Нові стандарти прибирають слова «безробітний», «вразливі групи» та «дітки» з офіційної мови

В Україні презентували перший державний стандарт «Термінологія безбар’єрності». Документ уніфікує недискримінаційну лексику та визначає перелік слів, які «підлягають вилученню з офіційного вжитку», повідомляє Міністерство освіти та науки.

У МОН зазначають, що відтепер термінологія є обов’язковою для використання в офіційних документах, правничій і науковій літературі, освітній сфері та публічному управлінні. Також стандарт рекомендують застосовувати в медіа та публічних комунікаціях.

У Національній комісії зі стандартів державної мови «Хмарочосу» уточнили, що остаточну редакцію документу має Національна академія наук, а на сайті наразі опубліковано проміжний варіант.

Рекомендації спираються на два основних підходи: 1) person-first, у якому на перший план виводять людину: наприклад, «людина з аутизмом» замість «аутист»; 2) identity-first, що спирається на самоідентифікацію групи.

Норми охоплюють понад 100 термінів, серед яких, до прикладу, — «нейрочутливість», «українська жестова мова», «безбар’єрна мова», «людина зі зниженою мобільністю» тощо.

Термін «інвалідність» поки що у цій редакції лишається, хоча раніше комісія зауважувала, що учасники громадського обговорення пропонували його переглянути, адже латинське слово invalidus означає «несильний», «непридатний».

Частина термінології стосується опису віку: дитячий (від 0 до 18 років), вік підлітка (14–18), молодий (14–35 років), дорослий (від 18), середній (36–59), старший (від 60), вік довгожителя (від 90).

У проміжному документі не йдеться прямо про «вилучення слів», як це формулює пресслужба МОН, але наводяться приклади термінології, яку рекомендовано критично переосмислити. Серед них такі:

• працездатність людини, безробітні — поняття, що редукують особистість до її економічної функції, створюючи дихотомію «корисний/некорисний» член суспільства;
• олігофренопедагог, корекційний педагог, тифлопедагог, сурдопедагог — поняття, які попри їх професійний характер, містять семантичні компоненти, що підкреслюють «дефектність» або «неповноцінність» учнів;
• дітки, діточки, дитиночка, дитинка — зменшувально-пестливі форми, що інфантилізують дітей та підлітків;
• сирота, відмовник, напівсирота, дітдомовець, підопічний, інтернатська дитина, виходець з інтернату — закріплюють стигму соціального сирітства, редукуючи особистість дитини до її соціального статусу або місця;
• вразливі групи — створює негативну ідентичність, де відбувається процес соціальної стигматизації особи на основі її попереднього досвіду.

Зазначимо, що в документі є неузгодженість щодо зворотного порядку слів: деякі терміни подаються з інверсією («вік молодий»), а деякі у прямому порядку («безбарʼєрне середовище»). Це пояснюється необхідністю сортувати перелік за алфавітом. Водночас, як наслідок, використання характерної для канцеляризмів інверсії уже потрапляє з документів у повсякденний вжиток, як це сталося з «кріслом колісним».

У додатку до документу міститься перелік із позначеннями людей — цільових груп або фахівців. Зокрема, пропонуються терміни: дитина з порушеннями розвитку, дитина з інвалідністю, людина з когнітивними/комунікативними/ментальними/психічними/сенсорними порушеннями, нейровідмінна людина, людина з порушенням зору/розпізнавання кольору/слуху/мобільності.