Навесні 2022 року міська рада Харкова повідомила про те, що архітектор світового рівня Норман Фостер буде залучений до розробки майстер-плану для оновлення міста.

З того моменту проєкт неодноразово зазнавав критики з боку фахового середовища та в результаті зник з публічного простору, так і не досягнувши відчутних результатів. «Хмарочос» поспілкувався з харківськими архітекторами та урбаністами, зокрема учасниками робочої групи проєкту, щоб розібратися у реальному стані майстер-плану Фостера на 2026 рік та в подальших перспективах розвитку великого прифронтового міста.

Як та чому Фостер обрав Харків

Норман Фостер – один з найвідоміших європейських архітекторів, лауреат Прітцкерівської премії, піонер стилю хай-тек та автор таких знакових об’єктів, як купол берлінського Рейхстагу, штаб-квартира Apple та лондонський «Огірок», тож його ініціатива розробки майстер-плану для Харкова стала чи не найголовнішою подією для урбаністичної спільноти України. Це була благодійна ініціатива не архітектурного бюро самого архітектора, а Norman Foster Foundation – фонду архітектора, який займається не стільки будівництвом, скільки науковими дослідженнями та урбаністичною аналітикою.

За словами архітектора Юрія Спасова та учасника робочої групи проєкту майстер-плану Максима Розенфельда, його хронологія розпочалася п’ятого квітня 2022 року, коли у Женеві під егідою ЄЕК ООН проходила конференція мерів європейських міст (UNECE Forum of Mayors). Участь у ній брали як мер Харкова Ігор Терехов, так і сам Норман Фостер, який запропонував допомогу свого фонду у відновленні одного з великих міст України. Своєю чергою мер Харкова запропонував, щоб це був саме Харків. Фостер погодився, зазначивши, що Харків є другим за розміром містом України після Києва та розташований безпосередньо на кордоні з Росією.

«Після Бучі, після того, як російські війська пішли з Київської області, була певна, ну, не ейфорія, але очікування, що оці самі ті два-три тижні, про які Арестович тоді казав весь час, ось вони закінчилися. Початок квітня, значить, перемога не за горами. Скоро війна і закінчиться, значить, потрібно вже починати до цього налаштовуватися. Такі, напевно, очікування були в Києві, і такі очікування подібні були в Женеві», – зазначає Максим Розенфельд.

«Хмарочос» також звернувся до Norman Foster Fundation за коментарем, проте на момент публікації відповіді не отримав. На їхньому сайті проєкт опублікований, як завершений і такий, що тривав з 2022 по 2025 роки.

Еволюція взаємодії: від маніфесту місцевих архітекторів до іноземних проєктів

Процес створення майстер-плану розпочався з формування локальної робочої групи, до якої увійшли десять харківських архітекторів:

• Дмитро Фоменко – власник архітектурного бюро «Arte Development»,
• Максим Розенфельд – історик архітектури та дослідник,
• Ольга Клейтман – керівниця архітектурного бюро «SBM Studio»,
• Юрій Спасов – директор інституту «Харківпроект»,
• та інші.

За словами учасників групи, уся ця аналітична робота виконувалася виключно на волонтерських засадах і нагадувала метод наукової розвідки. Цей робочий етап тривав майже дев’ять місяців. Українські архітектори комунікували переважно з мадридським офісом фонду Фостера через регулярні відеодзвінки, намагаючись узгодити глобальні підходи з місцевим контекстом. При цьому кожен із фахівців курував свою тему.

Юрій Спасов, як директор інституту «Харківпроект», взяв на себе проблематику реконструкції панельних масивів. Зі слів науковця, тоді команда «Харківпроекту» підняла та оцифрувала ключові архівні креслення панельних житлових будинків шістдесятих – вісімдесятих років. Ольга Клейтман разом зі своєю студією зосередилася на просторовому розвитку територій та розробці зеленого каркаса. Вони формували фахові кейси щодо екології та намагалися пояснити британським та іспанським архітекторам жорстку специфіку місцевого клімату, яка унеможливлює використання типових європейських рішень. Тим часом Максим Розенфельд у співавторстві з архітектором Сергієм Ільченком працювали над мапою ментальних районів Харкова – дослідженням, що фіксувало реальне, історично сформоване сприйняття міста його мешканцями. Водночас інші члени робочої групи так само опрацьовували власні вектори.

