Виробництво пластику зростає, щоб нафтові компанії не втрачали гроші через зелений перехід

За останні 20 років виробництво пластику подвоїлося, і воно ще подвоїться, а можливо, й потроїться, стверджує Бет Гардінер, американська журналістка-еколог, яка зараз мешкає в Лондоні. Нещодавно вона написала книгу «Корпорація “Пластик”» (Plastic Inc). Про це йдеться у матеріалі The Guardian.

Підтвердження заяви авторки містяться, наприклад, у цьому звіті ОЕСР за 2022 рік.

Гардінер почала досліджувати те, як великий бізнес наживається на пластику, прочитавши у 2017 році статтю, в якій повідомлялося, що за сім років нафтогазові компанії вклали понад 180 мільярдів доларів у заводи з виробництва пластмас у США. Чому? Бо пластик отримують саме з викопного палива.

Це обурило Гардінер, яка користувалася текстильними торбами та носила з собою скляну пляшку. Всі її маленькі зусилля зводилися нанівець великими корпораціями.

Очевидно, що ці нафтові компанії бачать, що відбувається, — світова енергетика щодалі відходить від викопного палива, зелений перехід став невідворотним. Це є великою загрозою для їхньої бізнес-моделі.

Тож ці компанії все більше покладаються на пластик як те, що дозволить і надалі бурити свердловини та продовжувати заробляти гроші на нафті та газі.

За даними ООН, у 2019 році пластмаси призвели до викидів 1,8 мільярда тонн парникових газів, це 3,4% від загального обсягу світових викидів.

Вона зазначає, що пластик завжди мав цю унікальну особливість — змінювати співвідношення між пропозицією та попитом. Компанії просували пластикові товари як зручні, сучасні та дешеві, штучно формуючи попит.

«Якщо озирнутися на 1950-ті, 1960-ті роки, коли винаходили цю модель одноразового використання, то на представники індустрії пластмас говорили на конференціях: “Ми можемо заробити набагато більше грошей, продаючи пляшку, яку викинуть, ніж продаючи пляшку, яку використовуватимуть повторно 20 чи 40 разів”. Гадаю, найбільше мене шокувало те, що вони навмисно побудували цей світ, у якому ми живемо. Вони розуміли вплив, наслідки, і бачили прибуток, який це обіцяло», — обурюється Гардінер.

Громадськість, звісно, не могла не помічати гори пластикового сміття. Тож компанії вирішили змістити фокус: переконати людей, що проблема не у надмірному його виробництві, а у неправильному використанні. У 1950-х виробники упаковки заснували організацію Keep America Beautiful, яка заохочувала не смітити.

Така ж історія з переробкою. Виробники зрозуміли, що ідея переробки дозволить споживачам не відчувати провину за використання одноразового пластику. Гардінер каже, що її вразили документи та стенограми конференцій, ще з 1970-х років, які свідчили про цю тактику, при тому, що всі розуміли, що ресайклінг не зможе подолати цю проблему.

Переробка має сенс для таких матеріалів, як картон, скло та жесть, а також для окремих видів пластику, таких як ПЕТ-пляшки. Для більшості типів пластику вона неефективна, дорога, виділяє шкідливі речовини, та й узагалі пластик деградує з кожним циклом переробки.