Успенську площу, бульвари Короленка та Української Добровольчої армії, а також комплекс La Fabrica проєктували різні команди. В одних випадках замовником було місто, в інших — приватний інвестор. Однак усі ці проєкти об’єднує увага не лише до зовнішнього вигляду, а й до того, як простір функціонуватиме щодня, як ним рухатимуться люди, де відпочиватимуть, хто за ним доглядатиме та загалом присутня повага до містян та простору, який оточує, або був тут до будівницвта.

«Хмарочос» поспілкувався з авторами цих проєктів, аби дізнатися, як вони працювали та які уроки з їхнього досвіду можуть взяти інші українські міста.

Хто ініціює зміни у громадських просторах Дніпра?

Як ми вже згадували, у проєктів, про які йдеться у цьому матеріалі, немає одного спільного ініціатора. Проте в усіх проєктах важливу роль відігравали архітектори, які могли запропонувати замовнику неочевидний сценарій роботи з територією чи історичною забудовою, а також міркували про комфорт мешканців та функціональність цих просторів.

Успенська площа та бульвар Короленка були муніципальними проєктами. Офіційними замовниками реконструкцій виступали профільні департаменти Дніпровської міської ради, а роботи фінансували через міські публічні закупівлі. Архітектурні команди працювали разом із проєктантами, інженерами, світловими дизайнерами, будівельниками та підрядниками.

Бульвар Української Добровольчої армії профінансував приватний інвестор, якому належить частина нерухомості вздовж вулиці. Місто погодило документацію та перетворення малозавантаженої проїзної частини на пішохідну зону, але бюджетних коштів на будівництво не витрачало. Після відкриття інвестор також узяв на себе догляд за бульваром.

La Fabrica теж є приватною ініціативою. На ділянці залишалися занедбані та частково зруйновані будівлі початку XX століття. Замість знесення архітектори Олег і Лілія Україна запропонували зберегти старі цегляні фасади та доповнити їх сучасними скляними конструкціями. Так історична забудова отримала нову функцію, не втративши автентичності.

Отже, нові громадські простори у Дніпрі з’являються за різними сценаріями. Десь замовником і джерелом фінансування є місто, десь кошти вкладає бізнес. Водночас незрозуміло, чи складаються ці проєкти у єдину довгострокову міську політику, чи залишаються окремими успішними ініціативами. І хоч Ксенія Донецька, яка працює  у команді головного архітектора міста, згадувала, що у міського керівництва було заплановано багато проєктів, які зупинились через повномасштабне вторгнення, деталі нам отримати не вдалось. Під час підготовки матеріалу редакція звернулася до Дніпровської міської ради. Запит надіслали у квітні 2026 року. Ми хотіли дізнатися, хто ухвалює рішення про реконструкцію громадських просторів, за якими критеріями обирають території та архітектурні команди, яким є загальне бачення розвитку міської архітектури, як окремі проєкти пов’язані між собою та хто відповідає за їх подальше утримання. Станом на липень 2026 року міська рада не відповіла. Тому позиція міської влади щодо системи планування міської архітектури та механізму ініціювання нових проєктів у цьому матеріалі, на жаль, не представлена.

La Fabrica

Торговельно-офісний центр La Fabrica розташований на вулиці Володимира Антоновича, 37. Назва це відсилка до дореволюційної макаронної фабрики, з якою була пов’язана ця ділянка.

На початку роботи тут зберігалися фрагменти трьох прибуткових будинків початку XX століття. Споруди перебували в аварійному стані, частину стін і перекриттів було втрачено, одна з будівель була фактично розламана. Територію планували розчистити під нове будівництво, однак архітектори Олег і Лілія Україна запропонували замовнику зберегти те, що ще можна було врятувати.