Думки про участь у проєкті учасників архітектурної групи розійшлися. Так, Ольга Клейтман зазначила, що для неї відчувалася зверхність представників фонду Фостера.

«Проблема була в тому, що вони дуже зверхньо ставились до нас і наполягали на своїх пропозиціях рішень. Хоча кожен з нас намагався донести до цієї команди якісь проблеми нашого міста, які здалеку з Барселони не видно. … Тут взаємодії не відбулось, синергії не відбулось, тому що вони вважають, що вони можуть нам розповідати, як повинно розвиватись наше місто, не побувавши в ньому жодного разу і не почувши якісь наші особливості», – зазначила архітекторка.

При цьому Юрій Спасов зазначає, що не відчув зверхності, а скоріше обережне ставлення команди фонду:

«Мені здалося, що вони ніби боялися щось нам ляпнути. Вони бачили, що ми, особливо на початку, не могли спокійно доносити свої думки. Ну, і це було зрозуміло. І мені здалося, що їм було легше тактично відійти від теми та почати говорити про щось інше. Вони були дуже виховані такі, “на м’яких лапах” з нами розмовляли, дуже тактовно. Професійно ж ніякої не було цієї різниці, ми були на одній хвилі», – сказав Юрій.

Як підсумовує Спасов, результатом роботи став стартовий маніфест – документ, що розклав Харків на 14 базових шарів, включивши системну аналітику демографічного, освітнього, екологічного, індустріального та річкового каркасів міста, і фактично став першою дорожньою картою для подальшого внесення змін до Генерального плану. Важливо зазначити, що, за словами архітектора, мова йшла саме про зміни вже у чинному генплані міста, а не розробку нового з нуля.

«Це був такий альбом сантиметрів п’ять товщиною з малюнками від руки самого Нормана Фостера, він ілюстрував. І дуже-дуже багато аналітики, тексту і, в підсумку, пропозицій. Вони вже намагалися потім сформувати на основі цих пропозицій якісь проєкти у звичайному юридично оформленому полі, через договори, через об’єми, через кошти там і так далі», – зазначає архітектор.

Після передачі маніфесту наприкінці 2022 року інтенсивна співпраця з локальною групою архітекторів завершилася. За словами Юрія, регулярна комунікація «органічно затихла», оскільки харківські фахівці виконали свою функцію – зібрали та передали необхідні вихідні дані. Проте сам проєкт не зупинився, а радше змінив формат, перейшовши до конкурсної площини.

Результати конкурсів та їх критика

Вже у 2024–2025 роках були проведені два міжнародні архітектурні конкурси в рамках майстер-плану: Kharkiv Housing Challenge, який стосувався ревіталізації житлових кварталів Північної Салтівки, та Kharkiv Freedom Square Revival, що стосувався відновлення площі Свободи та будівлі ОВА в центрі міста.

Юрій Спасов, який входив до складу журі конкурсу з відновлення Салтівки, зазначає, що призовий фонд конкурсу був «смішний», що відразу перевело його в інший пласт конкурсного всесвіту, і тому «дуже фахові» гравці, які могли б радикально вирішити проблематику, не брали в ньому участі.

Спасов підкреслює, що конкурс був організований через платформу Builder Architecture Competitions, де учасники платили внесок за участь, і в ньому брали участь переважно студенти та фахівці-початківці.

Аналізуючи безпосередньо проєкти-переможці конкурсу, архітектор вказує на показовий відрив іноземних концепцій від українських економічних реалій.

За його словами, концепт від турецької компанії, який здобув друге місце, ще виглядав відносно життєздатним – він передбачав обережний демонтаж пошкоджених секцій багатоповерхівки та модернізацію руїн зі зміною силуету будівлі та облаштуванням зелених дахів. Натомість інші фіналісти пропонували занадто радикальні рішення. Зокрема, китайський проєкт запропонував додати квадратні метри до кожної квартири, оточивши старі будинки суцільними скляними галереями, та розбити ферми безпосередньо на дахах. Проте найбільший дисонанс викликав проєкт англійської фірми з Лондона, який посів перше місце. Як зазначає Спасов, ця робота перемогла багато в чому завдяки особистій підтримці Нормана Фостера на заключному засіданні журі, що викликало своєрідний «вау-ефект». Британські архітектори запропонували повністю знести шістнадцятиповерхівки, а на їхньому місці звести щільну чотириповерхову забудову, а частину будинків радикально перебудувати. Спасов відверто сумнівається в доцільності такого рішення та фізичній можливості це реалізувати.

