З 3 по 7 листопада у Києві відбувся воркшоп за участі іспанського дуету архітекторів N’UNDO. Вони пропагують новий погляд на містобудівний процес з точки зору якого потрібно припинити будувати та почати зносити непотріб і дбати про важливі простори. «Хмарочос» поспілкувався з Алехандро та Веронікою про їхні ідеї та важливість участі громадян у житті міста.
Воркшоп, організований урбаністичною школою CANactions, був присвячений повторному використанню покинутих будівель і територій. В результаті п’ятиденної роботи, учасники створили проект архітектурного конкурсу, у якому є чотири номінації. Всі вони стосуються відчужених або покинутих територій у Києві і майбутнім учасникам пропонується вирішити проблеми, пов’язані з цими просторами. Для цього був створений веб-сайт, на якому розміщено умови проведення конкурсу. Після його завершення, учасники воркшопу обіцяють реалізувати запропоновані проекти разом з міськими активістами та муніципальною владою.
Після презентації результатів, кореспондент «Хмарочоса» поспілкувався з Алехандро та Веронікою з N’UNDO.
Читайте також: «Архітектура протесту: як громадські активісти стали мерами Барселони та Мадрида»
Чому архітектори хочуть лише будувати, а не використовувати будівлі, які вже існують?
Будувати – це сексуально. Архітектура – це магія. Ви плануєте, приймаєте якісь рішення і в результаті з нічого постає якась велика структура. І це дуже привабливо для людини. Перед тим як звертати увагу на щось, що потрібно відремонтувати, архітектор хоче лише будувати нове, і це затягує. Лише через деякий час можна усвідомити, що постійне будівництво – це нездорова практика.
Інша проблема – це сучасна архітектурна освіта. У Іспанії, Великобританії, Франції та іншх країнах така освіта є структуралістською, конструктивістською, вона заснована на створенні фінального об’єкту. Нас вчать продукувати об’єкти. Нові речі – це частина сучасної ідеології. Краще зробити щось нове, ніж відремонтувати старе, ніж дбати про нього. Це константа, незмінна річ у людській ментальності. Те саме, наприклад, з одягом, з побутовою технікою. Ми надаємо перевагу новому.
Чому порожній простір та відсутність структур в певних місцях так важлива для вас та для міста?
ВІдкриті, порожні простори дозволяють відбуватись певним подіям. Це вже не один раз доведено і ми теж так вважаємо. Вільні простори, громадські простори – це місця для соціальної взаємодії, для зборів людей. Міста мають бути для громадян і тому містам так потрібно середовище, де кожен може зустрітись з сусідами чи представниками своєї спільноти.
Крім того, зараз планування відбувається таким чином, що спочатку визначається, де буде приватний простір, а вже решта віддається для громадського використання. Ми вважаємо, що цей процес має відбуватись навпаки: спочатку треба думати про публічні простори, де відбуваються найважливіші для громади події, а вже потім планувати приватні простори.
Найкращий приклад вільного простору – це площа. Вона може бути у різний час ринком, демонстрацією, ігровим майданчиком, тощо. Тому ми вважаємо, що такі місця треба розчищати і давати відбуватись певним подіям, які впливают на наше спільне життя у місті.
Але не кожне порожнє місце має такі властивості. Багато залежить від розташування, від інфраструктури навколо. Тому як архітектори, як містопланувальники, ми маємо знати не тільки що де будувати, але і що зносити або залишати вільним місцем.
В Іспанії є багато ініціатив, пов’язаних з громадськими просторами. Наприклад, Agora Madrid. Поясніть, як саме іспанці намагаються використувати міський простір для вирішення соціальних та політичних проблем у країні?
У 2011 році в Мадриді були чисельні демонстрації. Тоді люди на площі почали дискутувати, обговорювати можливі ініціативи і коли протести закінчились, ці особи стали створювати громади на місцях. Ще одна важлива деталь – в Іспанії дуже багато архітекторів, і більшість зараз не має роботи. За десять років у нас з’явилось тринадцять нових архітектурних ВНЗ. І тому якщо з одного боку ви маєте багато людей, які знають щось про міський розвиток без роботи, а з іншого бока – мешканців міст, які хочуть поліпшувати якість свого життя, то отримуєте дуже цікаву комбінацію.
Також цей рух дав можливість зрозуміти громадянам, що вони достатньо могутні, щоб самотужки змінювати простір навколо себе. А ще у цьому допомогла криза 2008 року. У 90-ті Іспанія була багатою країною. Всі купляли собі будинки, автівки. Нащо вам турбуватись про міський простір, якщо у вас є автомобіль? Ви вже переможець! А після кризи люди почали замислюватись: «А може гроші не принесуть мені щастя?» Тож цей рух пробудив у іспанцях впевненість, що вони здатні робити справжні зміни, у тому числі в містах.
