Літературний сквер розташований на розі вулиць Олеся Гончара та Михайла Коцюбинського, в історичному центрі Києва. Поруч стоять будинок письменників РОЛІТ та будівля Інституту геологічних наук НАН України, яка має статус пам’ятки архітектури місцевого значення.

У самому сквері зберігся встановлений на початку XX століття фонтан Термена – один із п’яти його старовинних чавунних фонтанів, які збереглися в Києві.

Для місцевих мешканців сквер це також місце для щоденного проведення часу, тут гуляють із дітьми й собаками, відпочивають, зустрічаються із сусідами та влаштовують невеликі культурні події. У щільно забудованому центрі таких зелених місць небагато.

Поряд зі сквером, на ділянках біля Інституту геологічних наук, забудовник планує звести багатофункціональний житловий комплекс. Детально про землевідведення, дозволи, суди та ризики для навколишніх пам’яток «Хмарочос» писав у 2024 році.

Наталія Українська, яка входить до нинішньої ініціативної групи, називає її вже третім поколінням активістів, що борються за цю територію.

Перші мешканці почали стежити за планами забудови ще на початку 2000-х років. Наступна хвиля спротиву виникла приблизно у 2016–2017 роках, коли біля скверу встановили паркан і розпочали земляні роботи. Люди виходили на акції й толоки, проводили зустрічі та зверталися до депутатів і міських установ.

6 березня 2017 року працівники Міністерства культури обстежили ділянку на вулиці Олеся Гончара, 55-Б і зафіксували порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини. 14 квітня міністерство видало припис №1299/10/13-17 із вимогою негайно зупинити роботи.

Мешканці знесли встановлений забудовником дерев’яний паркан, але невдовзі на його місці з’явилася бетонна огорожа. У лютому 2019 року Верховний Суд визнав припис Міністерства протиправним і скасував його.

Активістам не вдалося остаточно закрити питання забудови. На території провели земляні роботи та облаштували котлован, однак наземну частину комплексу так і не почали зводити. Громадська увага не давала конфлікту зникнути з порядку денного, а за роки боротьби накопичилися документи, звернення та контакти, якими могла користуватися кожна наступна група активістів.

Після початку повномасштабного вторгнення могло здатися, що проєкт утратив актуальність. Однак, за словами Наталії Української, вже влітку 2022 року міські посадовці почали готувати новий проєкт рішення щодо спірної землі. У червні 2023 року в Київраді зареєстрували проєкт про поділ однієї з ділянок. Його поява стала приводом для нової хвилі самоорганізації.

«Ми — третє покоління активістів», — говорить Наталія Українська.

Частина нинішньої команди живе поруч зі сквером, інші долучилися через попередній досвід захисту київської спадщини та зелених зон. Інформацію поширювали у соцмережах, зокрема на сторінці «Літературний сквер. Збережемо». Також активісти створили робочий чат, у якому обговорюють документи й подальші дії.

За словами Наталії, нині над справою працюють приблизно десятеро людей. П’ятеро з них нині служать у війську.

Попередні покоління активістів частіше проводили толоки, зустрічі та вуличні акції. Нинішня команда також використовує публічність, але основну увагу приділяє рішенням Київради, земельним документам і дозволам.

Активісти стежать за порядками денними депутатських комісій і сесій, надсилають звернення та запити на публічну інформацію, порівнюють відповіді різних департаментів. Якщо в документах бачать суперечності, звертаються до депутатів, профільних установ або правоохоронних органів.

«Ми написали тонну звернень, запитів і так далі», — говорить Наталія Українська.

Вона називає цей етап процедурною роботою. Активісти перевіряють не лише те, що пропонують ухвалити депутати, а й те, як саме готують рішення, чи є необхідні погодження, чи збігаються межі ділянок, чи має забудовник право використовувати комунальну землю для огорожі або проїзду.

До команди також долучився юрист, який допомагає готувати матеріали для судової та іншої правової роботи. Наталія пояснює, що досвід інших київських конфліктів показує, що самого публічного спротиву часто недостатньо. Щоб остаточно зупинити будівництво, потрібно домогтися скасування документів, які його дозволяють, або юридично закріпити землю за зеленою зоною.

Це повільна й малопомітна для стороннього спостерігача робота. Але Наталія переконана, якби не громадський спротив, допомога деяких депутатів, зокрема Вікторії Пташник та Дінари Габібуллаєвої, територію вже давно забудували б.

Одним із найпомітніших інструментів громади стала електронна петиція №13255 «Захистити Літературний сквер від забудови чи спроб будь-яким чином включити частину скверу в будівельний простір».

У петиції місто закликали:

Петицію №13255 опублікували 29 жовтня 2024 року. Її авторкою стала активістка, письменниця та парамедикиня Катерина Зарембо. Звернення зібрало 6015 підписів із необхідних шести тисяч.

24 грудня Київський міський голова Віталій Кличко офіційно підтримав петицію. У відповіді він послався на суспільну значущість питання та повідомив, що міські органи вживатимуть відповідних заходів у межах своїх повноважень. Після цього петицію передали профільним посадовцям КМДА та комісіям Київради для подальшої роботи.

Однак формальна підтримка не означала автоматичного виконання всіх вимог. У відповіді міста зазначалося, що для надання скверу охоронного статусу потрібно провести дослідження, оцінити його культурну цінність і стан та підготувати облікову документацію. Окремих рішень потребували й земельні питання.