«Частину дев’ятиповерхівок вони там перекроїли таким чином, що я не розумію. Ну я ж бачу, я сам же живу зараз в такому домі, так переробити це неможливо. Ну, от просто неможливо. Ну, ні за які гроші, в сенсі не технічно, а як комбінація з економіки, смислів тощо», – резюмує він.

Рішення щодо ревіталізації Салтівки також критикує Ольга Клейтман. Вона наголошує, що скляні архітектурні кроки ігнорують як жорсткі пожежні норми, так і кліматичні амплітуди Харкова.

«В той день, коли ми вмикаємо кондиціонер, ми вмикаємо обігрівач. І навпаки. У нас дуже різкий клімат, не такий, як в Києві. У нас від -35 до +40. І +40 може триматись декілька тижнів, а взимку декілька тижнів може триматись дуже низька температура, -20, наприклад. От, тому для нас уся ця скляна забудова дуже невигідна», – пояснює вона.

До того ж сама ідея витрачати колосальні бюджети на реставрацію 70-річних, енергонеефективних та неінклюзивних панельних будинків видається експертці позбавленою сенсу.

Другий архітектурний конкурс – Kharkiv Freedom Square Revival – де-факто навіть не виявив переможця. Як зазначає історик архітектури Максим Розенфельд, який розробляв програму та входив до складу міжнародного журі конкурсу, призовий фонд розділили на чотири заохочувальні нагороди, оскільки зіркове журі (до якого, окрім Фостера, входили такі світові імена, як Моше Сафді та Стюарт Сміт) одноголосно визнало: жодна із запропонованих візуалізацій не підходить.

Проте Розенфельд сприймає відсутність переможця як позитивний результат. За його словами, головною метою конкурсу був не пошук готового будівельного креслення, а тестування того, як архітектори та містяни осмислюють майбутнє пошкодженої будівлі.

«Будівля ОДА має консервативну історію радянської, імперської спадщини. Нашою метою було змінити її сенс – перетворити на приклад прозорої демократичної архітектури, а не просто замінити один помпезний символ на інший. Цей конкурс став своєрідним тестом на те, що насправді відбувається в суспільстві та в уяві архітекторів з усього світу. І він показав, що в головах ще не дозріли до розуміння цього переходу: на словах декларується одне, а коли малюються проєкти – виходить зовсім інше», – зазначає Максим.

Саме тому Розенфельд наполіг на тому, щоб журі надало розгорнутий колегіальний висновок із детальним розбором помилок кожного проєкту – з акцентом на тому, чому ці рішення є хибними, а не вдалими. Експерт проводить пряму паралель із Німеччиною, де перший конкурс на реконструкцію Рейхстагу також завершився нічим, адже суспільству був потрібен час, щоб домовитися про нове бачення. За словами експерта, у цьому контексті навіть сам Норман Фостер визнає: поточний результат – це не фінал і навіть не початок відбудови, а лише наближення до старту, за яким неминуче підуть нові конкурси.

П’ять пілотів у відриві від реальності

Наразі міжнародні архітектурні конкурси охопили лише дві локації – Салтівку та площу Свободи. Проте, за словами Юрія Спасова, фонд Фостера визначив загалом п’ять пілотних напрямків для відбудови Харкова. Решта три охоплюють питання промисловості, екології з реанімацією річкового русла для створення єдиного зеленого каркаса, а також створення новітнього наукового кампусу. Зокрема, ідею останнього у вигляді концепту «Наукового кварталу» на місці найбільшого міського ринку «Барабашово» презентували в липні 2025 року в Римі. Проте поки всі ці напрямки залишаються виключно на рівні концептуальних пропозицій. І хоча конкурси щодо них ще не проводилися, ці ідеї вже зіштовхуються з критикою місцевого фахового середовища.

