Шпаргалка для України: як у світі будують соціальне житло

Від початку збройного конфлікту в Україні більше 1,7 млн людей вимушено змінили місце проживання. Війна, а разом з нею фінансова та житлова кризи посилили проблему доступності житла, яку так чи інакше доведеться вирішувати. Водночас сучасна українська архітектура поки що пропонує надто мало рішень у галузі соціального житла, а відсоток реалізованих проектів взагалі мізерний.

Якісне, економічне комфортне житло, яке при цьому ще й має бути масовим, є викликом для архітекторів, інженерів, урбаністів, дизайнерів, філософів та багатьох інших вже не перше сторіччя і ще мало кому вдавалось поєднати ці чотири компоненти між собою. Якість та комфорт стають жертвами економії (мабуть найбільш розповсюджена хвороба соціального житла), в інших випадках достойні проекти з тих чи інших причин не набувають масовості, а отже – стають домом для десятків, сотень чи тисяч, в той час, як мільйони продовжують потребувати житла.

Історію архітектурних пошуків у цій галузі варто почати з індустріальної революції в Європі, коли швидко зростаюче промислове виробництво зумовило стрімку урбанізацію та перебудову міст згідно з вимогами часу. У 1859 році французький фабрикант Жан-Батіст Годен побудував для робітників своїх швидко зростаючих фабрик житловий комплекс «Фамілістер» (le Familistère) на 1000 квартир у Гізі на півночі Франції. Годен зазнав впливу соціалістичних ідей французького філософа Шарля Фур’є, тому «Фамілістер» став не просто робітничим поселенням, а повноцінною комуною зі своєю школою, пожежною та комунальною службою та системою пенсійного страхування. Утопічні ідеї Годена так і не набули широкого розповсюдження. Окрім Гізи збудували лише ще один «Фамілістер» у Лакені біля Брюселя.

«Фамілістер» був комплексом з трьох житлових будинків із замкненими внутрішніми дворами. Навпроти знаходилась школа та адміністративні будівлі.

Створенню соціального житла багато часу присвятили архітектори-модерністи, які у XX сторіччі мали вже набагато більше технологічних можливостей, ніж було у часи Годена. До модерністських проектів соціального житла можна віднести «Прюіт-Айгоу», збудований у 1954 році у Сент-Луісі за проектом Мінору Ямасакі. Спершу однотипні висотки були справжнім щастям для людей, які переїхали туди з нетрів. Проте згодом дух неблагополучних міських околиць оселився у новому районі слідом за своїми новими мешканцями. У кварталах розквітла злочинність, і район перетворився на гетто. 33 одинадцятиповерхові будинки протримались лише 18 років, поки їх не знесли у 1972 році. Підрив «Прюіт-Айгоу» був достатньо гучним, не тільки фактично, але й з точки зору наслідків для архітектурної думки. Історик архітектури Чарльз Дженкс, скажімо, називає 15 липня 1972 року, день, коли була підірвана перша будівля комплексу, датою смерті модернізму.

«Прюіт-Айгоу» мав стати новим та затишним домом для малозахищених верств, проте згодом перетворився на кримінальну клоаку.

До невдалих проектів соціального житла часто зараховують і «хрущовки», які були результатом роботи не стільки архітекторів, скільки інженерів. Мусимо віддати їм належне, вони виконали свою функцію, розселивши людей з бараків і комунальних квартир. Проте комунізм, а разом з ним і міста майбутного, затримався по дорозі. Тисячі житлових будинків, розрахованих на декілька десятків років, застрягли у часі. Деякі з них все ще можуть бути у непоганому стані. Проте ці мільйони квадратних метрів житла по всій країні сьогодні не відповідають жодним сучасним вимогам тепло- та звукоізоляції, вже не кажучи про сучасне розуміння комфортного простору в квартирі.

Разом із тим, було б абсолютно неправильним казати, що модернізм був невдалим у питанні соціального житла. Модерністи винайшли багато революційних для свого часу рішень, які і сьогодні мають велетенський вплив на архітектуру. Варто згадати численні експерименти «Баухауза», Ле Корбузьє чи німця Бруно Таута та його комплекс «Хуфайзен» в Берліні.

