(Не)ідеальне серце Європи: як у Брюсселі виправляють помилки ХХ століття

Ця історія не про те, як добре може бути спланована і розвинена західноєвропейська столиця, вона й не про те, наскільки в неї якісна інфраструктура, і як тут зберігають пам’ятки архітектури. Навпаки, цей текст про помилки, процес їхнього визнання і, безпосередньо, приклади виправлення. Мова про Брюссель, Європейську столицю, де ще з минулого століття розташувалися такі важливі інституції, як Європейська комісія, Європейський парламент, НАТО та ООН.

Брюссель, хоч і не славиться красою Парижа чи Рима, але все ж таки є старовинним містом, зі своїм історичним центром, де вік збережених досі функціонуючих найстаріших будівель сягає 700-800 років.

Брюссель може бути прикладом того, як живеться при майже повній децентралізації міської влади. Місто поділено на 19 районів (муніципалітетів), в кожному районі є своя мерія, яка самостійно приймає рішення а також частково генерує свій бюджет. Мерія та урбаністичні організації, які працють при ній, можуть додатково подаватись на грант від неурядових фондів (тобто не від влади Бельгії), найчастіше спеціальних фондів Європейського союзу, щоб забезпечити район додатковими коштами на реставрацію старовинних будівель, або на покращення публічного простору.

Дивовижно те, що коли ходиш спальними, або як тут їх називають, житловими вулицями старовинної частини Брюсселя, спочатку здається, що всі вони витримані в одному стилі, хоча потім, придивившись, можна одразу помітити, що дуже часто будівлі виконані у різних архітектурних стилях. Тут є і готика, і рідний для Брюсселя ар-нуво, і функціоналізм 30-х років, але чому всі разом вони все одно виглядають гармонійно?

Малоповерхова забудова Брюсселя

Треба ще зазначити, що брюссельські старовинні райони побудовані таким чином, що в кожному кварталі будинки зазвичай стоять колом, або квадратом, маючи посередині замкнену территорію, призначену для приватних двориків та садочків. Саме тому, серед мешканців, Брюссель часто називають містом «des jardins cachés», тобто схованих садів. Ця унікальна риса міста дозволяє її жителям ховатись від міського шуму посеред власних зелених оаз, не виїжджаючи за місто. Але якщо стоячи в такому саду, подивитись трошки вгору, то побачена картина не завжди залишить позитивне враження. По тому, як виглядають задні фасади тих самих готичних чи модерних будівль можна побачити, що бельгійці, хоч і не жили в маленьких гостинках та хрущовках, все одно завжди намагались якось розширити свої приміщення, і те, як вони це робили, дуже часто залежало тільки від бурхливої фантазіі господаря.

Поглянувши вгору, можна побачити безліч терас, прибудованих балконів, прибудов з кухнями чи санвузлами, іноді навіть цілих будівель, які повністю займають територію дворика. Через зовнішній вигляд цих «апендиксів», можна одразу зрозуміти, що багато з них було зроблено власноруч, без будь-яких узгоджень, планів та навіть нагляду спеціаліста-будівельника.

Але всі ці добудови є «маленькими грішками» порівняно з містобудівними заходами на які міська адміністрація Брюсселя наважилась у 1960-х роках, тобто не так вже й давно. Те, що коїлося на вулицях Брюсселя в ті часи, зараз в літературі можна знайти під назвою Брюсселізація (Bruxellisation). За якісь десять років в Брюсселі, згідно з дозволами мерій, були знищені цілі старовинні квартали, разом з видатними пам’ятниками архітектури, такими як найбільша будівля (Maison de Peuple) побудована за проектом Віктора Орта (Victor Horta) в стилі ар-нуво. Кінцевою метою такого масового знищення стародавніх будівель та перепланування міста була «модернізація» Брюсселя. Саме в цей час розпочалося будівництво комплексів Європейської коміссіі та Європейського парламенту, майже в самому серці Брюсселя. На місці знищених будівель збудували широкі проспекти з тунелями, або залізобетонні споруди – офіс-центри.

Центр «Атоміум» та павільйон СРСР на виставці Expo’58

Цікаво й те, що бельгійські архітектори тих часів доволі часто їздили до Радянського союзу за натхненням та досвідом в технічних рішеннях. Цьому партнерству присвячена експозиція фотографій та проектних рішень у Атоміумі, футуристичній споруді, яку збудували для Expo’58, величезної всесвітньої виставки, де у СРСР був свій відомий павільйон авторства Анатолія Полянського.

У той самий час, коли споруджувались будівлі для Європейської комісії, брюссельська річка Маельбек, яка вже була частково забетенована, була повністю захована під бетон. Ще одним з результатів такої модернізації Брюсселя став Північний район – бельгійський аналог Парижського району Ла-Дефа́нс (La Défense) чи Амстердамського Зьойдас (Zuidas), де розташувалися бізнес-центри хмарочоси, та інші сучасні будівлі, призначені для офісів. До цього часу Брюссель також залишається одним з європейських міст-чемпіонів за застосуванням такої архітектурної практики, як фасадізм (façadisme) – коли від оригінальної споруди залишають тільки фасад, а за ним створюється нова будівля (аналог в Києві – сучасна реконструкція ЦУМу).