За словами Олега України, спершу архітекторам потрібно було розібратися, що саме залишилося від старого комплексу і в якому стані перебувають конструкції. Тож проєкт розпочали з обстеження будівель і пошуку способу втримати старі стіни. У будівлях відновили фундаменти та перекриття, укріпили конструкції й відтворили втрачені елементи фасадного оздоблення. Під час робіт стіни доводилося додатково стягувати металевими конструкціями. До історичних об’ємів додали окремий сучасний блок і мансарду, а будівлі поєднали скляною вставкою. Всередині облаштували торговельні та офісні приміщення.

Нові частини комплексу навмисно не стилізували під історичну архітектуру, їх не маскували під архітектуру початку XX століття за допомогою декоративних арок, карнизів або штучно зістареної цегли.

«Ми не стали робити прибудови у псевдоісторичному стилі. Хотілося на контрасті з модерновою скляною вставкою наголосити саме на історичному фасаді з червоної цегли», — пояснює Олег Україна.

Після перебудови цегляні фасади залишилися впізнавано старими, тоді як скло і метал одразу дають зрозуміти, які частини додали під час реконструкції. Відвідувач може побачити різні етапи життя будівлі, а не сприймати все як стилізацію під минуле.

«Ідея полягала в тому, щоб відновити фрагмент старого Катеринослава, невеликий, затишний та привабливий для людей, які відвідуватимуть цей торговельно-офісний центр», — розповідає архітектор.

Саме тому архітектори працювали не лише з окремими фасадами, а й з атмосферою всередині комплексу. Простір між будівлями мав нагадувати невелике міське подвір’я, а не закритий торговельний центр. А старі стіни зробили основою нового громадського й комерційного середовища.

Важливу роль у збереженні старої споруди зіграв приватний замовник. Адже знести аварійні будівлі та почати будівництво на розчищеній ділянці було б технічно простіше. Реновація натомість вимагала обстежувати кожну частину будівель, укріплювати старі конструкції та пристосовувати їх до сучасних норм і нових функцій. Тож подібний результат залежить не лише від задуму архітекторів. Замовник також має погодитися на складніший, довший і менш передбачуваний процес заради збереження історичного середовища.

У 2019 році La Fabrica посіла перше місце на Ukrainian Urban Awards у номінації «Реновація та реконструкція історичного об’єкта». На конкурсі відзначили саме реалізований проєкт архітектурної майстерні Олега та Лілії України.

Бульвар Короленка

Частину вулиці Короленка реконструювали у 2020 році. Раніше тут рухалися автомобілі, а значну частину простору займало паркування. Після реконструкції ділянку закрили для транспорту та перетворили на пішохідний бульвар.

Проєкт ініціювало місто, розповідає керівниця архітектурного сектору в команді головного архітектора Дніпра та одна з авторок концепції Ксенія Донецька. Над архітектурною частиною разом із нею працювали Дмитро Волик і Сергій Дербін.

Команда розглядала Короленка не лише як реконструкцію окремої вулиці, а як частину майбутнього пішохідного каркаса історичного центру. Бульвар мав увійти до ширшого маршруту, який поєднуватиме громадські простори, культурні установи та важливі історичні локації Дніпра.

В основі проєкту було повернення міського простору людям. За словами архітекторки, одна з ключових проблем українських міст — території, які працюють переважно як транзит, ними проходять або проїжджають із точки А в точку Б, але не затримуються.

Такий підхід частково є спадком радянського містобудування, коли місто проєктували передусім як функціональну систему для руху транспорту, виробництва та обслуговування великих потоків. Потреби людини, зокрема можливість відпочити, зустрітися, почуватися безпечно та мати емоційний зв’язок із місцем, залишалися другорядними, а часто вазагалі не планувались у міському просторі.

«Головна наша ідея, яку ми закладаємо у проєкти, — це повернення міста людям. Ми прагнемо створювати середовище, максимально сприятливе для людини, безпечне і комфортне», — говорить Донецька.

