й барам, а доступне житло можна було знайти навіть у престижних районах.

Однак останніми роками ця картина змінюється. По всьому місту з’являються великі скляні та сталеві будівлі з бутіками, офісами й елітними апартаментами, які поступово витісняють звичне міське середовище. Рікен Ямамото підкреслив, що нові будівлі зовсім не пристосовані для життя звичайних мешканців і не служать місцевим громадам.

Висотні житлові будинки, які в Японії називають «вежами-особняками», стали відповіддю на зростання кількості людей у міських центрах. Станом на 2024 рік у Великому Токіо налічувалося 812 таких будинків, і приблизно чверть із них збудували лише за останні десять років — про це свідчать дані ринку нерухомості.

Паралельно швидко зростає і офісна забудова. У період з 2024 по 2026 роки на ринок вийдуть нові великі офісні комплекси загальною площею до двох мільйонівквадратних метрів. Це ще більше посилює тиск на міський простір Токіо.

Архітектора турбує елітарність нових районів для заможних людей. Як приклад він навів серію комплексів Hills від компанії Mori Building, які з’явилися у престижних районах від Роппонґі до Азабу. Ці проєкти, створені відомими архітекторами, зазвичай мають дорогі магазини й акуратно оформлені зелені зони, але залишаються відірваними від повсякденного міського життя.

Рікен Ямамото відкрито розкритикував окремих зіркових архітекторів, поставивши під сумнів, чи справді вони думають про потреби суспільства, коли працюють над такими проєктами.

У «Хмарочосі» вже згадувалась критична ситуація з забудовою в місті, коли заради нових багатоповерхівок нехтують навіть деревами. Наприклад, під вирубку потраплили гінкго — дерева, заради яких щороку восени проводять фестиваль милування золотим листям.

На тлі активного будівницьва за останні роки зелена площа міста суттєво скоротилася: з 9,2% у 2013 році до 7,3% у 2022-му. Для порівняння, у Нью-Йорку зелені зони займають близько 22% території міста.

Розкритикував архітектор також і масштабну реконструкцію станції Сібуя — довготривалий мегапроєкт, який підтримують залізничні компанії, девелопери та мерія Токіо. За його словами, план надто зосереджений на зручності для корпорацій і торгівлі, а не на потребах міста й людей, які щодня користуються станцією.

Він також різко виступив проти перебудови історичного рибного ринку Цукідзі, заявивши, що це рішення «зруйнувало серце, саму сутність Токіо». Ринок припинив роботу у 2018 році, коли його перенесли на штучний острів Тойосу.

Проєкт вартістю близько шести мільярдів доларів передбачив перенесення знаменитого оптового ринку з його історичного місця до нового промислового району.

За словами Ямамото, ідея знести старий Цукідзі нищить історію і атмосферу міста. Тепер територію під колишнім ринком хочуть повністю переробити. Консорціум із 11 компаній планує звести там великий майданчик для подій, оточений висотками та «декоративними» зеленими зонами.

Архітектор скептично зауважує, що землю просто викуплять і побудують ще один закритий комплекс на кшталт проєктів Mori Hills. На його думку, до цього процесу мають активно долучитися незалежні фахівці й запропонувати спільне бачення майбутнього Токіо, а не лише інтереси девелоперів.

Нагадуємо, що в «Хмарочосі» вже писали про принципи токійського урбанізму. Там ідеться і про хмарочоси, які критикує Рікен Ямамото. Японці називають такі будівлі словом zakkyo — воно означає «співіснування різного».

Фактично такі хмарочоси перенесли міське життя всередину будівель, розмістивши громадські простори по вертикалі, тобто створили своєрідні анклави з власним середовищем.