У червні 2026 року з Андріївського узвозу прибрали пам’ятник Булгакову, а музей письменника поруч досі шукає нову концепцію. Суперечки довкола нього повторюють ширше питання, з яким стикаються українські міста: що робити з об’єктами імперського і радянського минулого? Зносити все, що нагадує про спільне з Росією, чи шукати спосіб переосмислити ці місця?

Оксана Довгополова – дослідниця пам’яті в міському просторі, професорка KSE. Вона вважає, що знаки імперського минулого можуть бути запобіжником: якщо щось сталося раз, воно може статися знову. Але для цього їх треба переозначити, щоб вони не читалися як глорифікація. Як приклад вона наводить італійське Больцано, де фашистський барельєф залишили на місці й доповнили світловою інсталяцією з рядком Ганни Арендт.

Видавець і співзасновниця «Хмарочоса» Юлія Салій поговорила з Оксаною Довгополовою про те, чому музей Булгакова міг би стати лабораторією імперської оптики, що можна було зробити з пам’ятником Щорсу, чому меморіали війни, поставлені згори, неминуче стають скандалами і що робить Ірпінь, вибудовуючи пам’ять разом із громадою. Окремо говорили про Одесу, смисловим центром якої є оперний театр, а не собор чи мерія, і про те, що ми втратимо, якщо просто зачистимо публічний простір.