Монстри модернізму: наземні вестибюлі київського метрополітену

Дата публікації: 24.3.2016 Розділ: Місто

Ми звикли, що громадські будівлі у стилі модернізм – це величезні, масштабні комплекси, що займають важливе місце у міському ландшафті. У великих містах так і було, адже будівлі вузів й урядових організацій вимагали великих площ. Проте одна з умов мегаполісу – наявність метро, ​​якраз спровокувала появу «камерного» модернізму, втіленого в наземних вестибюлях метро.

Читайте також у серії «Монстри модернізму»:

Експериментальний масив Комсомольський на Дарниці

Круглі ринки Алли Аніщенко

Архітектор Михайло Буділовський про свої проекти у Києві

Будівля КІМВ та Інституту журналістики

Київський телецентр

Комплекс університету ім. Т.Г. Шевченка в Голосієві

Подібних споруд в Києві не так багато. Вестибюлі першої черги метро були збудовані в «обдирному» варіанті сталінського ампіру – зберігалася колишня форма, але кількість декору була дуже незначною. Модерністські вестибюлі з’явилися в Києві за будівництва другої і третьої черг червоної лінії – це «Завод Більшовик» («Шулявська»), верхній вихід з «Хрещатика», «Комсомольська» ( «Чернігівська»). З точки зору містобудування тих років вестибюлі були незручними – їх не можна було поєднати з підземним переходом, таким чином організувавши вихід на всі сторони вулиці. З початку 1970-х вестибюлі метро перемістилися під землю, втративши будь-який архітектурний інтерес.

Ренесанс наземних вестибюлів відбувся наприкінці 1970-х. Тоді був збудований вестибюль «Піонерської» («Лісової»), поєднаний з підземним переходом, добудовано другий вихід «Гідропарку», споруджено інженерний корпус метрополітену, також поєднаний з підземним переходом на «Площі Льва Толстого». Після цього наземні вестибюлі ще з’являлися в практиці київського метро – «Золоті ворота», «Лук’янівська», «Дорогожичі», «Сирець», але ці будівлі складно віднести до якого-небудь конкретного стилю.

K4Elke7Dtu9pyNRkdapB1g[1]

Олег Тоцький,
метрофанат та фотограф метрополітену

«Вестибюлі київського метрополітену можна розділити на дві категорії. Перша – це вестибюлі 60-х. Їхня архітектура навіть не те, щоб надто лаконічна і проста, але у мене виникає почуття, що в ті роки економили не просто на будівництві або деталях, а на виконанні самої ідеї. Вестибюлі ж 80-х (в тому числі «Лісова», другий вихід «Гідропарку», «Лівобережна») мають ідею, а не просто мінімалістичне прикрашання несучих конструкцій. Вестибюль станції метро «Шулявська» зіпсований новими склопакетами, кіосками, які стоять навколо, і вивісками. У чистому вигляді він виглядав набагато цікавіше. Особливо мені подобаються «лунки» в козирку для лампочок освітлення».

«Дніпро»

  • станція метро «Дніпро»

У низку постсталінських вестибюлів першої черги метрополітену («Дніпро» – «Вокзальна», 1960) потрапив легкий скляний вестибюль першої наземної станції метро – «Дніпро». Архітектори: С. С. Павловський, Г. І. Гранаткин, А. Ф. Ігнащенко, П. Ф. Красицький, С. І. Крушинський.

Будівля вестибюля примикає до схилу пагорба. На першому поверсі по обидві сторони вестибюля розташований вхід на станцію, на другому – засклений портал тунелю, перекритий арочним склепінням. З боку річки станцію завершують два симетричних пілони зі сходами (нині закриті) і скульптурами «Мир» і «Праця» (скульптори Ф. А. Коцюбинський і Е. М. Кунцевич).

Станція «Дніпро» – єдина з відкритими платформами в київському метро, ​​відповідно, ця станція найбільш страждає від погодних умов. Вже в 1960-х з’явився проект накриття платформ, який, як це часто бувало з проектами тих років, не був реалізований.

«Шулявська»

  • станція метро «Шулявська»

Архітектори: А. В. Добровольський, Б. І. Приймак, О. І. Малиновський, А. І. Черкаський. 1963 рік.

Як і у «Дніпра», вестибюль «Шулявської» спочатку мав бути виконаним в стилі сталінського ампіру. Через те, що «Політех» і «Шулявська» були збудовані на три роки пізніше першої черги метро, ​​ці станції оформлені в дусі архітектури «відлиги».

Вестибюль «Шулявської» (спочатку – «Завод Більшовик») – це поєднання двох об’ємів, напівциліндра і куба, накрите квадратним в плані перекриттям, що спирається на круглі колони. Обидва поверхи будівлі засклені. На першому – касовий і ескалаторний зали станції, на другому – кафе. На жаль, за останні десятиліття в будівлі змінилося безліч орендарів, траплялися пожежі, тому її первісний вигляд ледь проглядається під нашаруваннями вивісок і конструкцій. До того ж, кілька років тому оригінальні алюмінієві віконні рами були замінені на білі пластикові. Будівля оточена ринком і кіосками, і не проглядається з близької відстані.