Зокрема, учасниця робочої групи Ольга Клейтман вказує на фундаментальну нераціональність ідеї створити студентський кампус на території «Барабашово». Для неї ця пропозиція виглядає відірваною від реальності: замість того, щоб стабілізувати історичний центр та підтримувати пошкоджені університетські комплекси, пропонується витрачати ресурс на зведення масштабних об’єктів, що лише зруйнують традиційні міські зв’язки.

«У Харкові 36 закладів вищої освіти, і кожен із них має власну територію та нерухомість. Коли вони пропонують побудувати щось в іншому місці, не в центрі, виникає питання: це для якогось нового закладу? Чи існуючі університети мають туди переїхати і покинути свої будівлі? Навіщо витрачати стільки грошей і створювати ізольоване середовище для студентів, якщо ми можемо інтегрувати їх у міське життя?» – зазначає архітекторка.

Крім цього, архітекторка розкритикувала ідею створення набережної навпроти Коксохімічного заводу.

«Вони замість того, щоб знайти якісь перспективні території, запропонували зробити набережну навпроти Коксохіму. Так от, я вам скажу, що у нас на тій території зараз навіть черепахи не живуть, не те щоб там люди гуляли», – сказала Ольга.

Ще більш системно цю відірваність від контексту пояснює харківська урбаністка Олександра Нарижна, яка прокоментувала майстер-план як незалежна експертка. Вона наголошує, що стратегія Фостера розглядає Харків як мегаполіс, який стрімко розширюється та освоює нові території. Натомість реальні просторові дослідження фіксують протилежний процес. Через відтік мешканців та студентів у Харкові утворився надлишок напівпорожнього житла, тому ідеї будівництва нових кампусів чи масивів виглядають суто декоративними.

«Зараз Харків виглядає так, що він ніби “згортається”, і на той масштаб міста, який ми маємо, у нас нема стільки життя. Ззовні ти ніколи цього не побачиш, і оця амбіція зараз перепланувати Харків як таку “машину майбутнього” просто не відповідає реальності», – зазначає урбаністка.

Філіал іншого світу: інша сторона дискусії

Попри критику, частина харківської спільноти бачить у майстер-плані Фостера позитивний слід. Юрій Спасов, незважаючи на свій скепсис щодо деяких конкурсних робіт, розглядає загальну перспективу п’яти пілотних проєктів з неабияким оптимізмом. Він переконаний: якщо ці ідеї пройдуть етап фахового допрацювання та отримають інвестиції, місто здобуде п’ять унікальних будівельних майданчиків. Це буде забудова за принципово іншими, європейськими стандартами. Директор «Харківпроекту» порівнює потенційний ефект від цих змін із появою метрополітену, який свого часу докорінно змінив міську логістику та рівень комфорту.

«Оці п’ять точок росту, які можуть з’явитися в нашому місті, якщо будуть реалізовані, вони будуть як наріжні камені в подальшому розвитку міста, ми отримаємо у нас філіал іншого світу», – наголошує Спасов.

Максим Розенфельд же переходить від практичної перспективи до більш філософських підсумків. Для нього головна цінність співпраці з Норманом Фостером полягає не стільки у майбутніх будівлях, скільки в ролі потужного рушія змін. З його слів, сама присутність фахівця такого рівня змусила місцеву владу та забудовників відмовитися від «провінційного планування» і різко підняти планку. Місто було змушене почати мислити глобальними категоріями, щоб бодай розмовляти із зірковим партнером однією мовою.

«Чим допоміг дійсно Фостер? Він показав, що можна мислити не звичними масштабами провінції, а мислити більш глобально. Він показав, що можна вийти у своїй свідомості на інший рівень, щоб відчувати себе не периферією, а одним із таких важливих інтелектуальних аналітичних центрів. Він перетворив нас із гидкого каченяти на білого лебедя. Змусив повірити в себе», – зазначає історик.

Експерт зазначає: навіть якщо більшість іноземних візуалізацій ніколи не перетворяться на бетон та скло, ім’я Фостера вже дало Харкову найголовніше – увагу. Воно перетворило місто на майданчик для міжнародних дискусій, що в майбутньому стане вирішальним аргументом для залучення реального капіталу. Що вже є великою насамперед послугою для Харкова та всієї України.