На місці колишньої проїзної частини облаштували фонтани, висадили дерева, встановили лави, інтерактивний екран і піксельну артстіну. Одним із головних матеріалів стала кортенова сталь, із якої виготовили вертикальні конструкції, ліхтарі та декоративні панелі.

Кортен зовні нагадує метал, вкритий іржею, однак на його поверхні формується захисний шар, що сповільнює подальшу корозію. Для різних елементів бульвару використовували листи сталі різної товщини, а орнаменти вирізали лазером за індивідуальними кресленнями. Частина візерунків відсилає до української вишивки.

У Дніпрі кортен також став відсиланням до металургії та індустріальної історії міста. Вертикальні конструкції нагадують силуети будівельних кранів, які тривалий час були звичною частиною міського краєвиду.

Архітекторам було важливо показати, що колишню дорога, отримала нову функцію,  стала місцем, де можна зустрітися, відпочити, провести час із дітьми або влаштувати невелику подію.

Окремо поміркували про бульвар у вечірній час. За освітлення відповідала дніпровська компанія Expolight під керівництвом Миколи Каблуки. Замість рівномірного яскравого світла дизайнери запропонували м’яке освітлення з акцентами на деревах, кортенових конструкціях та окремих функціональних зонах.

Після відкриття на бульварі почали збиратися музиканти, художники та фотографи. Для архітекторів це стало ознакою того, що містяни прийняли новий простір і почали використовувати його за власним баченням. 

«Ми створюємо середовище, яке згодом формує нас і впливає на людину. Завдання архітектора — зробити його максимально безпечним і комфортним», — говорить Донецька.

У 2021 році проєкт посів друге місце на Ukrainian Urban Awards у номінації «Урбаністичний простір та ландшафт». Світлова концепція бульвару перемогла на міжнародному конкурсі LIT Lighting Design Awards 2020 у категорії ландшафтного освітлення. Наступного року вона також отримала спеціальну відзнаку IALD International Lighting Design Awards за використання світлових технологій для творчої взаємодії з відвідувачами.

Бульвар Української Добровольчої армії

Бульвар Української Добровольчої армії, який раніше називався Південним, профінансував приватний інвестор, який розвиває нерухомість уздовж цієї вулиці.

«Це не замовлення міста, жодної копійки з бюджету міста на цей проєкт витрачено не було», — розповідає архітекторка Наталія Каширіна, співзасновниця Filimonov & Kashirina Architects.

До реконструкції це була малозавантажена вулиця-дублер, яку здебільшого використовували для паркування. За словами Каширіної, тут не було дерев і місць для відпочинку. Частина перших поверхів прилеглих будинків залишалася закритою від вулиці, там розташовувалися гаражі, технічні приміщення та офіси без вітрин і активних входів.

Роботу над проєктом розпочали у 2016 році. Архітектори презентували концепцію місту, а міська влада погодила документацію та перетворення проїзної частини на пішохідну зону. Будівництво і подальший догляд за територією взяв на себе інвестор.

Приватна компанія обслуговує обладнання, доглядає за деревами та штучним струмком, воду в якому потрібно регулярно очищувати. Водночас бульвар залишається відкритим для всіх містян, а не лише для мешканців чи працівників сусідніх будівель.

За словами Каширіної, така модель вигідна обом сторонам, місто отримує відкритий громадський простір без витрат на його утримання, а бізнес більший потік людей до прилеглих приміщень.

Новий бульвар став продовженням розташованого поруч Катеринославського, створеного ще на початку 2000-х років. Архітектори використали схожі матеріали та продовжили малюнок мощення, щоб обидва простори сприймалися як частини одного пішохідного маршруту.

Однією з головних візуальних точок стала семиметрова бронзова скульптура Атланта роботи Єгора Зігури. Її розташували так, щоб положення фігури та напрямок її погляду візуально поєднували новий простір із сусіднім бульваром.

