Цього літа у Києві у районі Позняки відбувся cоціально-мистецький проект «Канікули на районі». Він тривав протягом червня і став цікавим експериментом як для організаторів, так і для мешканців району.
Проблема
Ми не знаємо своїх сусідів. Наша зона комфорту закінчується за дверима квартири або за парканом приватного будинку. Тому більшість містян прагне вранці заскочити у автівку й опинитися на роботі, не контактуючи з зовнішнім світом. Офіс — ще один оазис затишку з власним робочим місцем та комп’ютером. Після роботи можна залишитися у центрі міста: сходити в улюблений бар, ресторан чи обрати інший вид активності. Якщо ж ви мешкаєте у спальному районі і вирішили поїхати додому, дозвілля приречене на провал. У спальних районах нічим зайнятися. Тут немає власних маленьких, але приємних традицій. Наприклад, кав’ярні, у якій вже четверте покоління родини N варить каву і знає усіх навкруги, немає тут і невеличкої пекарні, куди мешканці сусідніх будинків ходять за свіжим хлібом та плітками. Гарно обладнаних парків, велотреків, ділянок відпочинку біля води та багато всього, що робить життя у містах затишним, тут немає. Тому на вихідних, втомлені працею офісні співробітники їдуть розслабитися до торговельних центрів, які за останнє десятиліття перетворилися на Мекку для офісного планктону.
Саме тому команда CSM (Фундація Центр Сучасного Мистецтва) — Анна Погрібна, Людмила Скринникова та Віра Балдинюк вирішили організувати «Канікули на районі» — cоціально-мистецький проект, який тривав протягом місяця у липні 2014 року і був спрямований на роботу з населенням і проблематикою житлового масиву Позняки. Оскільки пожвавлення суспільного життя та активності у районі напряму залежить від комунікації між населенням, одним із завдань проекту було цю комунікацію встановити.
Віра Балдинюк, співорганізаторка проекту:
«Ми вийшли з “Канікулами на районі” в парк “Позняки”, щоб говорити з мешканками і мешканями району про те, як мистецтво може змінювати життєве середовище. Це був серйозний виклик – говорити про мистецтво у час війни, залучати людей до безкорисної співтворчості у парку комерційних розваг, зачіпати важливі теми, про які зовсім не хочеться думати у спальному районі, куди мешканці повертаються після роботи, падають на ліжко і засинають під супровід тривожних новин. Втім, ми вірили, що важливо розпочинати цю розмову, формувати спільне бачення міста і разом долати відчуження між людьми та простором, який вони населяють і який часто не сприймають як публічний».
Ресурси
У всіх спальних районах схожі проблеми. Позняки не є винятком. Організаторки вирішили розпочати культурні зміни за допомогою мистецтва саме звідси. Локацією для проекту було обрано парк «Позняки». Він, напевне, був єдиним публічним простором у районі. Сюди приходили люди, аби пасивно відпочити — посидіти на лавці чи неквапливо прогулятися. Команда «Канікул на районі» вирішила наповнити цей відпочинок новими сенсами.
Планувалося до реалізації усіх проектів залучати жителів району. Організаторки прагнули створити такий простір, у якому люди могли б створювати щось разом і водночас думати про ширші проблеми життя в місті та по-іншому помислити роль культури в спальному районі.
Протягом останніх декількох років CSM працював з мистецькими проектами в публічному просторі. Два роки тому відбувся проект «ПОШУК: Інші простори», який полягав у створенні мистецьких об’єктів у публічних просторах або місцях, які не асоціюються з мистецтвом. Наприклад, картини — копії відомих полотен — розміщувалися у ліфтах у будинках різних районів Києва; відбулася мистецька інтервенція у закриту наукову лабораторію, а також низка інших заходів. У жовтні 2013-го організаторки почали проводити зустрічі з художниками, які були залучені до проекту «SPACES: Архітектура спільного», що відбувся у травні 2013-го на території колишньої фабрики «Юність» на Андріївському узвозі, кураторка — Катерина Ботанова. У результаті всі зійшлися на думці, що партисипативне мистецво (де різні спільноти беруть безпосередню участь у створенні мистецьких проектів) — чудовий інструмент, щоб залучати людей до спільної мистецької дії.
