Київські кручі правого берега Дніпра з давніх часів привертали увагу людини. А тому й спокуса спорудити тут що-небудь на згадку про себе завжди була великою.

Фото: Олексій Биков

Спершу дух місця передавався у язичницьких божках, пізніше – у ансамблях церков і храмів. З приходом радянської влади увага до потенціалу схилів не згасла. Наприклад, проект урядового центру з парадними сходами до пам’ятника вождю, що втілився лише у формі будівлі Міністерства закордонних справ.

Читайте також у серії «Монстри модернізму»:

Крита Спортивна Арена на ВДНГ

Історія «Київпроекту», проектувальника Києва XX століття

Модерністські споруди під загрозою

Київські готелі шістдесятих-вісімдесятих років

Будинок Академії наук на Володимирській

Наземні вестибюлі київського метрополітену

Експериментальний масив Комсомольський на Дарниці

Круглі ринки Алли Аніщенко

Архітектор Михайло Буділовський про свої проекти у Києві

Будівля КІМВ та Інституту журналістики

Київський телецентр

Комплекс університету ім. Т.Г. Шевченка в Голосієві

У повоєнний період у силуеті мiста спершу з’явився готель «Київ», а потім і готель «Салют».

Остання декада існування УРСР в панорамі правого берега Дніпра також залишила про себе згадку в формах скульптур збільшених масштабів: арки Дружби Народів і музею ВВВ з монументом «Батьківщина-Мати»  –  символах епохи ідеології.

Рішення про створення в Києві музею, присвяченого війні, приймалося у час, коли в Україні ще точилися бої. 12 червня 1943 року ЦК КП (б) У прийняв постанову «Про створення музею Вітчизняної війни українського народу». Однак завдання з відновлення і розвитку зруйнованої війною економіки і культури відсунули реалізацію цих планів. 17 жовтня 1974 року в честь 30-річчя визволення України від нацистських загарбників в центрі Києва, в колишньому Кловському палаці, був відкритий «Український державний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років». Відразу стало зрозумiло, що масштаби такої теми, як війна, вимагають особливого підходу. Тому було розпочато проектування і створення Меморіального комплексу. Основою для нього став форпроект відомого скульптора Євгена Вучетича і архітектора Євгена Стамо.

Фото: Олексій Биков

Створення парку ВВВ і монумента «Батьківщина-Мати» було заплановано до святкування 1500 річчя Києва. Одна з головних магістралей міста  вул. Грушевського, котра переходить у вул. Лаврську на всьому своєму шляху зустрiчає серією пам’ятникiв присвячених революційним подіям історії УРСР: музей Леніна, пам’ятник Ватутіну, Парк Вічної Слави. Музей ВВВ повинен був стати логічним завершенням ідейно-художньої складової магістралі.

Сам музей зустрічає відвідувачів парадною алеєю уздовж схилів, яка веде до своєрідних пропілеїв – галереї головного входу, що йде до площі і будівлі музею. Тут розміщено потужний блок із зіркою і написом на порталі: «ИХ ПОДВИГИ БУДУТ ЖИТЬ ВЕЧНО, ИХ ИМЕНА БЕССМЕРТНЫ!».

Активним композиційним елементом комплексу також є чаша Вогню Вічної Слави. Для широкого огляду вона висунута в бік Дніпра і розміщена на високому пагорбі. Основним планувальним акцентом є будівля музею котру вінчає скульптура «Батьківщина-Мати».