Іншою домінантою простору став штучний струмок уздовж пішохідної зони. Він нагадує про річки Жабокряч, що протікає під центральною частиною Дніпра у колекторі. (така річка є й у Києві, проте багато хто навіть не здогадується про неї).

Повернути справжню річку на поверхню було неможливо через глибину колектора та велику кількість інженерних мереж. Тому архітектори вирішили показати її символічно. Вода насосом подається у верхню точку, а звідти стікає за природним ухилом ділянки. За задумом він мав простягатися на 200 метрів, однак на першому етапі реалізували половину цієї довжини.

Після відкриття бульвару почали змінюватися й прилеглі будівлі. Власники перших поверхів ремонтували фасади, облаштовували вітрини та пристосовували приміщення під кафе, магазини, банки й офіси.

За словами Каширіної, спочатку не всі підприємці розуміли, навіщо вкладати кошти у приміщення, які й без того здавалися в оренду. Архітектори пояснювали, що новий бульвар може стати точкою зростання, збільшити потік людей і підвищити попит на комерційні площі.

Згодом тут з’явилися орендарі, готові укладати довгострокові договори та вкладатися у зовнішній вигляд своїх закладів. Отже, громадський простір вплинув не лише на комфорт пішоходів, а й на привабливість навколишньої нерухомості. 

Проєкт опублікувало міжнародне видання ArchDaily. Згодом бульвар увійшов до збірки сучасної ландшафтної архітектури швейцарського видавництва Braun Publishing.

Успенська площа

Успенська площа — одна з найстаріших у Дніпрі. Вона сформувалася на початку XIX століття навколо Успенського собору й тривалий час була важливим громадським місцем. У радянський період собор втратив свою початкову функцію та архітектурний вигляд. Змінився і простір навколо нього. До реконструкції площа переважно залишалася транзитною ділянкою, нею проходили до сусідніх вулиць, зупинок громадського транспорту та набережної, але майже не затримувалися.

Реконструкцію розпочали у 2021 році, а оновлену площу відкрили у 2023-му. Концепцію розробила архітектурна команда Дмитра Волика та Ксенії Донецької.

За словами Донецької, реконструкцію Успенської площі ініціювало місто. Формально запуск проєкту оформив виконавчий комітет Дніпровської міської ради, у 2020 році функції замовника передали департаменту благоустрою та інфраструктури, а згодом — департаменту капітального будівництва. Роботи фінансували з місцевого бюджету через публічні закупівлі.

Основну частину підготовчих і будівельних робіт розпочали ще до повномасштабного російського вторгнення. За словами архітекторки, до лютого 2022 року встигли висадити дерева, закласти фундаменти та виконати значну частину складних робіт. Завершувати площу довелося вже під час великої війни.

«Ми починали її в одній реальності, а закінчували вже в іншій», — говорить Донецька.

Площу від початку розглядали не як окремий сквер, а як частину більшої пішохідної структури історичного центру, про яку ми згадували раніше. Тому одним із перших завдань було переглянути пішохідні зв’язки. Доріжки проклали відповідно до маршрутів, якими люди рухаються до сусідніх кварталів, культурних закладів і зупинок.

На території площею 1,45 гектара висадили 285 дерев, облаштували велодоріжку, проклали тактильну плитку, а пішохідні переходи підняли до рівня тротуарів. Також змінили організацію транспортного руху та паркування навколо площі.

Однією з проблем, із якою працювали архітектори, була транзитність. Тому архітектори прагнули не просто оновити покриття та озеленення, а змінити саму логіку користування територією. Там, де раніше люди переважно проходили з точки А в точку Б, мав з’явитися простір, у якому хочеться залишитися.

Саму площу поділили на кілька зон. В активній частині облаштували дитячий майданчик і бетонні скеледроми. У центрі з’явилися фонтан, вільний майданчик і каскадна тераса завдовжки 72 метри, яку створили як місце для сидіння та невеликий амфітеатр. Камерну частину сформували з доріжок, лав і зелених островів із декоративними деревами.