Проект було реалізовано за підтримки Представництва Фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні та в рамках проекту «SPACES», фінансованого Культурною програмою Східного партнерства Європейського Союзу. Загальний бюджет “Канікул на районі” склав менше 50 тисяч грн, долучилися і партнери, які допомогли матеріалами — Leroy Merlin, Caparol та УкрПалет. За словами організаторок, важливою для проектів такого типу є і взаємодія з партнерами «на місцевості», оскільки це допомагає з багатьма практичними аспектими роботи в публічному просторі (як-от негода, навіть у літні дні) та розбудовує довіру. Назустріч “Канікулам на районі” пішли ТРЦ «Аладдін» і «Мумі-кафе», запропонувавши свої локації для частини подій.
Команда
Організаторками та ініціаторками проекту є Анна Погрібна, Людмила Скринникова та Віра Балдинюк з CSM. У проекті взяли участь художники та активісти. Серед них — Маріам Агамян, Текла Асланішвілі (резидентка з Грузії), Олександр Долгий, Алевтина Кахідзе, Аліна Копиця, Юлія Костерєва, Ірина Костишина, Юрій Кручак, Марія Куликівська, Катерина Міщук, Надія Парфан, Тета Цибульник та Ель Парвулеско, Ксенія Утєвська разом із Лорою Iщенко, Євгеном Казаком, Ліною Романухою, Анною Гончар, Валерією Карпань, Людмилою Булановою, Катериною Покладовою і Марією Глядяєвою, Дар’я Цимбалюк, Оксана Шинкаренко і Віктор Рубан, а також творчі ініціативи від книжкових проектів «Букмоль» і «БараБука», Аліна Кондратенко, Ксенія Харченко, Асоціація велосипедистів Києва, міжнародний кінофестиваль кіно та урбаністики “86” і КіноПравило cinema club та інші.
Етапи
Реалізація проекту передбачала декілька етапів: мистецький і дослідницький.
Людмила Скринникова, співорганізаторка проекту:
«Думаючи над проектом «Канікули на районі», ми зрозуміли, що хочемо спробувати засобами творчої комунікації говорити з людьми про їхні цінності. З цим ми і вирішили піти у спальні райони до тих їхніх мешканців, які не завжди мають можливість, час чи бажання відвідувати культурні події, що значною мірою зосереджені у центрі Києва».
Для участі у проекті планували залучити креативних людей і не лише професійних художників. До 6 червня 2014 року тривав відкритий набір учасників заходу.
«Ми свідомо пішли на немистецьку територію, а відповідно, мали втілити особливі за типом проекти, доречні для відкритого простору й відмінні від тих, що презентуються в професійному колі. Суть цих проектів мала бути інакша: легка по формі, але уважна в дії».
На кожен день проекту готувалася спеціальна програма: мешканцям пропонували продумати та створити альтернативну дворову скульптуру, розмалювати і повернути до життя улюблені речі, принести фото на фотосушку, висадити корисну клумбу, зняти кіно про свій район чи створити об’ємну мапу Позняків.
Людмила Скринникова, співорганізаторка проекту:
«На всі ці заходи батьки приводили дітей і, в основному, чекали поруч. У тих випадках, коли події були пов’язані з осмисленням проблем району й потребували залучення дорослих, було два типи перешкод: невмотивованість та психологічний бар’єр в артикуляції своїх позицій, відсутність позиції, або ж – банальна неможливість лишити без уваги дитину, яка бавиться поруч. У проекті «Канікули на районі» комунікація була основою. На практиці ж і ми, організаторки, мабуть, не провели її в достатній мірі. Адже аудиторія, здебільшого, сприйняла нас, як розважальний проект для дітей. Природна особливість пересічної дорослої свідомості – не сприйняття себе суб’єктом творчої дії, яку ми як представники творчих професій мали необачність не врахувати».
