Ідеальне модерністське місто мало зразкову структуру: осучаснене середмістя та нашарування промислових зон і житлових районів із крапковою громадською забудовою, палацами культури, торговельними і навчальними закладами, дослідницькими інститутами.

У соціалістичні часи ця структура зберігалася через планову економіку. Але з приходом ринкової економіки виявилося, що сучасна українські наука і культура, на жаль, не потребує радянських НДІ і кінотеатрів. Ще до того, як суспільство поступово почало розуміти цінність модернізму, деякі об’єкти почали готувати до демонтажу.

Читайте також у серії «Монстри модернізму»:

Монстри модернізму: київські готелі шістдесятих-вісімдесятих років

Будинок Академії наук на Володимирській

Наземні вестибюлі київського метрополітену

Експериментальний масив Комсомольський на Дарниці

Круглі ринки Алли Аніщенко

Архітектор Михайло Буділовський про свої проекти у Києві

Будівля КІМВ та Інституту журналістики

Київський телецентр

Комплекс університету ім. Т.Г. Шевченка в Голосієві

В цілому під загрозою перебувають усі модерністські об’єкти в Києві. Це стосується як великих комплексів, так і цілих мікрорайонів. І хоча рівень загрози різниться, важливо захистити ці об’єкти від зносу та некоректних втручань.

УкрІНТЕІ

16-поверхова будівля заввишки 60 метрів на Либідській площі збудована в 1964-1971 рр. архітекторами Л. Новіковим і Ф. Юр’євим. Так звана «тарілка» була дуже популярною у тогочасній пресі. Кияни захоплювалися скляним паралелепіпедом висотної будівлі, що нагадував західні хмарочоси, стилобатом з рельєфами й «тарілкою» лекційного залу. Але щасливі роки Інституту технічної інформації скінчилися вже у 90-х. Великий хол перетворився на приміщення для ярмарків і продажу товарів «ширпотребу», а висотка поступово спорожніла.

На відміну від більш пізніх висотних адмінбудівель: Будинку торгівлі, колишнього авіаційного обчислювального центру (нині – міністерство інфраструктури), УкрІНТЕІ має дуже застаріле планування. У будинку відсутні сходи, що не задимлюються (їх наявність була вимогою вже на початку 1970-х), натомість є дві тісні гвинтові сходові клітини у торцях будівлі. Вони поєднані вузьким коридором, у який виходять невеликі кабінети з малою висотою поверху.

В 2014 році інтер’єри будівлі являли собою сумне видовище. Старезні ліфти, поверхи, закриті на амбарні замки, вихід на дах через люк, немов у «хрущовці». Основна проблема цього будинку – його складно перетворити на сучасний бізнес-центр. Наразі висотна споруда використовується як величезний рекламоносій.

Проект вписання «тарілки» у новий торговельний центр. uatalks.com

УкрІНТЕІ став заважати українському капіталізму з початку будівництва торговельно-розважального комплексу поряд. На місці інституту та вже знесеного хладокомбінату заплановано другу чергу Ocean Plaza, проект якої постійно змінюється – від офісних хмарочосів до величезного торговельного центру. Девелопери і архітектори б’ються над проблемою вписання УкрІНТЕІ у комплекс. То інститут взагалі підлягає знесенню, то його окремі частини вбудовуються у торговельний центр. Згідно з останнім варіантом будівництва, споруда залишається, але стилобат перебудовується у ламаних формах, зберігаючи «тарілку». Наскільки відомо, жодних громадських ініціатив щодо збереження вигляду УкрІНТЕІ немає.

Культурні споруди

Ще одна обов’язкова ланка модерністичного міста – будинки та палаци культури і кінотеатри. Будинки культури завжди були підпорядковані підприємствам. Наприклад, заводам. Через те, що у повоєнні часи у Києві розбудовувалося не дуже багато індустріальних об’єктів, модерністських БК у місті мало. Серед них –  палац культури авіазаводу ім. Антонова (нині клуб «Бінго», що на розі проспекту Перемоги і бульвару Вернадського) і палац культури ВО ім. Корольова на Відрадному. Екстер’єр першого закрито нашаруваннями оздоблення клубу, а другий перебуває уже багато років у закинутому стані, хоча є видатним прикладом модернізму. Будівлю авторства київського архітектора Валентина Єжова облицьовано рідкісним для Києва вірменським туфом. До заводських БК можна додати вузівські: бруталістський палац культури КПІ та більш простий палац культури Авіаційного університету.

Простіша ланка – районні кінотеатри. Багато з них взагалі закинуті і не працюють – «Нивки», «Краків» на Русанівці, «Імені Гагаріна» на Сирці. На оболонську «Братиславу»  задивляються інвестори – згідно з концепцією розвитку кінотеатрів на її місці має постати 25-поверховий житловий будинок. Зараз оболонці намагаються вибороти у міста свій, комунальний кінотеатр.

Кінотеатр «Аврора» у 1970-х. pastvu.com

Майже 10 років тому, на межі 2006 і 2007 років на Воскресенці за одну ніч було знищено кінотеатр «Аврора» з мозаїкою на революційну тематику і 40-річними блакитними ялинами біля входу. Через відсутність громадянського суспільства єдиний воскресенський кінотеатр не вдалося зберегти, і тепер територію майже третини місцевого парку разом з чималим дитячим майданчиком займає торговельний центр «Квадрат».

Кінотеатр «Супутник» після реконструкції. kino-sputnik.com.ua

Близнюку «Аврори» – кінотеатру «Супутник» на Чоколівці пощастило більше, він працює і тут крутять нові стрічки. Проте його зашили у сірі композитні панелі, які закрили мозаїки на фасаді.

Загальні проблеми

Якщо не брати до уваги песимістичні варіанти – демонтаж або радикальну перебудову, зовнішній вигляд майже усіх київських модерністичних споруд певним чином страждає.

Насамперед від скління білими пластиковими склопакетами, які порушують первісний задум архітектора. Радянські архітектори полюбляли великі суцільні шибки, які зараз розбивають на маленькі частини, що нагадують скління веранди сільського будиночка.

Інша розповсюджена проблема – облицювання фасаду новими матеріалами. Важко підрахувати, скільки споруд вже спотворено. Басейн «Водник» на Подолі лишився без своєї первинної кольорової гами і рельєфу, натомість нові власники зашили його сірим композитом. Безліч універсамів радянської доби впродовж першої половини 2000-х були зашиті у металеву вагонку корпоративних кольорів, яка закрила облицювання інкерманським каменем і решту цікавих фасадних рішень. На початку 1990-х і останніми роками деякі житлові будинки позбавилися мозаїчних прикрас. Двадцять років тому – через першу хвилю декомунізації, а зараз – через утеплення. На жаль, влада і пересічні громадяни не розуміють цінність мистецтва.

Не варто забувати й про рекламу. Численні рекламні плакати спаплюжили вигляд універмагів “Україна”, “Дитячий світ”, Володимирського і Житнього ринків. Зрозуміло, що без реклами важко обійтися, і її розміщення повинно бути грамотним.

Тривала експлуатація будівлі неможлива без ремонтів і реконструкцій. Але вони мають проводитися не так, як зараз. Реконструкція повинна бути узгоджена з первісним проектом будівлі, тому що він є авторським твором. Не слід забувати, що архітектура минулого, якою б вона не була – це те, що більше ніколи не повториться.