Забуті технології проти посухи: Чому індійські міста повертаються до традиційних систем водозбору

В Індії через загострення водної кризи намагаються відновити роботу стародавніх підземних резервуарів і ступенчастих криниць, які тривалий час вважалися лише музейними реліквіями.

Проте повернення історичних об’єктів у сучасні комунальні мережі вимагає не просто відбудови каменярства, а й докорінної зміни міського управління та залучення місцевих громад. Які саме об’єкти прагнуть використати — вивчало видання ArchDaily.

У місті Хайдарабад відновили ступенчасту криницю XVII століття Бансілалпет, яка тривалий час була засипана сміттям. Під час реставрації звідти вивезли близько 2000 тонн відходів, після чого на глибині приблизно семи метрів під землею виявили джерело прісної води. Відновлена криниця має об’єм зберігання близько 2,2 мільйона літрів.

Також реставрували прилеглу територію, включно із заходами зі збору дощової води та зміною навколишньої інфраструктури.

«У звітах про відновлення зазначається про зв’язок криниці з водопостачанням лікарні імені Ганді. Приклад Бансілалпет поки що не доводить, що відновлені ступенчасті криниці можуть забезпечувати міста водою у великих масштабах. Однак він демонструє успішне відновлення води, об’єм зберігання та свідому спробу знову включити пам’ятку в систему управління водними ресурсами. Хоча її довгостроковий внесок у загальний водний баланс Хайдарабада ще належить оцінити», — пише ArchDaily.

У місті Ахмадабад ще у 2004 році наповнили водою ступенчасту криницю Амрітваршині Вав, яку збудували близько 1723 року.

Також міська влада вирішує, чи варто відновлювати танки — традиційні підземні резервуари для збору та тривалого зберігання дощової води. З 1892 року, коли в місті заснували водопровідну станцію, розпочався перехід до централізованого водопостачання. Танки залишалися фізично, але їхня початкова роль поступово зникала.

Згідно з дослідженням Built Heritage, проведеним у 2026 році, 90% опитаних жителів Ахмадабада висловили готовність знову використовувати воду з танок у міській системі. Втім, автори дослідження відзначають суттєві перешкоди: питання управління, власності, стимулювання та якості води.

«Складніша проблема виникає тоді, коли вода починає текти. Танка залежала не лише від своєї кам’яної камери. Її функціонування вимагало сезонного чищення, підготовки дахів та труб, рішень про початок збору дощової води та знань про обслуговування системи. Дослідження 2026 року показало, що частина збережених танок досі використовується, тоді як інші занепали або були переобладнані. Якість води також різниться: деякі існуючі системи потребують очищення перед вживанням», — зазначає видання.

Водночас постійне використання може стати запорукою її збереження, роблять висновок журналісти. Наприклад, ступенчаста криниця, відтворена для громадського користування, може перетворитися на міський простір, об’єкт культурної спадщини або поєднувати обидві функції — залежно від концепції навколишнього середовища.