Частину процедур розпочали. Зокрема, Департамент охорони культурної спадщини взявся за облікову документацію Літературного скверу. На офіційній сторінці петиції також публікували плани заходів і звіти про її реалізацію. Проте, за словами Наталії Української, більшість інших вимог громади або не виконані, або просуваються надто повільно.

Загалом навіть успішні петиції часто залишаються без належного виконання. Як раніше писав «Хмарочос», зібрані шість тисяч голосів і формальна підтримка міської влади ще не гарантують, що запропоновані містянами рішення втілять на практиці. Саме тому активісти продовжують нагадувати посадовцям про підтриману петицію, надсилати запити й перевіряти кожен наступний проєкт рішення.

Різні покоління захисників скверу не завжди однаково бачили можливий результат. У 2024 році колишня учасниця спротиву Галина Плачинда підтримувала компроміс, за яким орендар мав повернути місту частину землі, а забудовник — профінансувати реконструкцію скверу. Вона вважала, що така домовленість допоможе зберегти зелену зону та відремонтувати фонтан Термена.

Катерина Зарембо та нинішня ініціативна група виступили проти запропонованого поділу ділянки. Вони наполягали, що передача частини землі «Київзеленбуду» є правильним кроком, але решта території може залишити забудовнику можливість використовувати сквер для під’їзду техніки та обслуговування майбутнього комплексу. Цю дискусію докладно описувала «КиївВлада».

Тому нинішня група наполягає, що юридичний захист має охопити не лише основну зелену ділянку, а й прилеглу землю, якою фактично користуються відвідувачі скверу.

Станом на липень 2026 року наземну частину багатофункціонального комплексу біля скверу не звели. Але остаточної перемоги громада ще не здобула.

У червні Консультативна рада Департаменту охорони культурної спадщини розглянула облікову документацію Літературного скверу. Після цього між активістами та КМДА виникла суперечка щодо запропонованих меж. Активісти заявили, що частину зеленої території залишають за межами об’єкта. У Департаменті відповіли, що спірна ділянка історично та функціонально не належала до скверу.

«Тим не менш, ми продовжили діалог з ДОКСом, в результаті якого з’явились нові можливості щодо охоронних статусів для цієї території, ми не ставимо крапку», — каже Наталія.

18 червня Київрада вже намагалася ухвалити рішення про передачу основної території скверу «Київзеленбуду». Проєкт охоплював дві ділянки загальною площею близько 0,87 гектара. Активісти та окремі депутати наполягали, щоб до території додали ще приблизно дев’ять соток землі. Частина цієї землі пов’язана з планами сусідньої забудови. За їхнім задумом, загальна площа захищеної території мала становити приблизно 0,96 гектара.

«Про що окремо ми записали відео-звернення Катерини Зарембо, яке вона записувала буквально з позицій, де зараз служить і пояснювала позицію громади. Це відео-звернення ми адресували депутатам в залі перед голосуванням», — зазначає активістка.

Катерина у зверненні заявила, що проєкт у запропонованому вигляді не захищає всю територію та залишає забудовнику можливість для будівельних робіт поруч зі сквером. Вона також наголосила, що навіть офіційно підтримана петиція не гарантує виконання її вимог.

Тим не менш, за початковий варіант проєкту проголосували 53 депутати, тоді як для ухвалення був потрібен щонайменше 61 голос. Рішення не прийняли.

Окремо в Київраді зареєстрували проєкт рішення №223 про визначення меж, статусу та збереження Літературного скверу. У пояснювальній частині документа прямо згадана підтримана петиція громади. Проєкт пропонує визначити територію скверу площею приблизно 0,967 гектара, оформити землю в постійне користування «Київзеленбуду» та провести дослідження, необхідні для можливого надання охоронного статусу.

На момент підготовки статті це лише проєкт, а не чинне рішення Київради. Активісти продовжують аналізувати документи й наполягають, щоб до захищеної зеленої зони ввійшла вся територія.

Забудовник раніше повідомляв «Хмарочосу», що не планує забудовувати сам сквер і, навпаки, готовий долучитися до його благоустрою. Мешканців така відповідь не заспокоює. Вони впевнені, що сусіднє будівництво потребуватиме під’їзду техніки, інженерних мереж та іншої інфраструктури й поступово перетворить частину громадського простору на територію обслуговування нового житлового комплексу.

Тому головне питання для громади — визначити юридичні межі скверу та отримати гарантії, що його землю не використовуватимуть для потреб сусідньої забудови.

За роки конфлікту люди в ініціативних групах змінювалися. Одні припиняли активну роботу, інші долучалися, коли виникала нова загроза. Водночас накопичувалися документи, звернення, судові рішення та досвід, якими користувалися наступні покоління активістів.

Конфлікт довкола забудови може тривати довше, ніж каденція депутата, робота посадовця або можливість конкретної людини щодня займатися активізмом. Тому захист спільного простору залежить не лише від одного лідера, а й від здатності людей передавати знання та відповідальність далі. Сьогодні ж частина команди захищає країну у війську, а ті, хто залишається в Києві, продовжують боротись за сквер, стежити за документами й рішеннями міської влади.

Крапку в цій історії, за словами Наталії Української, можна буде поставити лише тоді, коли дозвіл на будівництво скасують або Київрада остаточно закріпить усю територію за сквером. Поки цього не сталося.