«Основи» видали артбук «Довга сцена». Розповідаємо про важливість книжки

Це колекційне видання про останню виставу театру «Березіль» 1933 року та її сучасне переосмислення.

Видавництво «Основи» презентували колекційний артбук, присвячений виставі «Маклена Граса», останній роботі театру «Березіль» 1933 року. 

Але насправді «Довга сцена» — це значно більше, ніж книга про одну виставу. Це спроба відновити досвід, який було перервано, стерто й майже знищено разом із людьми, що його створили. Видання поєднує два тексти, написані з інтервалом у 80 років. Поруч із п’єсою Миколи Куліша також опубліковано «Квітку Будяк» Наталки Ворожбит, це сучасне переосмислення тієї самої історії, але вже в іншому політичному й культурному контексті. В такий спосіб хочуть показати, що деякі теми не зникають, навіть якщо змінюється епоха.

Хто такий Микола Куліш і про що «Маклена Граса»?

Микола Куліш — одна з центральних фігур українського театру ХХ століття. Його тексти формували нову драматургію, яка відмовлялася від шаблонів і намагалася говорити про сучасність досить прямо. Його співпраця з Лесем Курбасом стала ключовою для театру «Березіль». Разом вони створювали вистави, які змінювали саму природу театру, від естетики до способу мислення глядача. Курбас бачив театр не як розвагу, а як інструмент формування свідомості, як простір, де глядач має навчитися думати. Саме тому їхня робота викликала дедалі більший спротив тогочасної системи.

П’єсу «Маклена Граса» Куліш написав у 1933 році в момент, коли радянська влада та утиски уже не залишали свободи. У центрі історії родина, яка опинилася на межі виживання. Ця п’єса — це історія про граничний вибір, коли людина має вирішити, що важливіше: вижити будь-якою ціною чи зберегти власну гідність. Цей вибір здається індивідуальним, але насправді він є політичним. Саме тому вистава Курбаса була небезпечною. Вона не відповідала вимогам ідеології, не пропонувала простих відповідей і не вписувалася в рамки тогочасного мистецтва.

У результаті «Маклена Граса» стала останньою постановкою Курбаса в театрі «Березіль». Уже незабаром після цього почалися репресії, які знищили і театр, і його творців.

Що таке «Квітка Будяк»?

Сучасний текст Наталки Ворожбит не просто повторює сюжет. Він переносить конфлікт в Україну 2010-х років, у часи перед Революцією Гідності. Це інший світ, але в ньому знову виникає теж саме питання: що робити людині, коли система тисне, принижує й змушує вибирати між виживанням і гідністю? 

Саме тому ці два тексти опубліковані разом. Вони не дублюють один одного, а вступають у діалог. Поєднання цих п’єс показує, що історія не є лінійною. Вона повертається через досвід.

Артбук «Довга сцена» 

Команда видавництва прагнула показати театр не лише як текст, а як подію. Тому «Довгій сцені» зібрано архівні фотографії, ескізи костюмів Вадима Меллера, сценографічні рішення, які формували візуальну мову вистави. Це дозволяє побачити, як саме працював театр Курбаса, дізнатись як він мислив простором, світлом, рухом.

Сценографія «Маклени Граси» була побудована як вертикальна модель суспільства, де кожен персонаж займав своє місце в жорсткій ієрархії. Актори на сцені розміщувались відповідно, було три яруси. Така структура підсилювала відчуття тиску, безвиході, нерівності. 

Чому ця книга важлива сьогодні?

«Довга сцена» показує, що культура не існує окремо від політики чи суспільства. Вона реагує на події, фіксує їх, іноді випереджає, змушує замислитись. І саме через це стає небезпечною для будь-якої системи, яка намагається контролювати думку. Тому важливо читати, бачити як на людину впливає політичний тиск, необхідність простого вибору, мовчання людей, які мали б висловлюватись.

Видання «Основа» поєднує кілька сенсів одночасно. Воно працює як історичний документ, як літературний текст і як візуальний об’єкт. Читаючи цю книгу, складно залишитися байдужим. Вона змушує не просто спостерігати, а співвідносити побачене з власним досвідом.