Після нещодавніх масованих обстрілів енергетичної інфраструктури в передмістях столиці та окремих її районах зафіксували тимчасові зупинки водовідведення, що помітно контрастує з тогорічними відключеннями електроенергії, коли, незважаючи на відключення, каналізаційна мережа працювала переважно стабільно.

«Хмарочос» проаналізував систему водовідведення столиці та поспілкувався з президентом асоціації «Укрводоканалекологія» та колишнім керівником «Київводоканалу» Дмитром Новицьким, щоб розібратися в причинах виникнення збоїв каналізаційної мережі, інженерній механіці її процесів та сценаріях реагування на випадок подальших перебоїв.

Механіка системи: де система залежна від електрики

Система водовідведення столиці – це централізований та технологічно складний комплекс. Після зливу у квартирах киян стічні води через внутрішньобудинкові мережі потрапляють до підземних міських колекторів. Через рельєф Києва система працює не лише самопливом, а й за допомогою десятків каналізаційних насосних станцій, які перекачують нечистоти до Головного міського колектора. Звідти через систему дюкерів – трубопроводів під дном Дніпра – стоки транспортуються з правобережжя на лівий берег, до єдиної в місті Бортницької станції аерації, де проходять повний цикл очищення перед скиданням у річку.

Як пояснює Дмитро Новицький, головна залежність каналізації від електропостачання полягає саме у функціонуванні цих каналізаційних насосних станцій та самої Бортницької станції аерації, яка потребує дуже великих об’ємів електропостачання.

Причини виникнення поточних збоїв: від захисту мереж до кадрової кризи

Як припускає Дмитро Новицький, причиною тимчасового припинення приймання стічних вод в окремих районах Києва та агломерації могли стати насамперед заходи для збереження цілісності всієї інфраструктури. «Київводоканал» міг бути змушений обмежити надходження стоків до Бортницької станції аерації через різкий дефіцит електроенергії для її роботи, викликаний обстрілами.

Проте спеціаліст акцентує: окрім прямих наслідків обстрілів, системні збої зумовлені низкою опосередкованих чинників. Насамперед ідеться про хронічний фінансовий дефіцит галузі.

«Для водоканалів тарифи для побутових споживачів не підвищувалися з 2022 року. Якщо до війни підприємства забезпечували операційні витрати стовідсотково з надходжень від споживачів, то під час війни, не коригуючи тарифні складові, водоканали працювали в збиток. Середнє покриття операційних витрат було на рівні 70%. Відповідно, 30% недофінансовані – це заходи якраз із заміни насосного обладнання, ремонту мереж і таке інше. Тобто ми погіршували стан основних засобів через те, що не виконували своєчасно глобальні ремонти», – пояснює експерт.

Ситуацію загострює кадрова криза. Як заявляє Новицький, ініціатива уряду щодо зменшення рівня бронювання працівників критичної інфраструктури з 75% до 60% позбавляє підприємства необхідної оперативності.

У разі нової аварії чи влучання місто ризикує зіткнутися з браком достатньої кількості зварювальників, сантехніків та інженерів, здатних швидко виїхати та ліквідувати пошкодження.

Межі технічних рішень та пріоритети системи

Усунення збоїв у водовідведенні впирається у жорсткі інженерні рамки, бо забезпечити великі каналізаційні насосні станції звичайними дизель-генераторами технічно неможливо.

Дмитро Новицький пояснює, що один такий великий насос має потужність близько 1,4 МВт, а під час запуску йому потрібен пусковий струм, який у п’ять разів перевищує номінальний.

«Просто для того, щоб запустити такий насос, треба струм п’ять і більше МВт. А цього дизель-генератор вже не забезпечить. Це вже треба газопоршневу або газотурбінну генераційну установку. А її треба замовити, привезти, встановити. Ба більше, немає гарантії, що не буде пошкоджений такий генератор. Ми ж не можемо поставити сотні маленьких дизель-генераторів для забезпечення одного об’єкта», – наголошує президент «Укрводоканалекології».

Крім того, за словами Новицького, сама Бортницька станція аерації також потребує цілого комплексу з кількох потужних газотурбінних або газопоршневих установок, що вимагає складних інженерних рішень і значного часу на їхнє впровадження.

