Бібліотека, в якій світло зонує простір

У проєкті Filtered Light Поліна Рябцева запропонувала дитячу бібліотеку з великою залою під скляним атріумом у центрі. Дерев’яні ламелі в різних частинах будівлі розташовані й працюють по-різному: в одних зонах вони статичні, в інших рухаються за сонцем. У головній залі ламелі рухаються по колу, тож у центрі світло концентроване, а ближче до країв розсіяне. Протягом дня зони зміщуються разом із сонцем.

За задумом авторки, світло тут працює як зонування.

Відкритий простір вона обрала свідомо. Дітям важко довго зосереджуватися, і їм потрібно багато місця для руху. Тож світло підказує, де можна гратися, а де побути в тиші.

Проєкт виріс із роботи третього курсу. Тоді один із викладачів порадив подумати про сонцезахист великої скляної зали. Готуючись до конкурсу, Поліна повернулася до цієї поради, і сонцезахист став основою концепції. Подаватися вона вирішила лише за два тижні до дедлайну. «Я вагалася, бо люди готують роботи по пів року. Але подумала: якщо є шанс, його не можна пропускати».

Дерево в проєкті з’явилося пізніше за світло. «Коли я поєднала дерево і світло, відчула, що вони дуже добре працюють разом. Заходиш, і тобі хочеться тут бути». Світло, що проходить крізь дерев’яні ламелі, нагадує сонце, що світить крізь листя. Цей ефект добре відомий дослідникам біофілії, тобто вродженої тяги людини до природних форм.

Конкурс як інструмент галузі

До 2026 року конкурс називався International VELUX Award. За двадцять із лишком років у ньому взяли участь понад 6 500 студентських команд із більш ніж 130 країн. Тема незмінна: денне світло як ресурс для здоров’я людей, енергоефективності та клімату. Важлива умова: учасникам не потрібно використовувати продукти компанії. Тож конкурс працює не як маркетинговий майданчик, а як дослідницька платформа. Він спонукає тисячі студентів поставити світло в центр архітектурного мислення.

Фіналісти отримують не лише гроші, хоча призовий фонд становить 33 тисячі євро. Важливіший досвід дають дводенний воркшоп у Барселоні та презентація перед журі. До його складу входили провідні практики, зокрема американський архітектор Джеймс Карпентер. Напередодні фіналу журі зробило незвичну річ. Кожен його член представив перед усіма не власну роботу, а студентський проєкт, і пояснив, що в ньому побачив.

Студентські конкурси часто сприймають як рядок у портфоліо, але їхня роль у галузі ширша. Вони поєднують академічну освіту з міжнародною практикою, дають студентам доступ до професійної мережі й швидко поширюють нові підходи між країнами. Поліна найціннішим називає саме обмін: «Ти бачиш різні підходи різних країн. Багато хто вже значно більше орієнтований на енергоефективність і вуглець. Нам треба принаймні починати цим цікавитися».

Вона також звернула увагу на прикладний характер проєкту-переможця. Команда із шести студентів із Китаю взялася за поширену проблему тісних міських квартир, де білизну сушать на довгих жердинах за вікном. Студенти запропонували конструкцію, яка робить сушіння безпечним. Водночас вона працює як сонцезахист і спрямовує світло всередину помешкання. Чому цей проєкт справді переможний, Поліна пояснює коротко: «Є проблема, є рішення, є чітка конструкція».

Від відчуття до розрахунку

Європейська архітектура швидко переходить від якісних описів до вимірюваних показників. Оновлена Директива ЄС про енергетичну ефективність будівель (EPBD) вимагає розраховувати вуглецевий слід будівлі за весь її життєвий цикл. З 2028 року ця вимога діятиме для нових будівель площею понад тисячу квадратних метрів, а з 2030 року пошириться на всі нові будівлі. Європейський стандарт EN 17037 встановлює вимоги до денного освітлення. Добровільний стандарт Active House, у розробці якого брала участь і VELUX, оцінює житло за дев’ятьма критеріями. Вони належать до трьох груп: комфорт (денне світло, тепловий режим, якість повітря, акустика), енергія та довкілля.