«Брюсселізація»

Отже, доволі сумний досвід Брюсселя показує, що природні катастрофи, війни, або авторитарні режими не завжди винні у знищенні історичних ландшафтів міст. Наразі, Брюссель потребує реставраційних робіт: все частіше у будинків відпадають фрески та декоративна ліпнина, деякі старовинні будинки стоять покинуті та є багато таких, які не прогріваються належним чином, і від того теж псуються. Нещодавній скандал про те, що миші з’їли плани реконструкції тунелів, які вже зачинили, і тим самим створили чимало завантаженних трафіком вулиць, теж говорить про те, що у Брюсселі далеко ще не все ідеально.

Але ніколи не буває пізно щось виправити. Починаючи з 90-х років поступово Брюссельська влада почала визнавати свої помилки і розробила ряд законів, які тепер захищають історичні пам’ятки, райони та зелені куточки. Більше того, тепер держава регулярно виділяє кошти власникам будинків (які мають історичну, культурну та естетичну цінність) на підтримання їх зовнішнього вигляду. Наприклад, якщо на стінах будинку є сграфітто (тип пісочного малюнка в стилі ар-нуво), або вітраж у вікні, або якась фігурна ліпнина на стінах (а це трапляється дуже часто) його власник може розраховувати на певні пільги, або навіть повністю оплачену реставрацію таких декоративних елементів. Також, якщо будинок знаходиться в охоронній зоні історичної та культурної спадщини, а це майже всі центральні райони Брюсселя, то його власник може відремонтувати своє житло згідно з визначеними екологічними стандартами, і тоді може розраховувати на пільги для таких робіт (до 70% від вартості робіт). Це може бути перекриття даху, термоізоляція стін, заміна електропроводки, встановлення нової системи опалення та енергозберігаючих приладів і навіть озеленення фасаду шляхом висадження декоративних рослин, які здатні заплетати фасад будинка.

Твір, виконаний модерною технікою сграфітто, на стіні будинку у Брюсселі

З іншого боку, міська влада ввела дуже багато обмежень, щодо реконструкції та забудови міста. Наведемо декілька прикладів (насправді їх безліч).

Якщо будинок вважається старовинним і підпадає під пам’яткоохоронне законодавство, у ньому не можна так просто замінити оригінальні дерев’яні віконні рами на пластикові – потрібен дозвіл. При цьому форма рам повинна залишитись оригінальною. Старих дверей це теж стосується. Якщо в будинку старі дерев’яні двері,то їх ніхто не дозволить замінити на броньовані (такі можна поставити тільки зсередини). Якщо фасад будівлі виходить на якусь центральну вулицю, маневри щодо зовнішньої модифікації такого будинку будуть дуже обмеженими.

Також громадян тут привчають до відповідальності за територію перед будинком: якщо, наприклад, комусь не пощастило впасти перед вашим вікном через невчасно прибраний сніг, чи лід, то жертва має повне право отримати компенсацію саме від того, хто проживає на першому поверсі. При цьому тут є і комунальні служби, які прибирають вулиці, хоч і не кожен день.

Брюссель взимку

Якщо дерево, яке росте у вашому дворі є вищим за два метри, та діаметр його стовбура більший, ніж 40 см, то зрубати його просто так вже ніхто не дозволить. Треба викликати комісію, аргументувати свої дії та просити дозвіл. Висотність забудови – це ще один з головних критеріїв забудови і реконструкції міста, якого тепер дуже суворо дотримуються. Мабуть, саме завдяки таким нормам різноманітні стилі будинків Брюсселя гармонійно поєднуються вздовж однієї вулиці.

Озеленення міста – це окрема тема, якій теж приділяють багато уваги. Будь-які зелені насадження постійно підтримуються у належному стані. Яскравим прикладом тут може бути парк Жоржа Енрі (Le parc Georges Henri), створений наприкінці 80-х. На його місці було велике зачинене кладовище, яке вдало переробили на парк. Щоб заощадити кошти, а також не знищувати повністю пам’ять про тих, хто був там похований, доріжки цього парку були зроблені з надгробних плит. Може комусь це і не сподобається, але парк користується великою популярністю, особливо серед найменших його відвідувачів.

Парк Жоржа Енрі

Наостанок, декілька висновків. Місцевий досвід показує, що принцип демократії у розвитку міста полягає не в тому, що кожен має право висловлювати свою думку з приводу надто тривалих дорожніх робіт або несанкціонованого будівництва торговельного центру. Найголовнішим є те, що кожен несе відповідальність не тільки за свій особистий простір, а й за громадський. В такому середовищі чиновники не вищі за громадян, вони навпаки є тими, хто допомагає людям бути відповідальними, вміло делегуючи ті забов’язання, які в нас дуже часто очікують від влади. Надаючи такі пільги та встановлюючи вище наведені обмеження влада намагається не тільки повернути Брюсселю гарний вигляд, а й привчити місцевих жителів до відповідальності за спільний простір, за повітря, яким ми всі дихаємо, та за те, що залишиться наступним поколінням.

Авторка: Олександра Селіверстова

Фото: www.ebay.com, www.brusselspictures.com, flickr-юзер lechevalierquifaitni, www.environnement.brussels, ravacholle.blogspot.com, www.panoramio.com, www.worldtravelimages.net

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 269 днів. За цей час ми опублікували 23431 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?