Назва вулиці — одна з деталей міста, яку ми зазвичай перестаємо помічати. Вона потрібна, щоб знайти адресу, назвати зупинку або пояснити маршрут. Команда «Стріткоду» пропонує інший спосіб взаємодії з нею: через QR-код на будинку дізнатися, ким була людина, на честь якої назвали вулицю. На створення таких історій команда залучала кошти з допомогою краудфандингу на платформі «Моє місто».

Ім’я на табличці — ще не історія

Ідея «Стріткоду» виникла у 2022 році, на початку повномасштабного вторгнення. Наталія Демідова, співзасновниця ГО «Історична платформа» та авторка проєкту, дивилася відео про Дмитра Донцова. Вона раптом усвідомила, що багато років ходила вулицею його імені у Дніпрі, але ніколи не замислювалася, хто він. Це не було проявом байдужості. Просто міський простір не пояснює себе автоматично: назви є, а історії людей за ними часто залишаються невідомими.

Так з’явилася ідея розміщувати на будинках таблички з QR-кодами. Вони ведуть на онлайн-платформу, де зібрані матеріали про людей, на честь яких названі вулиці. Табличка стає першим контактом із цією історією, а цифровий формат дає змогу дізнатися про неї більше.

«Стріткод» працює з різними форматами контенту: біографічними текстами, хронологіями, аудіо, фотографіями, ілюстраціями та цікавими фактами. Інформацію про постаті команда верифікує разом із фахівцями, які найкраще знають конкретну людину. Це можуть бути історики, музейники, музикознавці або родичі героїв.

У Києві перші таблички з’явилися на центральних вулицях — Грушевського, Мазепи, Орлика, Примаченко. Навіть щодо відомих постатей команда виявляла, що перехожі не завжди могли пояснити, ким вони були.

Тут є урбаністичний вимір: назва вулиці перестає бути лише способом позначити адресу. Вона може стати приводом зупинитися, прочитати, дослідити й поглянути на знайомий маршрут інакше.

Табличка — частина міського простору

Команда свідомо обрала для стріткодів сучасний дизайн, який не конкурує з адресними табличками й не перевантажує фасади. Чорно-біла ілюстрація, кольорова плашка відповідно до фірмового стилю міста, коротке запитання про постать — усе це має привернути увагу, не перетворюючи табличку на рекламний носій.

«Таблички не мають кричати — вони мають зупинити, зацікавити, поставити питання», — пояснює Інна Крупник, голова та співзасновниця ГО «Історична платформа».

Запитання на табличках також не випадкові. «Бунтар у поезії чи бунтар проти системи?», «Адвокат, самостійник чи українізатор?» — вони пропонують подивитися на людину з різних боків, а не зводити її до одного визначення.

За словами Інни, табличка — лише перший дотик до історії. Далі людина сама вирішує, наскільки глибоко хоче зануритися в матеріал.

Проєкт поступово виходить за межі столиці й працює з постатями, важливими для конкретних регіонів. У перспективі команда планує більше розповідати про менш відомих місцевих діячів.

Десять історій, які мали дійти до шкіл

У 2024 році «Історична платформа» запустила на «Моє місто» кампанію «Незламні назавжди. Герої в назвах вулиць». Її задум полягав у тому, щоб зібрати перевірену інформацію про десятьох українців, підготувати біографічні матеріали, презентацію та інтерактивний тест для шкіл.

Цей проєкт став частиною ширшої роботи «Стріткоду». Команда хотіла, щоб історії людей, чиї імена вже присутні в міському просторі, були доступними не лише випадковим перехожим, а й дітям і педагогам.

На платформі «Моє місто» команда зібрала 41 480 гривень.

По завершенню збору вони реалізували освітню частину задуму. На основі підготовленого контенту разом із платформою «Освіторія» створили «Уроки незламності» — методичні матеріали для вчителів історії та громадянської освіти. МОН розіслало їх школам як рекомендовані додаткові матеріали.

