X

Уряд Британії замість будівництва соціального житла витрачає кошти на тимчасові помешкання для бездомних і залишає майже 2 млн дітей у цвілі та сирості

соціальне житло збудоване у повоєнний період/paramount-properties.co.uk

Свого часу Прем’єр-міністр Британії Енді Бернем обіцяв запустити наймасштабніше будівництво соціального житла з часів Другої світової війни. Та щось пішло не так і перші будинки за держпрограмою з’являться не раніше 2029 року, і їх буде в рази менше, ніж потрібно.

А тим часом у країні понад півтора мільйов дітей живуть у сирих квартирах із пліснявою, а молодь не хоче працювати, бо не бачить шансів заробити навіть на надійну оренду. Про те, чому амбітні плани уряду буксують, пише The Guardian

Ще наприкінці грудня 2024 року Енді Бернем написав у соцмережі, що головною метою держави має стати будівництво сотень тисяч одиниць соціального муніципального житла. Він заявляв, що жодна інша реформа за одну каденцію не дасть більшого поштовху економіці й суспільству, та пообіцяв запустити наймасштабніше будівництво муніципального житла з часів Другої світової.

На практиці ж слова уряду майже одразу розійшлися з ділом. Спершу Бернем вимагав, щоб усі 39 мільярдів фунтів, закладені на Програму соціального та доступного житла (SAHP) до 2036 року, пішли суто на соціальну оренду. Та згодом умови переглянули, виділивши на соціальне житло лише 60% цієї суми.

Хоча влада зробила кілька вдалих кроків, наприклад, урізала програму приватизації «права на викуп», яка забирала муніципальні квартири, і підвищила соціальну оренду для наповнення бюджетів на нові будинки — головну ставку уряд робить саме на програму SAHP. Проте перші будинки за нею здадуть не раніше 2029 року. Очікується, що держава зводитиме близько 19 000 соціальних квартир на рік, тобто менше 200 тисяч загалом. Водночас благодійна організація Shelter підрахувала, щоб реально закрити житлову кризу, до 2036 року потрібно будувати щонайменше 90 000 соціальних домівок щороку.

На фоні цього в Британії розгортається масштабна криза: понад півтора мільйона дітей живуть у сирих, холодних, зацвілих або непридатних для життя квартирах, а молодь віком 16–24 роки повністю демотивована працювати й будувати кар’єру, не бачачи перспектив.

До речі, шість років тому дворічний хлопчик загинув у власній квартирі через отруйну плісняву. Жахливі умови, в яких родина роками жила без жодної допомоги від комунальників, шокували всю країну. Лише після цієї смерті уряд змушений був ухвалити жорсткий закон (Awaab’s Law), який юридично зобов’язує орендодавців швидко реагувати на небезпечну сирість і грибок.

Причина такої ситуації криється в тому, що замість інвестувати в постійне будівництво, держава витрачає колосальні кошти на тимчасові рішення. За даними Shelter, лише за рік, із квітня 2025-го по березень 2026-го, місцеві ради Англії виклали рекордні майже три мільярда фунтів на оренду тимчасового житла для бездомних, а це понад вісім мільйонів фунтів щодня. Причому 65% цієї суми пішло на найдорожчі та найгірші варіанти: аварійні пансіонати B&B і платні помешкання на ніч. У таких умовах сім’ї змушені тіснитися всією кількою в одній кімнаті та ділити кухню чи ванну з незнайомцями. Фактично державні бюджети просто спалюються на тимчасові рішення, які лише збагачують приватних орендодавців і ні на крок не наближають країну до виходу з кризи.

Експерти ринку нерухомості наголошують, що уряд сам зв’язав руки місцевій владі фінансовими пастками.

По-перше, у муніципалітетів утворився величезний борг, через що всі гроші йдуть на його погашення замість нових будівель, хоча голова однієї з лондонських рад підтвердив наявність готових майданчиків, які ніхто не освоює через брак коштів. Експерти зазначають, що борги можна було б просто списати, але влада цього не робить.

По-друге, місцеві ради змушені брати 30-річні позики на будівництво під понад 6% річних, тоді як приватним забудовникам уряд дає кредити під 0,1%, відмовляючи муніципалітетам нібито через загрозу для бюджету. І це відбувається саме тоді, коли приватний ринок завмер, а держава могла б дешево найняти будівельників і викупити заморожені ділянки.

По-третє, міністри бояться зайвих позик, хоча масове будівництво соціального житла — це надійна інвестиція, яка розганяє економіку, економить витрати на тимчасові притулки та приносить державі прибуток.

Цікаво, що після Другої світової війни та повоєнної розрухи уряд Гарольда Макміллана всього за два роки вийшов на темпи у 300 000 муніципальних будинків на рік. Сучасна Британія теж уміє зводити масштабні об’єкти блискавично — наприклад, величезні дата-центри в місті Слау. Тож проблема криється не в технічних обмеженнях, а виключно в політичній волі та пріоритетах влади.

Зроби добру справу і отримуй винагороди!
Нам як ніколи потрібна ваша підтримка. «Хмарочос» пише про розвиток міст 12 років та 114 днів. За цей час ми опублікували 30388 новин та статей. Ми потребуємо вашої допомоги, щоб продовжувати якісно працювати далі. Приєднуйтесь до Читацького товариства «Хмарочоса» та отримуйте приємні бонуси від редакції: квитки на культурні заходи в Києві, фірмовий мерч та актуальні книжки, можливість пропонувати редакції теми та багато іншого.
| Хто ми такі?

Відкрити повну версію сайту