Вестибюль першої станції був запланований на місці старої забудови, тож задля нього знесли триповерховий прибутковий будинок на розі вулиць Червоноармійської (нині Велика Васильківська) і Толстого. Зруйнованих будівель могло б бути більше — але плани щодо зведення другого виходу зі станції, у бік Бессарабського ринку, так і залишилися на папері.

Невдовзі будівництво на Льва Толстого сповільнилося, оскільки проектувальники вирішили змінити напрямок майбутньої синьої гілки метро. Замість Куренівки вона йшла до Оболоні – нового житлового масиву, який розбудовували так завзято, що автобуси і трамваї не могли впоратися зі зростаючим пасажиропотоком — тому майже всі ресурси перекинули на подовження північної лінії.

Відтак ці «південні» станції здали роком пізніше, а на «Площі Льва Толстого» ще й заощадили (оскільки спочатку оздоблення станції планувалося повністю робити з чавуну). Пізніше архітектор Вадим Жежерин розповість, що в інтер'єрі станції відтворена «атмосфера першого балу Наташі Ростової». Для цього були стилізовані «під старовину» люстри і настінні світильники.

Натомість станція «Республіканський стадіон» (нині «Олімпійська») була мінімалістичною: аскетичний інтер'єр, розбавлений декоративними панно на тему спорту, вузькі колони і багато вільного простору, щоб пропустити велику кількість пасажирів у дні спортивних змагань. До речі, тут теж планували облаштувати другий вихід на вулицю Димитрова (зараз — Ділова) — але цю ідею так само ніхто не реалізував. Обидві станції запустили 19 грудня 1981 року.

«Площа Льва Толстого» одразу опинилася у вирі культурного життя та дозвілля старого міста: у декількох хвилинах від станції — ботанічний сад; старі корпуси Київського національного університету; музеї російського та західного мистецтва; парк Шевченка, де на той час вже облаштували «шахове містечко»; кілька кінотеатрів і кафе (зокрема, відомий серед киян винний льох «Троянда Закарпаття» на тогочасній Червоноармійській).

А от міський простір біля станції «Республіканський стадіон» сформувався навколо величезного спортивного комплексу, де можна було покататися на лижах, пограти у теніс чи волейбол, а футбольні трибуни збирали понад 100 тисяч глядачів.

Ще одна місцева локація — Київський національний академічний театр оперети. Колись, він називався Троїцьким народним домом — і зводили його за благодійні внески містян. Саме тут режисер Микола Садовський заснував перший професійний український театр і на цій сцені грали найвідоміші українські актори того часу (зокрема, Лесь Курбас і Марія Заньковецька). Більшість вистав ставилися українською мовою — і мали великий успіх серед київських театралів.

У 1987 році навпроти виходу з метро зведуть будівлю нового планетарію. Сюди переберуться працівники зі старого об'єкта, який кілька десятків років працював у приміщенні колишнього Олександрівського костелу. За спогадами києвознавця Віталія Баканова, сюди поголівно водили всіх київських школярів — і їм тут дуже подобалося.

Попри це зберігся Миколаївський костел, зведений архітектором Владиславом Городецьким. Не так давно в його приміщеннях припадали пилом державні архіви, а серед готичних шпилів виблискували нікелеві антени — вони мали «глушити» західні радіостанції. Будівля ожила завдяки органісту Арсенію Котляревському, який виклопотав дозвіл на переоблаштування костелу під концертну залу.
Інший історичний будинок на Червоноармійській належав сестрі відомої української акторки Марії Заньковецької — і саме у ньому артистка провела останні роки свого життя.

З 1960 року в одному з приміщень працював музей її імені — а в інших продовжували жити квартиранти. Але у 1983 році будинок раптово зносять, але згодом відбудовують знову.

На момент відкриття нових станцій метро ще однією знаменитою місцевою локацією вже майже 15 років був Національний палац мистецтв «Україна» — найбільша концертна зала в країні.

Тодішнє керівництво УРСР так і не отримало дозвіл на його будівництво: у Москві вважали, що для подібних урочистостей киянам вистачить Жовтневого палацу. Тож збудували її лише завдяки майстерним інтригам першого секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста.

Цікаво, що у тогочасних схемах київського метро вже зведений Інститут науково-технічної експертизи та інформації, більш відомий як «Тарілка на Либідській», не згадувався — натомість пасажирам, які виходили на «Дзержинській», повідомляли, що поруч є автовокзал, готель «Дружба» і магазин «Мелодія» (там можна було придбати грамплатівки із записами джазової, естрадної та класичної музики).

На початку 1970-х років станцію «Деміївська» планували звести поруч з Деміївським ринком. Але проект змінили — і тепер, виходячи з метро, можна було одразу завітати до нового корпусу бібліотеки Вернадського (збудували у 1989 році, архітектори — Вадим Гопкало і Вадим Гречина), який зводили впродовж 12 років. На той час це була одна з найсучасніших бібліотек: 27 поверхів, де зберігалося 15 млн книжок; зелені коридори і просторі читальні зали. Проста, але монументальна архітектура цієї бібліотеки надихнула авторів серіалу «Чорнобиль» зробити її однією з локацій для зйомок (вона стала прототипом московського університету імені Ломоносова).

