Крита Спортивна Арена на ВДНГ – впізнавана споруда Києва багато в чому завдяки великим цифрам 1, 2, 3, 4, 5 на фасаді. Як і низка інших радянських довгобудів, вiн систематично руйнується й обростає легендами. Щоб дізнатися історію будівлі, Олексій Биков зустрівся з головним архітектором проекту – Віктором Кудіним.

Після закінчення інституту у сімдесятих Віктор Кудін був розподілений до промислової майстерні інституту «Гіпроцивільпромбуд». Якщо вибір інституту був сприйнятий позитивно, тому що вважався одним з провідних у Києві та УРСР, то робота у промисловій майстерні розцінювалася як невдача. Спроби перевестися в майстерню громадських споруд були безрезультатними. Крім того, сповнений бажання і натхнення молодий архітеткор ніяк не вписувався у повільний старший колектив проектної групи.

Читайте також у серії «Монстри модернізму»:

Історія «Київпроекту», проектувальника Києва XX століття

Модерністські споруди під загрозою

Київські готелі шістдесятих-вісімдесятих років

Будинок Академії наук на Володимирській

Наземні вестибюлі київського метрополітену

Експериментальний масив Комсомольський на Дарниці

Круглі ринки Алли Аніщенко

Архітектор Михайло Буділовський про свої проекти у Києві

Будівля КІМВ та Інституту журналістики

Київський телецентр

Комплекс університету ім. Т.Г. Шевченка в Голосієві

«Після інтенсивної роботи під час дипломного проекту, перші місяці в інституті здалися мені нудними і справді застійними. Ніхто нікуди не поспішав, працівники більше обговорювали сімейні та побутові проблеми. У проектуванні було майже повне домінування конструктора, використовувалися стандартні прийоми і рішення. Все це діяло на мене як снодійне, і більшу частину часу я не креслив, а спав, притулившичь чолом до кульману».

Все змінив випадок. Коли почалася робота над новим проектом (завод контрольно-вимірювальної апаратури в Бортничах), керівник групи пішов у відпустку і Кудін, набравшись сміливості, а може і нахабства, запропонував своє рішення, яке буквально пробудило й зацікавило всіх співробітників. Ескіз був прийнятий керівництвом інституту і запущений в роботу.

Наступним проектом cтав завод газового устаткування в Фастові. На ньому архітектор вже в повній мірі відчув обсяг і можливості промислової архітектури. Робота з такими масштабами приносила задоволення. Одним з головних рішень у цьому проектi було кольорове оформлення інтер’єрів усіх приміщень заводу – від цехів до роздягалень.

Конкурс на проект Критої Спортивної Арени в iнститутi оголосили у 1984 році за особистою вказівкою першого секретаря КПУ В.В Щербицького. Володимир Васильович був запеклим вболівальником Київського Динамо.

Всіляко допомагаючи улюбленій команді, на цей раз він вирішив побудувати критий футбольний стадіон зі штучним газоном.

Ескіз Кудіна зайняв перше місце. Кінцевий варіант проекту, до речі, не дуже відрізнявся від першої версії.

Будівлю планували як спортивну арену для проведення змагань та навчально-тренувальних робіт з футболу. Разом з тим, спортивна технологiя, розроблена в проектi, передбачала багатофункцiональне використання iгрового залу для проведення змагань ще з 15 видів спорту. Два малих iгрових зали, сауни, басейн, медичний комплекс та склади для всього спортивного обладнання перебували на першому поверсі, розташування глядацьких місць трансформувалося. На той час стадіон мiг вміщати 5,3 тисячі глядачів, це була найбільша споруда в Києві.

Існують високі вимоги до освітлення, вентиляції, акустики спортивних будівель, тому багато рішень були індивідуальними і в якійсь мірі унікальними.

Внутрішнє освітлення арени реалізували за запатентованим інженерним винаходом. Основна ідея полягала у тому, що з торців труби розташовуються прожектори, а світло від них відбивається по всій внутрішній дзеркальній поверхні. По суті, труба – це великий світильник, в якому, до речі, можна було регулювати силу світіння. Таким рішенням проектувальники позбулися прожекторів під стелею і місткiв для їх обслуговування.

Над металевими конструкціями споруди працював інститут «Проектстальконструкція». Для зменьшення висоти ферм, що перекривають арену, було запропоновано шість сталевих попереднапружених рам-блокiв прольотом 85,4 м по внутрiшнiй частинi споруди. За межі будівлі, по обидва боки, рам-блоки виступають 25 метровими консолями, які кріпляться до основи металевими тросами. Таким чином, сталева конструккцiя загальною довжиною 135,4 м. працює за принципом натягнутого лука. Конструктивнi вирiшення рам-блокiв офiцiйно визнано за їхніми авторами як винахiд.

