Energy Act for Ukraine поспілкувався з Павлом Кістругою, лікарем-кардіохірургом Обласного клінічного кардіологічного центру Кіровоградської обласної ради, який пройшов через найжорсткіші блекаути та продовжує боротися за кожне серце. 

Благодійний фонд Energy Act for Ukraine обладнав заклад гібридною сонячною станцією. З моменту її встановлення тут успішно провели вже понад 130 операцій. Про страх без паніки, унікальні операції в напівтемряві та нову впевненість завдяки сонячній енергії — у матеріалі. 

—  Павло Васильовичу, ви прийшли працювати в цю лікарню у 2022 році, фактично напередодні найважчої в історії країни зими. З якими почуттями та викликами ви тоді зіткнулися? 

— До початку повномасштабного вторгнення я працював в одній із одеських клінік. Переїзд, абсолютно нова для мене операційна, до якої я тільки-но починав звикати — стресу мені й так вистачало. Але з настанням масованих обстрілів та блекаутів усе змінилося. 

Перше, що ти гостро відчуваєш, коли лунає сигнал повітряної тривоги — це повне розуміння того, що ні тобі, ні пацієнту просто немає куди діватися. Сучасні серіали показують усе так, наче перемістити операційну в укриття — це найлегша справа. Але насправді неможливо спустити під землю всю складну апаратуру.  

Наша операційна розташована на найвищому, п’ятому поверсі лікарні. Ти просто стоїш там і єдине, про що думаєш: «Тільки б усе було гаразд». Коли ми всі сиділи в Telegram-каналах і читали попередження про те, що готується черговий удар, теоретично в голові ми прокручували найгірші сценарії. Але коли ти натрапляєш на це в реальності — це зовсім інша річ. 

—  Пам’ятаєте той перший масштабний блекаут, який застав вас на робочому місці? 

—  Це було на початку повномасштабної війни. Тоді стався нічний ворожий удар. Уся будівля здригнулася, затремтіло скло в рамах, і в цю ж секунду все згасло. Відмовило взагалі все. Після тих прильотів світла не було на пів міста десь три чи чотири доби.  Але найстрашніше відбулося саме в хвилину удару, адже ми оперували прямо під час цієї атаки. 

—  Оперувати в момент вибуху, коли гасне світло, звучить як сюжет для фільму жахів. Що відбувалося в операційній у перші хвилини? 

—  Високотехнологічні прилади та наркозно-дихальний апарат мають вбудовані резервні акумулятори, вони протримали нас перші хвилини, поки перемикався генератор. Це зайняло десь близько хвилини, хоча ми готові були чекати й довше. Генератор дав струм на операційну лампу, але це сталося не відразу. 

—  Чи був страх?  

—  Я не скажу, що ми не переживали. Але паніки не було взагалі, стрес просто вивільнив шалений внутрішній адреналін, і кожен чітко знав, що робити. У мене на кожній операції на лобі завжди є ліхтарик, він і врятував. А дехто з колег, щоб допомогти, відразу почав підсвічувати операційне поле телефонами. Світло тоді було нашою найбільшою цінністю. 

—  Мабуть, ця операція була найважчою у вашому житті, чи не так? Кого саме ви рятували в таких екстремальних умовах? 

—  Це був чоловік у віці близько 60 років з ішемічною хворобою серця. Ситуація виявилася вкрай нестандартною, адже через особливості його анатомії ми взагалі не могли торкатися головної судини організму — аорти. Будь-який необережний дотик міг стати фатальним. 

Тому ми використали нову для нашої лікарні та дуже складну методику — створити обхідний шлях для відновлення кровотоку, але зробити це безпосередньо на серці, яке продовжує битися. Ми взяли інші судини пацієнта і поєднали їх між собою, наче послідовний життєвий ланцюг. Кров мала постачатися з однієї судини, плавно переходити на другу, потім на третю, оминаючи всі заблоковані ділянки. 

Операція тривала майже чотири години. Коли я зрозумів, що наш ланцюжок запрацював і кров пішла, зміг нарешті глибоко видихнути. 

— Як пацієнт переніс цю ніч? Все ж таки довкола був повний блекаут. 

—  Це окреме випробування. Наша реанімація знаходиться на першому поверсі, а операційний блок на п’ятому. Ліфти від генератора тоді ще не працювали. Тому нам довелося залишити пацієнта на ніч прямо на операційному столі, організувавши чергування біля нього. 