Також містянам стало простіше дістатися до головного київського автовокзалу, який тепер розташувався через дорогу від метро. У 1961 році його збудували архітектори Авраам Мілецький (ансамбль площі Слави, готель Салют, Палац дітей та юнацтва) та Едуард Більський (житловий район Виноградар), а над вокзальними інтер'єрами працювали київські художники-монументалісти Володимир Мельниченко й Ада Рибачук .

Ще одна місцева пам'ятка — найстаріша кондитерська фабрика Києва (Деміївська парова фабрика шоколаду та цукерок, заснована Валентином Єфимовим у 1886 році). За радянських часів вона перетворилася на фабрику імені Карла Маркса, де придумали, розробили й запатентували рецепт знаменитого «київського торту», а сьогодні — стає громадським простором з амфітеатром і ковзанкою.

Не менш великий публічний простір з'явився і біля «Голосіївської», неподалік якої замість промислових складів облаштували кіноклуб і театральну сцену. З цієї станції стало значно легше потрапити і до величезного Голосіївського парку, улюбленого місця відпочинку для багатьох киян

Відкриття «Васильківської» на цілий рік зробило її найближчою станцією метро для всіх, хто приїздив до університетського містечка Київського університету ім. Т. Шевченка — а особливо вона стала у нагоді для студентів, що жили у гуртожитках на Ломоносова.

Пізніше, вже після відкриття станції, виявилося, що пройти від неї до самого ВДНГ не надто легко. Для цього пішоходи мають подолати одразу декілька переходів, один з яких — підземний. Будівництво додаткового підземного переходу від вестибюлю станції до виставкового центру пообіцяли розпочати лише нещодавно.

Саму ж територію виставкового комплексу, куди радянські чиновники охоче запрошували іноземні делегації, також обіцяють повністю змінити — і зробити її місцем не тільки для прогулянок, відпочинку та розваг, але й справжнім науково-освітнім кластером.

Попри це тут діє іподром, збудований у 1969 році. За радянських часів цей комплекс добре знали і навколо нього згуртувалося чимало любителів скачок. Тоді тут постійно відбувалися змагання з кінного спорту — і навіть був тоталізатор, а по сусідству працював популярний ресторан «Жокей».

Відкриття цієї станції у 2013 році замкнуло на півдні синю гілку метро — і дозволило вже офіційно перейменувати її на Оболонсько-Теремківську.

«Теремки» стали справжньою розрадою для мешканців однойменного житлового масиву, які впродовж багатьох років змушені були «трамбуватися» у маршрутки, щоб дістатися до найближчої станції метро.

До речі, у 1970-х роках цей мікрорайон вважали чи не найпрогресивнішим житловим масивом Києва. Окрім незвичних для того часу каскадних будинків, тут планували звести величезний громадський центр, де містяни могли б знайомитися, відпочивати, займатися спортом, гуляти з дітьми, відвідувати бібліотеки та «зали родинних свят». Але грошей на цей величний проект тоді так і не вистачило.

Проект такого громадського центру на Теремках відродили вже у наші дні — і сьогодні його зводять у новому житловому кварталі Respublika, який реалізує поряд із метро компанія KAN Development.

Зовні він нагадує величезну (1670 м²) площу, прикриту згори розлогим «зеленим» дахом. Всередині розміщуються ігрові майданчики, кафе і ресторани, магазини та різноманітні сервіси, а похила частина даху взимку перетворюється на гірку, з якої діти їздитимуть на санчатах.

За задумом девелопера, саме тут знайомляться, спілкуються і разом проводять час мешканці урбан-блоків ЖК Respublika — затишних і зелених дворів без автівок, оточених невисокими житловими будинками (від шести до дев'яти поверхів).

Проектувальники з «Архіматики» кажуть, що невисотна квартальна забудова ЖК Respublika заохочує жителів до приязних сусідських стосунків. Новий квартал розрахований на людей, які цінують активний спосіб життя — для них створено багато можливостей себе проявити.

Наприклад, тут облаштовують ціле містечко, де можна орендувати будь-яке спортивне обладнання (включно з велосипедами). Звели велике футбольне поле, тенісні корти, баскетбольний, волейбольний і тренажерний майданчики — і всі ці локації обладнують роздягальнями і вбиральнями.

Ігрові майданчики також нетипові. Розробляючи дизайн, девелопер орієнтувався на обговорення на дитячих фокус-групах, по результатах яких створили концепцію ідеального ігрового простору. Навколо дитячих майданчиків вирішили насипати штучні схили і засадити їх деревами.

Запроектовані й додаткові локації для відпочинку старших мешканців — зони з барбекю, обладнані усім необхідним устаткуванням для грилю.

Ще однією принадою нового кварталу є велика зона для вигулу собак. Для того, щоб правильно її спроектувати, архітектори консультувалися зі спеціалістами благодійного фонду Happy Paw, які багато років опікуються безпритульними тваринами. Відтак, для домашніх улюбленців облаштовують і прогулянкові маршрути, і майданчики для тренувань, і місця для відпочинку (обладнані, зокрема, мисками з водою).

Для Respublika передбачена й власна соціальна інфраструктура: медичний центр, школа і дитячі садки. Вони створюються всередині кварталів — і шлях до них не перетинається з автомобільними потоками.