Цей результат показує, як громадська ініціатива може працювати одночасно в кількох середовищах. Історії створюються для цифрової платформи, вони пов’язані з табличками на вулицях, а згодом стають матеріалами для навчання.

Як краудфандинг допомагає реалізувати ідею

Для громадських ініціатив краудфандинг — є одним зі способів залучити ресурси без очікування окремого бюджетного рішення або грантового конкурсу. Команда формулює конкретну мету, пояснює її потенційним доброчинцям і пропонує долучитися фінансово.

У випадку «Стріткоду» йшлося про цілком визначений результат: десять історичних матеріалів і навчальні ресурси на їхній основі. Людина могла підтримати роботу, розуміючи, що саме буде створено.

Водночас кампанія потребує підготовки. Автори мають сформулювати задум, визначити бюджет, розповісти про нього аудиторії, регулярно комунікувати під час збору та після завершення — показати, на що пішли гроші. Це окрема робота, яка потребує часу та комунікаційних навичок.

Саме тут роль платформи не обмежується розміщенням сторінки для збору.

«Моє місто» супроводжує команди від формування ідеї до її реалізації та звітування. Залежно від досвіду команди, платформа пропонує онбординг, консультації менеджерки, комунікаційні рекомендації, допомогу з просуванням і звітністю, а також аналітичний фідбек після кампанії.

Це означає, що краудфандингова кампанія стає процесом, у якому автори ініціатив вчаться працювати зі своєю аудиторією, пояснювати суспільну користь проєкту й відповідати перед людьми, які його підтримали.

Ще 17,9 млн гривень надійшло через партнерські програми дофінансування.

Ці цифри показують, що громадські ініціативи можуть отримувати ресурси не лише через гранти чи інституційні бюджети, а й завдяки підтримці людей, які готові вкладати гроші в конкретні зміни.

Що краудфандинг може змінити в місті

Історія «Стріткоду» не про будівництво нової площі чи реконструкцію вулиці. Його зміни безпосередньо пов’язані з тим, як люди взаємодіють із міським середовищем.

Таблички додають інформацію до вже наявного простору. Вони не змінюють маршрутів і не перебудовують фасадів, але пропонують інший спосіб користуватися містом — через знання його історії. А цифрові матеріали й освітні ресурси дають цій інформації продовження за межами вулиці.

Краудфандинг у такому випадку допомагає профінансувати конкретний елемент міського досвіду, який не завжди має очевидне місце в бюджетах на інфраструктуру. Ініціатива може початися з команди, яка помітила прогалину, сформулювала рішення та знайшла людей, готових його підтримати.

Але краудфандинг має свої межі. Воно не може замінити відповідальність міської влади за безпеку вулиць, доступність, транспорт, освітлення чи належний стан громадського простору. Ці питання потребують системних рішень, бюджетів і відповідальних інституцій.

У випадку «Стріткоду» важливе й інше: таблички не з’являються в міському просторі самі собою. Команда погоджує їх із містами, зокрема з КМДА, і працює в межах міського дизайн-коду. Тобто навіть громадська ініціатива, яка може самостійно залучити кошти, потребує взаємодії з міськими інституціями.

Краудфандинг дає змогу громадянам ініціювати зміни, які вони вважають потрібними, і залучати до них інших. Він допомагає перевірити, чи є підтримка для ідеї, та створити ресурс для її реалізації. Водночас те, наскільки довго така зміна працюватиме і чи стане частиною системного розвитку міста, залежить не лише від авторів проєкту та донорів.

«Стріткод» показує один із варіантів цієї взаємодії: громадська команда створює історії, люди підтримують їх фінансово, а міський простір стає місцем, де ці історії можна зустріти щодня.

Можливо, наступного разу, коли ви чекатимете автобус на знайомій зупинці, назва вулиці буде для вас уже не просто адресою.