«Ми маємо пам’ятати, по-перше, що нам ніхто нічого не винен. Я маю на увазі Україні, українцям. Нам не зобов’язані допомагати. І ми це маємо пам’ятати. Це наша справа. Але при цьому ми маємо бути вдячними, коли нам допомагають. Я особисто страшенно вдячний за те, що він просто вирішив допомогти. Я вважаю, що нам потрібно пам’ятати, що це наша справа і що ми маємо бути вдячні», – окремо підкреслює Розенфельд.

Харків сьогодні: між декораціями та локальними ініціативами

Експерти зазначають, що станом на 2026 рік у Харкові триває напруга між політикою «фасадного благоустрою» та потребами збереження міської спадщини. Думки експертів при цьому знову розділилися. Зокрема, Юрій Спасов критикує подібні рішення:

«Тут просто безмежний простір для критики того, що зараз відбувається в місті з усіма цими святами, квітами на клумбах та коштовними інсталяціями. Абсолютно нічого б не сталося, якби всього цього не було, а ми натомість знали б, що ці гроші пішли на допомогу військовим, на зведення захисних споруд чи дрони. Критики на адресу влади дуже багато, і я здебільшого до неї приєднуюся».

Ольга Клейтман вказує на те, що нинішній підхід міської влади ігнорує проблеми безпеки та консервації історичної спадщини.

«Прямо на моїх очах, перед моїм домом прилетіла С-300 у будівлю 1830 року – міську садибу Павлових на Полтавському шляху. Ракета влучила перед нею, через що обвалився один кут. Це сталося о першій годині ночі, а коли о шостій ранку я вийшла на балкон, то побачила, що вони вже все згребли. Мармурові сходи, балконні огорожі – все, що відвалилося, просто вивезли на смітник. Хоча повинні були закрити територію, перебрати і зафіксувати те, що залишилося. Це величезна проблема: нашому керівництву банально не вистачає внутрішньої культури цінувати те, що вони викидають. Для них головне – чистеньке місто з лавочками та смітниками», – розповідає архітекторка.

Урбаністка Олександра Нарижна також вказує на цю проблему, проте зазначає, що це скоріше не системна політика, а бажання «швиденько почистити» місто після обстрілів та брак діалогу, зокрема з експертною спільнотою.

«Для цього в місті мала б діяти окрема програма, яка б спиралася на місцеву експертну спільноту. Харків – одне з небагатьох міст України, яке має потужну школу та інститут реставрації. Якби діалог між органами місцевого самоврядування і цими фахівцями був сильнішим, процеси відбувалися б зовсім інакше», – зазначає фахівчиня.

Водночас Максим Розенфельд вважає, що такі дії, як підтримання чистоти міста, мають важливий психологічний вплив на людей.

«Я розумію позицію: давайте все заморозимо, зараз не будемо нічого робити та законсервуємо. Це правильно. Але в такому випадку у людей дуже швидко наступає сильна депресія. Так само можна спитати, чи на часі зараз під час війни, там, я не знаю, виставки художні проводити, чи потрібно концерти проводити, чи потрібно фільми знімати? Так, безумовно, тому що не можна чекати, коли все закінчиться, і думати, що тоді починається життя, тому що жити ти будеш сьогодні», – зазначає експерт.

На тлі цієї суперечливої реальності експерти сходяться на тому, що пряме втілення запропонованих проєктів майстер-плану є малоймовірним через об’єктивні економічні та безпекові чинники. Зокрема, архітекторка Ольга Клейтман відверто називає цей концепт популістським, наголошуючи, що сьогодні фундаментально незрозуміло, яким взагалі буде статус міста. Проте фахівці погоджуються: цей досвід співпраці не був марним. Навіть якщо гучний проєкт не матиме фізичного продовження, він залишив по собі системну аналітику і задав місту глобальні стандарти.