У «Хуфайзені» Бруно Таут намагався кольорами та візерунками підкреслити індивідуальність окремих житлових блоків

Постмодернізм, який не має єдиного сформованого стилістичного малюнку, приніс в архітектуру розмаїття жанрів. У сімдесятих роках британський архітектор Уолтер Сігал виступив з радикальною опозицією до модерністського підходу вирішення житлових проблем. На зміну масовості та промисловому будівництву він запропонував дерев’яні каркасні конструкції, зібрані руками майбутніх мешканців. Власники не тількі самі будували свої оселі, але і вносили певні особливості в дизайн будівель, для того, аби підкреслити свою індивідуальність. За проектом Сігала на початку 80-х було збудовано 13 приватних будинків у Люшемі на півдні Лондона. У британській столиці посеред шаленого життя багатомільйонного мегаполісу це місце більше нагадує сільське еко-поселння. Пам’ять архітектора увічнена у назві однієї з вулиць цього незвичного лондонського району.

У збудованих за проектами Сігала будинках живе вже друге покоління мешканців

Приблизно в той самий час, коли під керівництвом Сігала у Лондоні зводились саморобні двоповерхові будинки, у Відні збудували гігантський житловий комплекс Alt-Erlaa за проектом Гаррі Глюка. Три ряди «свічок» по 23-27 поверхів розміщували в собі близько 3200 квартир сімейного типу (з трьома кімнатами і площею від 72 кв м). Декілька перших поверхів в буідвлях розташовані каскадом, що дало можливість вирощувати рослини на відкритих терасах. Окрім садів у Alt-Erlaa були створені басейни та лазні на дахах будівель.

Alt-Erlaa – місто-сад посеред багатоповерхівок

На сьогоднішній день серед європейських країн проблему доступності житла сьогодні чи не найбільше відчуває Іспанія, яка перебуває у затяжній рецесії. Не дивно, що саме у цій країні останніми роками було реалізовано багато проектів, які намагаються вирішувати житлові потреби соціально незахищенних верств. Один з таких прикладів – комплекс «123» у Мадриді від бюро SOMOS Arquitectos. Цей проект розуміє поняття green housing в буквальному сенсі та має незвичайний зовнішній вигляд завдяки пластиковій обшивці. Проте «зеленим» будинок є не тільки візуально. Він спроектований за усіма вимогами екологічності та енергозбереження, з поправкою на теплий мадридський клімат, звісно.

Комплекс «123» буквально впроваджує поняття «зеленої» архітектури

У 2016 році Прітцкерівську премію або іншими словами «архітектурного Нобеля», отримав чилієць Алехандро Аравена. Комітет премії високо оцінив зусилля Аравени у створенні саме соціальних проектів. Одна з найвідоміших робіт чилійця – Elemental. Він запропонував заради економії коштів будувати по пів будинку разом з мінімумом всього необхідного. Іншу половину мешканці добудовували самі через декілька років, коли їм вдавалось зібрати достатньо грошей. Так будинки отримували не тільки додаткову площу, але й індивідуальний відбиток кожного власника.

Винахід Аравени, «половина будинку», виявився ефективним з точки зору економії коштів.

Ще один прітцкерівський лауреат, експериментатор Шегіру Бан з Японії, відомий своїми розробками довготривалих та міцних будинків з паперу, наразі працює над побудовою житла для постраждалих від землетрусу в Непалі. І хоча у цьому проекті нема нічого революційного чи фантастичного, його можна оцінити за лаконічність, раціональність, надзвичайну просту та екологічну технологію – цеглу у дерев’яному каркасі.

Для постраждалих від стихії непальців Бан проектує лаконічні та екологічні будинки

Словенські архітектори із OFIS arhitekti вирішили зруйувати стереотип про соціальне житло, як про щось сіре та похмуре. Проект Izola Social Housing вражає яскравими кольорами у своєму екстер’єрі. В середині будинку архітектори навпаки позбавились зайвих деталей, запропонувавши вільне планування квартир. Вочевидь, молоді родини, які є основною аудиторією проекту, оцінять таку свободу у створенні власного простору.

Izola Social Housing вражає яскравими кольорами та руйнує стереотипи про соціальне житло

Як бачимо, для соціального житла не існує і не може існувати єдиного вірного рішення. Окрім архітекторів та урбаністів до роботи мають приєднуватись соціологи, економісти та, що, мабуть, найскладніше, урядовці. Проте, успішні напрацювання у галузі соціального житла для переселенців зі Сходу (і не тільки для них), могли б стати лакмусовим папірцем реальних змін в Україні.

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 273 днів. За цей час ми опублікували 23459 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?