Зокрема, у зв’язку з такими технологічними обмеженнями експерт допускає і найбільш критичні сценарії повного знеструмлення, на випадок якого у Києва є крайній запобіжний механізм. За словами Новицького, ще під час проєктування за стандартів холодної війни було передбачено регламент тимчасового скидання нечистот безпосередньо в Дніпро без їх очищення.

«У крайньому разі проєктами нашої системи водовідведення передбачено тимчасове скидання води в межі Дніпра… Це тимчасовий спуск для того, щоб зменшити тиск на систему водовідведення. Це виклик війни, і люди мають розуміти, що йде війна, треба бути готовим до такої ситуації», – зазначає він.

Проте експерт зазначає, що попри екологічний виклик для міст нижче за течією, всі громади будуть заздалегідь попереджені, а природний ресурс річки дозволяє частково нейтралізувати забруднення на дистанції в сотні кілометрів.

Як пояснює чинний заступник генерального директора «Київводоканалу» Сергій Горкуценко в інтерв’ю «Економічній правді», для уникнення подібних найкритичніших сценаріїв місто планує пріоритезувати водовідведення перед водопостачанням. Якщо брак водопостачання можна компенсувати підвозом технічної води, то зупинка водовідведення може викликати епідеміологічну катастрофу, тому задля її уникнення місто може бути вимушене іноді свідомо обмежувати подачу питної води.

Підготовка на рівні міста та кожного домогосподарства

Як наголошує Дмитро Новицький, мінімізація наслідків можливих блекаутів вимагає системних дій і консолідації зусиль на трьох рівнях: центральної влади, місцевого самоврядування та самих споживачів. На рівні держави йдеться про забезпечення механізмів фінансування та законодавчі норми, які спростять процедури проєктування та будівництва або відновлення, адже саме в цій площині зберігається чимало складних регуляторних та фінансових бар’єрів.

З боку міста ключовим завданням залишається розвиток децентралізованих джерел водопостачання, щоб зменшити навантаження на мережу та забезпечити базові потреби населення.

«По-перше, міста мають розглядати різні сценарії та розробити плани реагування на найскладнішу ситуацію. Має бути відповідне розуміння, як забезпечити людей питною водою. В принципі, людині на добу треба 5 літрів питної води і 12–15 літрів для санітарних потреб. Для багатомільйонного Києва підвезення води – це складна процедура логістично, але це можливий і реальний сценарій», – зазначає Дмитро Новицький.

Спеціаліст зазначає, що в Україні досвід інших українських міст, зокрема Миколаєва, довів, що під час тривалих аварій населення можна забезпечити підвізною питною водою, а в мережу подавати технічну воду для санітарних потреб і пожежогасіння. Для цього місто має заздалегідь підготувати бюветні комплекси з автономним живленням, промарковані автоцистерни та ємності для підвозу води до лікарень, шкіл і укриттів.

Водночас найважливішим ланцюгом стійкості залишається самостійна підготовка кожного домогосподарства, яка дає міським службам запас часу, необхідний для ліквідації пошкоджень.

«У кожній сім’ї має бути певний запас води, принаймні питної і технічної, на три доби, щоб мінімальний об’єм був завжди. Для розгортання альтернативного, децентралізованого водопостачання службам міста треба час, і щоб на цей час у людей була вода. Дай Бог, щоб у кожній сім’ї була на три доби відповідна кількість води», – підсумовує президент «Укрводоканалекології».

Висновок

У цей сезон російських ударів по енергетиці проблеми водної системи Києва складаються у цілий комплекс викликів, від надзвичайної енергоємності великих насосів, що в умовах обвалів енергопостачання можуть зупинятися, із їхніми п’ятикратними пусковими струмами, що не можуть бути забезпечені звичайними генераторами, до фінансового виснаження галузі та гострого браку ремонтних бригад через зміни в правилах бронювання. За таких умов локальні обмеження приймання стоків стали вимушеними кроками для захисту всієї мережі від повного виведення з ладу.

Виходом із цієї ситуації є чіткий алгоритм дій на двох рівнях. З боку міста – це впровадження децентралізованої газотурбінної генерації, підготовка автономних бюветних комплексів та логістики підвозу води до лікарень, шкіл та укриттів. З боку ж кожного киянина – формування триденного запасу води та помірковане користування мережами під час знеструмлень. Саме цей індивідуальний резерв дає міським службам критично важливий час для ліквідації аварій і запобігання санітарній катастрофі у столиці.