«Який би проєкт не робився – це все одно дослідження. І негативний результат – це теж результат. Він показує, що в цьому напрямку думати не треба, а варто запрошувати тих, хто реально готовий приїхати і співпрацювати. Зараз уже ніхто на цьому популізмі вдруге не зіграє, влада не зможе запросити чергового зіркового архітектора, бо всі скажуть: “Так це ж уже було”. Цей шлях ми пройшли, зрозуміли, до чого він призводить, і йдемо далі», – підсумовує Клейтман.

Водночас спеціалісти підкреслюють, що паралельно з ініціативами Фостера та «декоративним благоустроєм» у місті наразі розвиваються локальні проєкти. Зокрема, Максим Розенфельд зазначає, що працює над збереженням пам’яті про пам’ятки архітектури через графічні реконструкції та збереження історії через книги. Паралельно експерт говорить про майбутню концепцію «Парку Авангарду» в районі «Задержпром’я».

«Район за Держпромом, який охоплює і той самий славнозвісний будинок “Слово”, і будинок художників, і будинок акторів – це унікальна пам’ятка конструктивізму. Це такий собі локалізований простір, фактично місто в місті. І створення там “Парку Авангарду” може стати нашою наступною пропозицією, яка вже не входить у пілотні проєкти Фостера. У травні 2025 року ми презентували цей проєкт як комплексний простір, що об’єднує площу Свободи, Держпром та район за ним, і передбачає створення потужного інституційного фронтир-центру безпосередньо в самій будівлі Держпрому», – ділиться спеціаліст.

З іншого боку, Олександра Нарижна ділиться проєктом «Харків: Спільне майбутнє», який запустили «Urban Reform». Зі слів урбаністки, це комплексна дослідницька ініціатива, яка фокусується не стільки на фізичному середовищі, скільки на людях та соціальному капіталі всього міста. Збираючи думки мешканців через серію інтерв’ю та аналізуючи всі попередні містобудівні напрацювання, включно з візіями Нормана Фостера, команда прагне налагодити дієвий діалог між громадою, експертами та місцевою владою.

«Звісно, яким буде остаточний результат, ми ще не знаємо, але хочемо отримати звіт із рекомендаціями, що стануть корисними для донорів, органів місцевого самоврядування та локальних спільнот. Важливо, щоб люди бачили себе в цих планах та ідеях і розуміли, як акумулювати зусилля. Ми прагнемо чітко зафіксувати точки розвитку, зростання і згортання, розбудувати ці паростки надії на майбутнє. У фіналі ми розраховуємо на створення серії об’єднавчих проєктів – як для тих, хто залишається в Харкові, так і для тих, хто лише думає повертатися. Це про генерування спільних ідей, які драйвитимуть нас разом», – підсумовує засновниця «Urban Reform».

Висновок

В умовах нинішньої реальності можна констатувати, що проєкт майстер–плану Фостера фактично поставлений на паузу. Проведення ще трьох необхідних конкурсів, які мали б охопити промисловість, науковий кампус та екологічний каркас річок, на сьогодні не анонсовано, як і імплементація вже наявних проєктів у містобудівну документацію та генеральний план Харкова. Тож напрацювання фонду Нормана Фостера наразі залишаються швидше масштабним аналітичним дослідженням та збіркою концептуальних візій, які мають опосередкований ідейний вплив на місто.

Проте, як зауважує Юрій Спасов, українська архітектурна спільнота має достатньо фахових знань для розбудови міста європейського рівня, візію якого запропонував Норман Фостер, але для серйозних кроків потрібна чітка політична воля.

«Ми можемо створювати зовсім інший рівень комфорту. Я абсолютно впевнений у нашій архітектурній та інженерній спільноті – нам уже все зрозуміло, ми знаємо, як потрібно робити. Але для цього потрібен відповідний замовник, масштабне фінансування та сучасні будівельні технології. На мою думку, тим суб’єктом, який має притягнути ці можливості та інвестиції, повинна бути саме міська влада, адже вона першочергово відповідає за розвиток міста», – підсумовує голова «Харківпроекту».

Зрештою, з оцінок експертів чітко випливає, що майбутнє Харкова стане комбінацією різних підходів. Воно поєднає у собі глобальні візії проєкту Фостера, поточні кроки міської влади та місцеві ініціативи. Проте найголовніше – будь-які зміни міського простору насамперед диктуватимуться реальними потребами для життя самих харків’ян.