Мистецтвознавець та критик Євгенія Моляр розбирається з хвилею популярності настінних малюнків (муралів) на вулицях української столиці та застерігає від захоплення ними візуального простору міста. Про це вона пише на сайті lb.ua.

Нові мурали на стінах в центрі Києва останнім часом почали з’являтись, як гриби після дощу, – в столиці вирішили впровадити черговий проект по створенню настінних розписів, який обіцяє нам 15 “настоящих картин” і, як наслідок, – “упоительную красоту”. Це не може не лякати.

Авторка наводить 5 принципових помилок, яких часто припускаються як замовники вуличних розписів, так і художники.

Порушення автентики стін

Один із найгірших прикладів київських муралів, на думку Євгенії, – розпис, замовлений компанією Інтергалбуд на вул. Артема.

В цьому творі жахливо все: і композиція, і стилістика, і сюжет, і техніка виконання. Кожен фрагмент цієї роботи викликає подив і відразу. В першу чергу – через те, що це все намальовано поверх цегляної кладки старого будинку, яка сама по собі є важливою візуальною складовою міського простору. Що вже і казати про те, що малювання будинків на будинках є моветоном.

Один поперед одного

Іншою проблемою є замальовування одного мурала іншим. Таке трапляється нечасто, та за коротку історію муралізму в Києві вже набралось декілька історій на цю тему. Найгучніша з них – на вул. Оленівській.

На будівлі станції електромереж на вул. Оленівській була робота відомої арт-групи “Інтересні казки”. Прекрасно вписана в архітектурну форму, візуально виразна композиція звертала увагу на важливу проблему сучасного суспільства – аутичність. Створена 2010 року, восени 2014 вона була замальована іншим муралом – із примітивним зображенням багатоповерхівок і величезної електричної лампочки.

Всі в центр!

Певно, найгіршим з цих пунктів є бажання більшості художників малювати свої твори саме в центрі міста, де їх бачить найбільше людей. Або навпаки, на затишних вуличках із забудовою кінця минулого століття, де мурали на певні теми можуть бути, як мінімум, зайвими.

От наприклад, робота присвячена актуальному питанню альтернативних джерел енергії, могла б виглядати гармонійно на стіні сучасної новобудови, або на індустріальному об’єкті. А в тихому середмісті, на вулиці Тургенівській, вона, м’яко кажучи, недоречна.

Неоколоніалізм

Деякі роботи, виконані іноземними митцями на стінах Києва, є просто наборами стереотипів про країну, в яку вони прижджають намалювати Щось. Як це сталось у випадку з муралом на Андріївському узвозі.

Минулого року французький художник Seth створив мурал на розі Андріївського узвозу і Боричевого току. Робота виконана на високому рівні, досить майстерно, видно, що працював досвідчений художник. Проте, мурал дуже неоднозначно був сприйнятий місцевими мешканцями.
Український художник Вова Воротньов дуже влучно назвав цей мурал типовим прикладом неколоніального мистецтва: європейський митець приїжджає в іншу країну (ймовірно, для нього це країна третього світу), щоб розмалювати будинок в історичному центрі. Називає свою роботу візуалізацією “духа України” і “відродженням”, а натомість пропонує набір стереотипів і проекцій, використовуючи заїжджені штампи.

Ура-патріотизм

Через свою надмірну жовтно-блакитність неприємними з точки зору естетики та візуального сприйняття є “патріотичні” мурали, які направду є комерційним замовленням.

Одним з останніх прикладів недолугої муральної жовтоблакитності стали лелеки біля площі Льва Толстого. Величезного розміру прапор з гніздом посередині, прибитим зверху вишиваним рушничком (схоже на невдалу спробу “обіграти” шахту витяжки, хоча, можливо, в тому є певна авторська задумка) і звисаючими з літери “У”, як із слонячого хобота, ягідками калини. “Мир Україні” таким чином несуть лелеки не без участі “Укргазбанку”, чий логотип вмальований в орнаментальну рамку.

Хороші приклади

В Києві та Україні є й вдалі приклади муралізму, на які Євгенія Моляр пропонує звертати увагу під час створення нових робіт. Це портрет Сергія Нігояна у Сквері Небесної Сотні, виконаний у техніці “сграффіто”, та тривалий проект команди фестивалю “Республіка” у спальних районах Кам’янця-Подільського.

Фото: flickr-юзер phunk, abcnews.com.ua, dreamkyiv.com, gk-bnak.livejournal.com, Євгенія Моляр