«Корови вмирали з голоду і ми нічого не могли зробити». Яких збитків зазнають аграрії від війни?

Україна – аграрна держава. І це насправді привід для гордості. Адже саме аграрний сектор є гарантом продовольчої безпеки усього світу. Цьогорічна криза з затримкою українського зерна в портах – найяскравіший цьому доказ.

За інформацією Всесвітнього фонду природи (WWF) майже 60% території України розорано, і на ній інтенсивно ведеться сільськогосподарська діяльність. Але під час війни саме аграрні підприємства виявилися дуже вразливими. Мінування, ракетні атаки, які роблять грунти непридатними для використання, порушення логістичних ланцюгів, неможливість закупити необхідні компоненти (корм для тварин, добрива, комплектуючи), вивезти та продати готову продукцію, а також перебої з електрикою, яка є невід’ємною частиною сучасного фермерства, нанесли непоправні збитки.

Навіть якщо господарство не зазнало прямих руйнувань, його діяльність, прибутки та поточний стан неможливо порівняти з довоєнними. Особливо це стосується локальних фермерських господарств в охоплених воєнними діями або окупованих регіонах.

Збитки агросектору сплановані ворогом

Анна Даниляк, експертка з екологізації сільського господарства ГО «Екодія», вважає що український агросектор був однією з цілей ворога. Це інструмент тиску на нашу країну та весь світ.

ГО «Екодія» постійно моніторить випадки завдання шкоди довкіллю внаслідок військових дій. І цифри вражають. Близько 30% земель в Україні постраждали й можуть бути непридатними для подальшого використання та вирощування їжі.

Першочерговими діями, які потрібно зробити після звільнення цих територій, є розмінування та дослідження грунту на фізичне (воронки від ракет ,уламки снарядів, наслідки від проходження важкої техніки тощо) та хімічне забруднення. Після цього буде зрозуміло, які площі потребують рекультивації чи консервації. Звісно, все це великі збитки для фермерів та аграрного потенціалу держави. І вони з нами на десятиліття.

Ми виступаємо за зелену відбудову. Частково її можна розпочинати вже зараз, принаймні у тилових регіонах. Для цього ми маємо підтримку від міжнародних організацій.

Особливість цього бізнесу – складна логістика. Одне влучання може зруйнувати весь ланцюжок. Тому, у якості подальшої стратегії, ми пропонуємо розвиток локальних виробництв та їх кооперацію на місцевому рівні. Щоб увесь цикл підготовки, виробництва та збуту продукції можна було реалізувати в одному регіоні, чи навіть громаді. Такі локалізовані системи є більш сталими з точки зору впливу на довкілля, бо напряму залежать від його стану», – вважає експертка.

Корови вмирали з голоду і ми нічого не могли зробити

Харківщина, яка через розташування біля російського кордону, першою прийняла на себе удар агресора, мала багато сучасних та зразкових фермерських господарств. Великі пасовища, доступні водні ресурси та гарно налагоджені логістичні шляхи робили фермерство вигідним бізнесом, який допомагав розвиватися місцевим громадам. Але війна змінила все. Історією порятунку справи свого життя в умовах восьмимісячної окупації ділиться Наталія Коваль, співвласниця і голова фермерського господарства «Юпітер».

Наша ферма розташована у селі Хотімля Старосалтівської громади Харківської області. Це невеличке село на лівому березі Печенізького водосховища. До найближчого міста – Вовчанська – приблизно 36 км. До російського кордону – всього 47 км. Фермерське господарство – наш сімейний бізнес з чоловіком. З 2013 року ми вкладали всі сили та ресурси в активний розвиток: збільшували поголів’я, додавали нові напрямки (крафтова сироварня, кондитерський цех, база для зеленого туризму). Створили власну торгову марку «Пані Юпітер.

На 2022 рік в нас були грандіозні плани. Ми мали отримати грант та будувати сучасний конференц-зал у вигляді прозорого куполу, збільшувати асортимент готової продукції, проводити навчання, що можна робити з молока. Але з перших днів війни наша громада опинилася в окупації.

Хотімля та навколишні села були повністю ізольовані, мешканці, відрізані від усіх шляхів, почувалися «як на острові». Дамба, яка сполучала Старий Салтів з лівим берегом, була пошкоджена, пересуватися нею стало неможливо. Через певний час військові зруйнували ще дві переправи через річку в напрямку Вовчанська.

Це стало фатальним для нашої ферми. Підприємство не було зруйноване або пограбоване, окупанти намагалися «віджати» його на свою користь. Але найбільшої шкоди завдала відсутність логістики, електрики та наслідки військових дій, як то непридатність пасовищ внаслідок мінування та забруднення навколишній територій.

Землі в нас було небагато, біля 300 га. Ми використовували її для вирощування основної їжі для тварин – люцерни та кукурудзи на силос. Для зерна посівних площ не було, тому його ми закуповували у постачальників. Зазвичай фермерські господарства мають більше землі, але така модель виправдовувала себе до війни. Тільки під час окупації та її наслідків ми відчули, що не маємо опори. Ми не змогли зробити заготівлі, створити кормову базу для тварин. Тому нам довелося протриматися весь рік на силосі 2021-го року. З цієї причини ми втратили 100 корів (всього на фермі було 700 тварин). Це молоді телички, яким потрібно було посилене харчування для вигодовування телят. Але ми не мали змоги забезпечити їм потрібний раціон.