Робоча документація на весь проект була складною. Матеріали збирали з усього Союзу, як часто практикували в ті роки. Алюмінієві деталі і конструкції виготовили на Броварському і Воронезькому заводах. Внутрішнє оздоблення –  з Киргизького травертину, фасад облицьований Інкерманським вапняком.

«Цифри на головному фасаді – це в першу чергу асоціація зі спортивними досягненнями. Також нумерація секторів, яка на квитках ще мала ідентифікацію за кольором. Ідею не відразу схвалили, але з часом вона прижилася».

Вартість проекту перевищувала три мільйони карбованців, тому доводилося їздити в Москву і погоджувати основні рішення, особливо зі спортивної технології (проект, що не перевищував за вартістю двох мільйонів дозволялося затверджувати за місцем будівництва – прим. автора.). Авторський нагляд вели дуже ретельно, з регулярними виїздами на об’єкт. Коли ж Кудін поїхав працювати до Німеччини і не міг бути присутнім на об’єкті, повернувшись до Києва, він виявив, що вуличні прожектори, які повинні були підсвічувати фасад, були спрямовані в зворотній бік. Так вони зараз і стоять.

Будівництво відбувалося швидкими темпами протягом двох років, а після – фінансування зупинили. Крім того, керівництво Динамо Київ вже почало будувати свою базу, Щербицький пішов у відставку і задумане призначення споруди втратило сенс.

До того часу були змонтовані всі конструкції, залишалися оздоблювальні роботи, інженерія та підключення до міських мереж.

Наступна спроба відродження будівництва Критої Спортивної Арени була в 1992-1993 роках. Почалися оздоблювальні роботи, був закінчений головний вестибюль, змонтована вся вентиляція і освітлення, залишалося зовсім небагато, але проект знову зупинився.

Нинішній власник будівлі запрошував англійських архітекторів. Арену планували знести і побудувати на її місці спортивно-розважальний центр, але це так і залишилося на папері. Одна з головних причин припинення будь-яких будівельних робіт зараз полягає в тому, що земля належить місту, і у власника арени поки що не виходить домовитися з владою.

Під час інтенсивної роботи над проектом в майстерню надійшла інформація, що Спорткомітет замовив «Діпромісту» поруч з ареною Критий Льодовий Стадіон. При цьому проектантiв «Діпроміста» зовсім не цікавило сусідство з проектом «Гіпроцивільпромбуда».

Проект Критого Льодового Стадіону, розроблений «Гіпроцивільпромбудом»

«Мені все це видавалося образливим. І я не міг не відреагувати. За тиждень зробив свій ескізний проект Критого Льодового Стадіону. Ще через тиждень у нас був готовий макет 2х2 м. Тоді головним архітектором міста і головою Містобудівної ради був Жариков. Я зустрівся з ним, розказав про ситуацію і запропонував в якості свого виступу, як члена ради,  представити свій проект, а інші члени ради нехай виберуть кращий варіант між нами і «Діпромістом». Жариков погодився. Моїм головним аргументом було те, що я вже встиг узгодити наш проект з головою Споркомітету.

Думки членів ради розділилися і Жариков запропонував голосування – унікальна подія на Містобудівній раді Києва, такого не було до і після цього. Мій проект перемагав на два голоси. Але тоді Жариков, що стояв горою за «Діпромісто», сказав, що він голова і має два голоси, які і віддав «Діпромісту». Коли рахунок зрівнявся, було прийнято рішення обом командам дати ще час на доопрацювання. Але цього не вийшло, тому що почалася Перебудова. А наш проект Союз Архітеткторiв відправив на Всесоюзний конкурс «Кращий проект року» в Казахстан, де він отримав диплом і для нас це тоді стало великою несподіванкою».

Під час роботи над проектом Критої Спортивної Арени архітектори на чолi з Кудiним встигли зробити ще один проект. Держкомспорт України замовив експериментальний виробничий комбінат на ділянці довжиною близько 400 м біля залізничного вокзалу на Дарниці.

Ідею підготували за вечір, потім над проектом працювали протягом року. Показова ситуація щодо відсотка творчості в роботі архітектора. Будівля стала на той момент найдовшою в Києві – 350 п.м

Можливо від того, що цей проект був так легко придуманий, стилістично він виглядає дуже чистим. Звичайно в ньому теж простежується вплив Альдо Россі, чиїми проектами Кудін досі захоплюється. Зараз будівля належить в’єтнамським бізнесменам.

Тi часи запам’яталися Кудiну сильними емоційними переживаннями від самого факту втілення проекту в реальну об’ємну споруду, ще й такого масштабу.

У той час до промислової архітектури з точки зору естетики ніхто серйозно не ставився. Вiн же, – навпаки – побачив необмежене поле можливих архітектурних і конструктивних рішень, які могли робити ці об’єкти унікальними і цікавими.

Фото: Олексій Биков