Для України це не віддалена перспектива. Країна-кандидат на вступ до ЄС гармонізує будівельні норми з європейськими. Міжнародні інвестори й донори відбудови вже зараз очікують від проєктів підтверджених розрахунків енергоспоживання, мікроклімату та вуглецевого сліду.

Українські студенти вже бачать цінність такого підходу. Поліна розповідає, що на третьому курсі її група сама запропонувала вивчати енергоефективність. Більшість курсу висловилася саме за цю дисципліну, а не за альтернативи, які традиційно обирали роками. Нині у своїх проєктах Поліна регулярно моделює рух сонця в ArchiCAD і Revit. Наступним кроком вона бачить спеціалізовані інструменти для розрахунку денного світла: «Мені здається, це було б дуже корисно».

Перешкодою тут є не гроші, а брак знань. Саме знання й дають перевагу. Наприклад, VELUX Daylight Visualizer дає змогу оцінити коефіцієнт природного освітлення й рівні освітленості в приміщеннях. Програма безкоштовна, проста й водночас ефективна. Конкурси на кшталт Light of Tomorrow роблять цю тему частиною студентського портфоліо задовго до першого реального замовлення.

Компетенція, на яку зростатиме попит

Відбудова створює для архітекторів подвійний виклик. З одного боку, треба будувати швидко й дешево. З іншого боку, партнери, які фінансують проєкти, дедалі частіше вимагають доказів якості. Їх цікавить, скільки денного світла отримує кожна кімната, чи не перегріватиметься будинок без кондиціонера, який вуглецевий слід мають матеріали. Архітектор, здатний показати це цифрами, отримує перевагу, яку важко компенсувати досвідом чи портфоліо.

Поліна формулює ту саму вимогу з погляду людини, яка житиме в будинку:

Комфорт вона визначає через час: «Це не коли зайшов у щойно збудований будинок і сказав „вау“. Це коли відчуття тримається роками». Подібну довгострокову перспективу враховують і сучасні методи оцінювання будівель: зокрема, оцінка життєвого циклу (LCA — Life Cycle Assessment) передбачає розрахунковий період у 50 років.

Нову роль у професії відіграє і штучний інтелект. Поліна сприймає його як помічника для візуалізацій, але не як заміну архітектора: «ШІ не дає ідею. Він дасть гарну картинку за твоєю ідеєю, але саму ідею ти маєш створити сам».

Хорошу архітектуру, за її словами, передусім визначає якість комунікації із замовником, командою та інженерами в процесі роботи над досягенням узгоджених цілей.

Для українських студентів такі майданчики мають ще одне значення. Поліна працювала над проєктом у країні, де ніхто не може планувати надовго. «У Барселоні ти знаєш, що з тобою все буде добре. Тут такої певності немає. Але ми маємо робити все, що від нас залежить», – каже вона.

На конгресі тему війни не обходили: члени журі й учасники розпитували, як живе країна. Українські роботи на міжнародних конкурсах тримають Україну в полі зору світової архітектурної спільноти.

Як долучитися

Досвід Поліни показує, що бар’єр для участі нижчий, ніж здається. За її плечима вже кілька міжнародних воркшопів — у Франції, Штутгарті, Бордо та Харківській школі архітектури разом зі студентами з Варшави. Перший із них трапився на першому курсі, коли викладач порадив зібрати портфоліо і просто подати заявку. Ось її поради тим, хто вагається.

«Хтось має почати»

На запитання, що потрібно, аби доказове проєктування — з розрахунками денного освітлення, оцінкою якості повітря та екологічності матеріалів — стало в Україні нормою, а не експериментом, Поліна відповідає просто:

Засновник VELUX Вілум Канн Расмуссен залишив компанії девіз: «Один експеримент кращий за тисячу думок експертів». Студентський конкурс, де сотні молодих архітекторів щодва роки експериментують зі світлом, — один зі способів перетворити цей принцип на професійну культуру. Поліна погоджується: «Краще спробувати, ніж не спробувати. Спробуєш, не вийде — вийде в іншому місці. Але ти спробував».