Згідно з першими ескізами Євгена Вучетича, висота фігури «Батьківщина-Мати» мала була бути більшою ста метрів. Вiд набережної Днiпра по схилах пагорбiв проектувався парадний пiдхiд до статуї. Його прикрашали могутнi барельєфи висотою до 30 метрiв. Поруч мала бути розташована небачених розмiрiв чаша для Вiчного вогню, рiзнi скульптурнi групи. Проект був представленний 9 травня 1975 року на засiданнi художньої ради Мiнiстрества культури УРСР. Матерiали проекту приголомшували не лише величнiсттю задуму, смiливiстю й енергiйнiстю композицiї, а й надзвичайно ефектним графiчним виконанням. Бiльшiсть членiв ради сприйняли проект схвально. Однак, знайшлися й тi, котрi не подiляли настрою бiльшостi. Микола Коломієць висловив свою думку, що вирiшувати суто архiтектурне завдання засобами скульптури не є правильно. Також вiн зауважив, що масштаб всiєї споруди (разом з пагорбами скульптура становила близько 200 метрiв, а ширина Днiпра в цьому мiсцi лише 400 метрiв) може задавити все навколо себе: Днiпро, ландшафт, забудову Печерська та Лавру. Коли Микола Коломієць закiнчив виступ, Євген Вучетич пiдiйшов до нього, поплескав по плечу i сказав: «Що ти менi говориш про масштаб? Я ж бо вiце-президент академii мистецтв СРСР».

Фото з книги «Архитектура советского Киева» Б.Ерофалов

Такому аргументу не було чого протиставити. Художня Рада ратифікувала проект i вiн пiшов далi на розробку до інституту «Дiпромiсто». У подальшому проект регулярно розглядався на художнiх радах. Пiд час цих розглядiв критично висловлювались скульптор Ковальов, архiтектори Гнездiлов, Москалець та вже згаданий Коломiєць. Їхні зауваження вплинули на авторiв, котрi погодилися вiдмовитися вiд грандiозних барельєфiв та почали зменшувати висоту скульптури. На той момент Вучетич пiшов з життя, та проект доручили виконувати скульптору В.З.Бородаю, котрий в свою чергу не погоджувався зменшувати висоту скульптури менше нiж на 45 метрiв. В результатi було прийнята висота всього монументу вiд фундаменту до кiнчика меча 108 метрiв.

Вже в процессi проектування та будiвництва було зрозумiло, що конструкцiя споруди «Батьківщина-Мати» не буде мати на той час аналогiв у свiтовiй практицi.

Коли в 1976 роцi головний конструктор споруди I. М. Лебедич почав разом зi своєю командою проектувати металевi конструкцii каркасу, вiн вперше використав ЕОМ, яка розрахувала рівняння з декiлькома тисячами невiдоміх. Пiд час аеродинамiчних випробуваннь у скульптури вiдвалилася рука з мечем, тому пiсля наступних випробувань було вирiшено зменшити довжину меча на три метри.

Фото: Миколи Козловського

Спочатку членування оболонки планували зварювати нахлестом верхньої частини на нижню, але на одному з засiдань Бородай зауважив, що не переконаний в тому, що шви цих нахлестiв не будуть помiтнi оку та не зiпсують все враження унiкальностi споруди. Свiтова практика на той час не знала прикладiв тонколистових цiльнозварних скульптурних оболонок такого масштабу. Крiм того, конструкцiя вже була запущена в роботу.  Але сперечатися було зайве.  За два мiсяцi було запропоновано новий варiант, котрий ще раз довiв потенцiал української школи металобудiвніцтва. Понад десяток конструктивних рiшеннь було захищено авторськими свiдоцтвами.

Технiчне виконання скульптури нiколи не викликало сумнiвiв, на вiдмiну вiд архiтектурно-художньої cкладової. З рiзних ракурсiв та вiдстаней вона виглядає зовсiм по-рiзному.

На щастя, скульптура «не задавила» Лаврську дзвінницю, на вiдмiну вiд новобудов часiв незалежної Украiни. Сучасна влада має свої плани на скульптуру «Батьківщина-Мати». В рамках Державної програми декомунiзацiї планується демонтувати герб Радянського союзу, який розміщено на щитi.

Демократичний шлях розумiння свого минулого полягає у дбайливому ставленнi до нього. Краще за все на iсторичнi питання вiдповiдати сучасними пам’ятками культури, архiтекутри та iсторii, в котрих будуть врахованi помилки минулого та зробленнi новi досягнення як в iнжереному так i в художньо-духовному сенсі.

Для підготовки матеріалу використовувалася література:
Архитектура совесткого Киева. А+С, 2010;
Журнал «Архитектура СССР» и «Строительство и архитектури».
Автор висловлює щиру подяку всьому коллективу Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В.Г. Заболотного.