Архітектори не хотіли задавати площі лише одну функцію. Нею можна пройти транзитом, тут можна зустрітися з друзями, відпочити біля води, прийти з дітьми, потанцювати або провести невелику подію.

За словами Ксенії Донецької, архітекторки та співавторки реконструкції, найважливішим результатом стало саме різноманіття людей і сценаріїв, які з’явилися на площі після відкриття.

«Там є діти, підлітки, батьки, літні люди, туристи, військові, фотографи, закохані пари, компанії друзів. Люди приходять із різними потребами, різним темпом і різними сценаріями життя і простір усіх їх приймає», — розповідає вона.

Успенська площа стала місцем для прогулянок, зустрічей, дитячих ігор, танців, днів народжень, випускних, весільних фотосесій, рекламних зйомок і відео для соціальних мереж. Особливо інтенсивно працюють дитячі зони. За словами Донецької, там майже постійно утворюється живий «мурашник».

Крім того, над площею працювали не лише архітектори. 

«Саме завдяки підтримці міста і спільній роботі великої команди, архітекторів, інженерів, світлових дизайнерів, будівельників, підрядників, з’являються такі простори, як Успенська площа, бульвар Короленка та інші локації, які ми створили і продовжуємо створювати», — говорить архітекторка.

Успенська площа отримала низку українських та міжнародних відзнак. У 2023 році проєкт переміг у Премії Національної спілки архітекторів України в номінації «Ландшафтна архітектура». У 2024-му його відзначили почесною нагородою Architecture MasterPrize.

У 2025 році площа отримала Best of Best на 4 Future Awards і перемогла у категорії громадської та ландшафтної архітектури на Urban Design and Architecture Design Awards. Вона також увійшла до фіналу ArchDaily Building of the Year у категорії громадської та ландшафтної архітектури та посіла друге місце на українському конкурсі «Творець року».

Крім того, проєкт номінували на Премію Європейського Союзу з сучасної архітектури — EUmies Awards 2026.

Чи можна повторити досвід Дніпра в інших містах?

Проєкти у цьому матеріалі з’явилися за різних обставин. Успенську площу та бульвар Короленка ініціювало й фінансувало місто. За бульваром Української Добровольчої армії стояв приватний інвестор, а La Fabrica взагалі комерційний проєкт.

Тож подібні проєкти можна втілювати за будь-якого фінансування. Але важливо, щоб  замовник був готовий розглядати складніший сценарій, архітектори працювали не лише над зовнішнім виглядом, а й над маршрутами та повсякденними сценаріями, до реалізації залучали інженерів, світлових дизайнерів, виробників і підрядників. Важливо й те, що автори не залишали проєкт після затвердження концепції, а супроводжували його під час підготовки документації та будівництва.

Такий підхід можуть повторити інші українські міста. Для цього не обов’язково копіювати дніпровські матеріали або архітектурні форми. Навпаки, кожен проєкт має виходити з місцевого контексту, будуватись на історії території, наявних пішохідних маршрутів, потреб мешканців, рельєфу та характеру навколишньої забудови.

Приватне фінансування також може бути частиною такої моделі, але воно не замінює міської політики. Ще до початку будівництва мають бути визначені умови доступу, відповідальність за догляд і те, що станеться з простором у разі зміни власника. Для муніципальних проєктів не менш важливі прозорі критерії, наприклад, чому обирають саме цю територію, хто формує завдання, як визначають архітектурну команду та хто оцінює результат. 

Але найголовніше, це завжди політична воля керівництва. Яке хотіло б перетворювати міські простори не на пустища, не на гарну картинку перед виборами, а на дійсно функціональний простір, яким будуть користуватись. Більше того, дніпровські підприємці довели, що навіть з історичними будівлями можна працювати, аби тільки цього хотіти.