Зараз ми маємо біля 200 голів, які просто не дояться, бо коли потрібно було їх роздоїти, не було достатньо кормів та електрики. І взагалі обсяг надоїв дуже сильно впав. Якщо раніше ми отримували 26 л на голову на добу, то зараз менше 10-ти. За час окупації часто не було електрики, а дизельного палива для генераторів було замало. Це загрожувало тим, що підприємство могло зупинитися, корів довелося б випустити на волю. А оскільки вони не пристосовані до життя в таких умовах, найімовірніше, просто б загинули.

Зараз (Старосалтівська громада була деокупована 10 вересня) нам доведеться пройти важкий шлях для того, щоб повернутися до колишнього рівня. Практично маємо починати з нуля. Першочергове завдання зараз стоїть перед піротехніками та саперами, які мають перевірити територію громади на предмет вибухівки. Адже заміновані не тільки поля, але й всі підступи до води.

Головне – привести до ладу поля, щоб наступного року можна було їх засіяти. Бо цьогоріч вони заросли бур’яном в людський зріст. Ми намагалися зробити щось самотужки, засіяти їх травою. Але це не вдалося. Перегній на поля цього року також не завозили. Отже ми втрачаємо і кормову площу, і пахотні землі».

Війна відкинула нас на кілька років назад в розвитку, та екологічних рішеннях.

Як відновити аграрний потенціал після бомбардувань

В районах активних бойових дій на першому місці за поширеністю різновидів пошкодження сільськогосподарських земель – мінування, на другому – завдання ударів різними видами зброї. Інколи глибина воронки від артилерійських обстрілів та влучань сягає 4-6 метрів, а діаметр – до кількох десятків метрів.

Зараз важко оцінити реальні масштаби пошкодження: вони можуть коливатися від 1-2% до 40% в деяких районах. За даними KSE, вартість відновлення таких угідь, включаючи рекультивацію та вирівнювання, складе 39,6 млн доларів.Експерти Всесвітнього фонду природи (WWF) у каталозі природоорієнтованих рішень пропонують рішення, які допоможуть відновити природний потенціал, створити передумови продовольчої безпеки та допомогти мешканцям постраждалих громад у створені безпечного та раціонального середовища.

Важливим завданням, від якого ,без применшення, залежить агропотенціал та доля фермерських угідь постраждалих регіонів (Харківщини, Запоріжчини, Миколаївщини, Чернігівщини тощо) є відновлення аграрного ландшафту після бомбардувань. Експерти фонду пропонують технологію перетворення пошкодженого рельєфу поля у новий ландшафт, створюючи невеликі лісові насадження, живі огорожі та болітця на місцях воронок для стабілізації мікроклімату окремих полів та адаптації до зміни клімату й естетичної привабливості територій..

Експерти фонду пропонують технологію перетворення пошкодженого рельєфу поля у новий ландшафт, створюючи невеликі лісові насадження, живі огорожі та болітця на місцях воронок для стабілізації мікроклімату окремих полів та адаптації до зміни клімату й естетичної привабливості територій.

Перетворивши воронки на невеликі рукотворні лісові колки, чагарники та «копанки», особливо в ансамблі з лісосмугами, вже за кілька років вони дадуть агровиробнику або фермеру численні безкоштовні екосистемні послуги:

Зростання врожаїв на 20-30%. Причин цьому кілька: кругообіг поживних речовин стає інтенсивнішим, «острови природи» зменшують вітряність (мінімум на 25%) і внаслідок цього захищають ґрунт від ерозії.
Стабілізацію мікрокліматичних показників: вологість повітря підвищується на 5–20%, ґрунту – на 15–30 %, випаровування скорочуються на 20–25%.
Зменшення шкідників на полі. На місцях воронок поселяються сотні комахоїдних птахів – своєрідної «біологічої зброї» проти шкідників. При цьому збільшується кількість видів безхребетних, які також допомагають боротися зі шкідниками поля.
Зростання вмісту гумусу на 20–40%, а пористості ґрунту — до 9%, в результаті чого зростає родючість.
Зберігання у деревних рослинах та накопичення у ґрунті органічного вуглецю.
Абсорбування та зв’язування хімічних елементів у різних шарах ґрунту, які сприяють очищенню ґрунтових вод. В результаті знижується рівень хімічного забруднення.
Підвищення рекреаційної привабливості регіонів.

Серед застережень такого методу екологи називають необхідність повного попереднього розмінування територій. Також експерти закликають не використовувати інвазійні види насаджень та акцентують на тому, що доступні технології не дають можливості оцінити стан ґрунту на присутність шкідливих та небезпечних речовин.

Така технологія може обмежити можливості фермерів отримати результати від використання пошкоджених земель «тут і зараз». Але гарного швидкого рішення цієї проблеми наразі немає. Природі потрібен час на відновлення свого потенціалу. Нове природоохоронне законодавство ЄС говорить про те, що переваги для забезпечення безпеки на віддалену перспективу є значно вагомішими за короткострокові обмеження не вирощувати агропродукцію на «островах природи». Зрештою, від цього виграє і країна, і агропромисловий сектор, і фермерські господарства.

Цей матеріал створено Хмарочосом за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. Зміст матеріалу не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.