Ці столи дуже вузькі, вони зовсім не призначені для тривалого відпочинку. Йому було незручно, але на ранок, коли міське світло повернули й ми спустили його в реанімацію, він сказав, що краще так, ніж якось інакше. Після операції пацієнт повернувся до свого звичного життя.  

— Як родичі пацієнтів реагували на те, що лікарня в критичний момент може залишитися без світла? Чи не було паніки?  

— Люди все розуміли, а успішні операції перекривали весь жах. Але для нас ці виклики чітко підтвердили: лікарні потрібна повна автономність. Адже медицина під час блекауту — це не лише про хірурга з ліхтариком в операційній. Це й робота реанімації, де шприцеві інфузомати мають щосекундно вводити ліки пацієнтам, а їхні внутрішні батареї не розраховані на тривалу темряву. Це й безпека молодшого персоналу, який доглядає за хворими в коридорах. Питання безперебійного живлення стало для нас питанням виживання, яке не повинно залежати від наявності палива для генератора чи ситуації в міській мережі. 

— Ви згадали про системні рішення та виживання. Чому звичайні дизельні генератори, які досі рятують бізнес та будинки, не можуть стати повноцінною основою для енергонезалежності вашого кардіоцентру? 

— Генератори — це хороша тимчасова підстраховка, але вони мають критичні недоліки для медицини. По-перше, це людський та технічний фактори: генератор потребує палива, постійного обслуговування, він може банально не завестися з першого разу. По-друге, і це найголовніше в нашій роботі, перемикання на генератор займає час. Та сама хвилина, про яку я згадував, в умовах кардіохірургії, коли рахунок йде на секунди, може коштувати життя. Будь-який стрибок напруги чи затримка в живленні делікатної апаратури — це колосальний ризик. Справжня енергонезалежність лікарні повинна бути безшовною. Світло не має зникати взагалі ні на мить. 

— Тобто досвід перших блекаутів змусив шукати принципово нові підходи до безпеки пацієнтів? 

— Абсолютно. Події початку війни чітко дали зрозуміти, що діяти ситуативно більше не можна. Нам потрібне було автономне джерело енергії, яке працює постійно, автоматично і здатне підтримувати життєдіяльність усього центру безперебійно. Подібних критичних випадків, коли ми стояли в напівтемряві, підсвічуючи операційне поле мобільними телефонами, або коли пацієнт змушений був проводити ніч на вузькому столі через вимкнені ліфти, більше просто не повинно повторитися. Це занадто висока ціна. І саме сонячна енергія дала відповідь на цей виклик.  

— Розуміючи цю потребу, благодійний фонд Energy Act for Ukraine встановив у вашому кардіоцентрі гібридну сонячну станцію. Розкажіть, як саме це вплинуло на щоденну роботу закладу?  

— Для нашого кардіоцентру цей проєкт став підсиленням. Сонячна станція потужністю 50 кВт разом із системами збереження енергії на 96 кВт*год тепер повністю закриває наші критичні потреби. Вона живить високотехнологічне обладнання: шприцеві дозатори в реанімації, апарати ШВЛ, системи моніторингу пацієнтів та, звісно, операційні блоки. Більше того, станція забезпечує автономну роботу медичних ліфтів — тих самих, через зупинку яких нам колись довелося залишити пацієнта на ніч на п’ятому поверсі. Проблема з дрібним обладнанням та безпекою пересування персоналу в коридорах тепер теж повністю вирішена. 

— Тобто можна з упевненістю сказати, що тепер пацієнти застраховані від несподіваних темних залів операційних?  

— Тепер це технічно неможливо. Подібні екстремальні сценарії з телефонами та ліхтариками залишилися в минулому як досвід, який ми пройшли, але який більше не повториться.  

— Попереду нові виклики та можливі зими з відключеннями. Чи змінилися ваші особисті відчуття, коли ви зараз заходите в операційну, знаючи про таку автономну підтримку на даху? 

— З’явилося чітке розуміння того, що тепер усе має бути під контролем. Це відчуття заспокоєння, адже ти знаєш, що в лікарні буде світло в будь-якому випадку, що б там ворог не задумав і не зробив зовні. Той факт, що ця підстраховка є, що вона реальна і працює, дає всьому медичному персоналу психологічний захист. Ми знаємо, що сонячні панелі на даху щодня акумулюють енергію, яка в разі аварійного відключення миттєво підхопить життя наших пацієнтів. 

Ворог може вимикати цілі міста, але він більше не в змозі вимкнути світло в операційних, де ми боремося за життя, і роботу людей, які щохвилини забезпечують догляд за нашими пацієнтами.