Крім того, ми зараз маємо тенденцію приватизації громадських просторів. У дуже великих масштабах. Не треба далеко ходити, щоб побачити великий рекламний екран, чи припарковану на площі автівку із рекламним щитом на ній. Вулиці окуповані цими приватними інтервенціями. І це дратує мешканців міст. Вони думають: «Громадський простір – це мій простір». І намагаються боротись з цією приватизацією.
Чому партисипація (участь у житті міста) та дискусії важливі для міст?
Довгий час відповідь на питання «Хто має займатись розвитком міста?» була «чиновник», або «мер міста». Він має знати, що робити, а архітектори або мешканці міст просто мусять робити заплановане. А потім хтось починає аналізувати ці кроки і знаходить купу помилок. У нас, наприклад, є багато новозбудованих напівпорожніх музеїв – для них просто не вистачає експонатів. При цьому немає грошей, наприклад, на бібліотеки чи ремонт доріг. Ви, як громадянин, відчуваєте, що гроші, які потрібні саме тут, йдуть в іншому напрямку.
І тоді народжується блискуча ідея – спитати у громадян, у чому вони відчувають потребу. Це і є механізм партисипації, механізм участі. Для нас важливо, щоб результати цієї участі були проаналізовані. Люди повинні вирішувати, що їм потрібно. Але при цому механізми реалізації цих потреб розробляють спеціалісти у своїх галузях. Якщо громада вирішує, що їй потрібна бібліотека, то архітектор цю бібліотеку проектує, а будівельники будують.
Ми не можемо собі дозволити віддати вирішення усіх проблем одній людині, наприклад, меру. Це дуже ризиковано. Бо там, де влада не є обмеженою, з’являються корупційні ризики. І люди мають це розуміти. Якщо тільки я вирішую, як буде сплановане місто, я, певно, не обділю себе. Щоб не допустити такого, потрібно заохочувати людей брати участь у прийнятті рішень щодо власного міста.
Чи ви відчуваєте, що людям потрібен ваш досвід та ваша допомога, коли йдеться про такі учасницькі практики?
Тут важливо сказати, що ми архітектори і тому дуже мало знаємо про партисипацію. Але під час пілкування з місцевими мешканцями в Іспанії ми завжди відчуваємо, що їм потрібен хтось, хто знає закон, хто буде їх представляти у владі. І це має бути не одна людина, а інтердисциплінарна команда. У N’UNDO в нас є і соціолог, і філософ, і економіст, і антрополог. Якщо ми маємо декілька точок зору на одну й ту саму проблему, тоді ми можемо її ефективно вирішити. Раніше ми думали, що знаємо про місто все. Але коли ми починали консультуватись з географами, або з економістами, то побачили, що у них є дуже багато знань про міста, але зовсім з іншого боку. І ось в цей момент починаються дискусії, що призводять до виваженого підходу до рішення тієї чи іншої проблеми.
Уявіть, що ваші ідеї стали широко визнаними в Іспанії. Як тоді зміниться підхід до архітектури та як зміняться життя людей?
Можливо, все стане кошмаром (сміється). Зараз змінилась влада у Барселоні та Мадриді, і наші ідеї є дуже близькими до політичним програм нових партій, які отримали міську владу. Багато чого з наших пропозицій стає реальним. Але ідеї N’UNDO залишаються все ж таки більше утопічними. Ми є опозицією до чинної системи. Я не хочу думати про те, що всі люди стануть мислити, як ми. Я хочу думати, що ми завжди будемо в опозиції, щоб провокувати систему діяти та розвиватись у полеміці з нашими ідеями.
Але все ж таки, якщо люди почнуть сприймати наші ідеї, то вони перестануть ставити гроші на перше місце у своєму житті. Зупиниться надмірне споживання. Хтось не купить собі п’яту квартиру чи третю автівку, тому що вони просто не потрібні. Також система стане більш сталою, так як буде спрямована не лише на заробляння грошей, а й на соціальні та екологічні аспекти розвитку. Зараз в Іспанії мільйони помешкань стоять порожніми, а тисячі людей не мають будинків через кризу. Це важко назвати сталим розвитком суспільства.
Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 267 днів. За цей час ми опублікували 23413 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?
Найпопулярніше за тиждень
Коментарі:
*Ці коментарі модеруються відповідно до наших правил ком’юніті