Планувалося окреслити проблеми району та після закінчення проекту презентувати результати дослідження. Для цього паралельно з мистецькою складовою в парку відбувся дослідницький практикум, коли теж зібрана шляхом open call’у група дослідників протягом десяти днів працювала над різними аспектами соціального життя району. Учасники і учасниці практикуму досліджували місце культури на Позняках, громадські простори району, соціальні зв’язки всередині окремих кластерів, просторові уявлення про свій район, репрезентації дозвілля в Instagram та ін. В останній день проекту відбулися презентації, частина з них стала статтями, що невдовзі вийдуть у публікації CSM.
Організаторки хотіли проаналізувати потреби та проблеми жінок з маленькими дітьми, які проживають у цьому районі і є чи не найбільш виключеними з соціального та культурного життя міста, втім, ця складова лишилася майже не реалізованою через брак часових і людських ресурсів, і через закритість чи недостатнє залучення жінок до проекту.
Ще одна ідея, з якою створювалися “Канікули на районі” — спробувати вибудувати нові соціальні зв’язки між людьми, які відвідують парк.
Анна Погрібна, співорганізаторка проекту:
«Про «Канікули на районі» часто говорили в контексті побудови громади, знайомства сусідів між собою, але ми на цьому етапі не ставили собі це за основну мету. Складно побудувати громаду за місяць, ще й у транзитній зоні парку, але можна створити передумови для появи нових форм спільності, які не обов’язково ґрунтуються на територіальної приналежності до Позняків. Посилення громад і загалом участі мешканок і мешканців у розвитку свого району – дуже тривалий процес, до якого має долучатися не тільки мистецтво».
Результат
До початку проекту організаторки вважали, що після подій Майдану кияни стали більш відкритими, але на практиці виявилося, що більшість з них стурбована власними проблемами, ситуацією в країні і непросто йшла на контакт з митцями та активістами. Першочерговим, особливо в комерціалізованому парку, стало завдання переорієнтувати місцевих мешканців на інший тип відносин з тими, хто пропонує взаємодію. Один з найдієвіших способів зробити це — почати з дітей, а вже через них вийти на дорослих.
Але тут було виявлено іншу проблему — як подолати образ літнього дитсадка чи event-агентства, яке організовує дитячі розваги і донести, що “Канікули на районі” — це більше ніж розвага і не тільки для дітей. Позняки вважаються дружнім до дітей районом: багато майданчиків, довкола яких організовується соціальне життя двору, центри дитячої творчості і розваг, утім схоже, що некомерційних і відкритих для всіх місць таки не вистачає, якщо батьки так радо приводили дітей на галявину “Канікул” у парку.
Що ж виявилось найскладнішим для організаторок та учасників проекту – реально увійти в життя людей. Цікавитися цим життям в той час, коли вони самі не бажають цього. Пропонувати їм навчитися чомусь у той час, як вони спокійно сидять на лавці. Не втрачати мотивацію, коли тебе ігнорують. Через комунікацію авторки проекту ставили собі за мету подумати разом з місцевими мешканцями про простір, в якому вони живуть, а зіштовхнулись з тим, що не можуть почути думку людей, які вже прийшли на зустріч.
На думку організаторок, досвід “Канікул на районі” показав нестачу практики і сучасного інструментарію та методик, з якими можуть працювати художники та активісти в публічному просторі. Тому наступний необхідний крок у напрямку партисипативного мистецтва — це освіта. CSM планує запросити художників і культурних менеджерів, які працюють з цим напрямком за кордоном, і організувати низку воркшопів, які дадуть поштовх для розвитку самої мистецької спільноти, і різноманітних груп, які мешкають у тому чи іншому районі міста. Організаторки “Канікул на районі” планують продовжувати мистецьку взаємодію з містом, яка хоч і не дає миттєвих результатів, але створює передумови для подальших змін — показує нові можливості міста, забезпечує умови для обміну досвідом і може робити видимими раніше витіснені з уваги локації чи спільноти.
Проект реалізовується за підтримки Міжнародного фонду «Відродження»
Матеріали проекту можуть вільно передруковуватись іншими ЗМІ за умови посилання на оригінал публікаціїПерш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 10 років та 120 днів. За цей час ми опублікували 24973 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?