«Хрещатик» (вихід на вул. Інститутську)

  • верхній вихід станції метро «Хрещатик»

Архітектори: І. Л. Масленков, Ю. Б. Тягно. 1965 рік.

Унікальний для Києва круглий в плані павільйон другого виходу з метро «Хрещатик» побудований 1965 року на розі вулиць Інститутської та Ольгинської. Круглий засклений вестибюль з куполом і зимовим садом накриває вихід з ескалатора. На відміну від важких, глухих куполів «Університету» та «Арсенальної», в куполі цього вестибюля влаштовані віконні прорізи.

«Чернігівська»

  • станція метро «Чернігівська»

Архітектори: І. Л. Масленков, В. С. Богдановський, Т. А. Целіковська. 1968 рік.

Згодом скла стає все більше. Два вестибюлі «Чернігівської» (спочатку – «Комсомольська) – повністю скляні. Легкі ажурні павільйони стоять по обидва боки від шляхопроводу вулиці Червоногвардійської (вул. Гната Хоткевича). Верхній рівень – касовий зал, оздоблений зсередини червоною глазурованою плиткою, нижній – технічні приміщення і сходи, облицьовані жовтою керамікою.

Вестибюлі «Чернігівської» побудовані за типовим проектом. Їхні аналоги – московські станції «Багратіоновська», «Фільовський парк», «Піонерська» і «Кунцевська». Київська реалізація відрізняється застосуванням кольорової кераміки.

«Лівобережна»

  • станція метро «Лівобережна»

Архітектори: І. Л. Масленков, Т. О. Целіковська, Н. Л. Чуприна. Реконструкція 1976 року.

Перша станція на лівому березі – «Лівобережна» – була побудована 1966 року. Спочатку її вестибюлі були споруджені в товщі насипу, і мали площу, аналогічну старим вестибюлям «Дарниці» і «Гідропарку». За десять років, що минули після відкриття станції, в її околицях були побудовані нові житлові масиви, виріс пасажиропотік, і старі тісні вестибюлі буквально тріщали по швах. Тому в 1976 році до них було прибудовано нові просторі павільйони, де розмістили касові зали. На жаль, досить цікаві споруди, оздоблені облицювальним каменем, зараз затиснуті між торговельними центрами, а їхні фасади завішано рекламою.

«Лісова»

  • станція метро «Лісова»

Архітектори: І. Л. Масленков, Т. О. Целіковська, А. С. Крушинський, Н. Л. Чуприна. 1979 рік.

Завершальна станція лівобережного радіусу, «Лісова» ( «Піонерська») споруджувалася в епоху «імперського» модернізму 1970-х, через що її оформлення помітно відрізняється від ранніх станцій епохи «відлиги».

Вестибюль «Лісової» фактично є триповерховим. Перший поверх – касовий зал на рівні підземного переходу, другий поверх – вихід на платформу, на третьому поверсі розташовані службові приміщення.

Перший і другий рівні будівлі облицьовані червоною плиткою, що імітує цегляну кладки. Вікна службових приміщень другого рівня обрамлені білими масивними мармуровими порталами. Фасад третього поверху – суцільне скління з тонкими металевими палітурками. «Лісова» позділяє проблеми інших вестибюлів – вона захаращена тимчасовими спорудами, через що архітектурні гідності станції складно оцінити. Єдиний близький користувачеві метро об’єкт «Лісової» – художнє кування і вітражі на платформі станції.

«Площа Льва Толстого»

DSC06418

Архітектор: В. Жежерін, 1981 рік. 
Фактично станція «Площа Льва Толстого» не відрізняється наявністю вестибюля від інших станцій синьої лінії. Один з виходів підземного переходу вбудований в споруду інженерного корпусу метрополітену на розі Великої Васильківської і площі Толстого.
Незважаючи на облицювання каменем, в будівлі використані прийоми бруталізму – рубані, товсті колони, глухі площини стін, об’єми, що нависають. Біля колон, під імпровізованим козирком зформувалося один з перших сучасних публічних просторів Києва. У будь-яку пору року тут багато молоді, музикантів і безхатченків.

 

«Гідропарк»

Untitled-6

Архітектори: К. Н. Качалов, Т. О. Целіковська, О. В. Черевко. 1987 рік.
Два східних вестибюлі «Гідропарку» були добудовані 1987 року через те, що єдиний тісний вихід не справлявся з обсягами відпочиваючих. Зараз один з вестибюлів закрито і перебудовано, в ньому розташовані службові приміщення метро, ​​а другий відкривається тільки у теплу пору року і не користується великим попитом у пасажирів.
Конструкція вестибюля аналогічна вестибюлям «Лівобережної», відрізняється лише зовнішнє оформлення. Асиметрична будівля облицьована пісковиком і прикрашена металевими рельєфами на тему природи. У склепінні були облаштовані оригінальні пірамідальні світлові ліхтарі, закладені на початку 2000-х. Зараз вони збереглися в закритому вестибюлі на іншій стороні Броварського проспекту.

Фото: Лев Шевченко, Олег Тоцький tov_tob.livejournal.com

Опублікувати в соцмережах

Підтримати проект

Підписуйтесь на розсилку і щотижня отримуйте наші найкращі публікації до себе у поштову скриньку. Обіцяємо не спамити!