Серед київських вишів, котрі надають архітектурну освіту, пальму першості ділять між собою архітектурні факультети КНУБА та НАОМА. Між ними є кілька принципових відмінностей, наприклад, в системі організації проектної освіти або кількості уваги та часу, які приділяються технічним наукам. Та існує ще одна відмінність – це наявність у КНУБА окремого корпусу архітектурного факультету, спроектованого та побудованого з урахуванням численних вимог до навчального процесу в архітектурних вузах.

Відповідь на питання, яким повинен бути корпус архітектурного факультету, виявилась нелегкою для проектувальників. З одного боку, це мала бути будівля, котра відповідає усім функціональним і естетичним вимогам, з іншого – слід найбільш повно враховувати специфіку навчання молодих архітекторів. З огляду на важливість і актуальність проблеми, Держбуд УРСР і КНУБА вирішили провести відкритий конкурс, результати якого мали б дати відповіді на вищевказані запитання. Серед представлених 27 робіт провідних проектних інститутів Києва та Харкова, викладачів і студентів КНУБА, до подальшого розроблення відібрали сім проектів. Найбільш комплексною, яка поєднала в собі вдалі рішення, була пропозиція Київпроекту, котру і прийняли в подальшу розробку. Проект повинен був стати прикладом своєрідного структурного рішення сучасного навчального закладу.

Читайте також у серії «Монстри модернізму»:

Батьківщина-Мати

Крита Спортивна Арена на ВДНГ

Історія «Київпроекту», проектувальника Києва XX століття

Модерністські споруди під загрозою

Київські готелі шістдесятих-вісімдесятих років

Будинок Академії наук на Володимирській

Наземні вестибюлі київського метрополітену

Експериментальний масив Комсомольський на Дарниці

Круглі ринки Алли Аніщенко

Архітектор Михайло Буділовський про свої проекти у Києві

Будівля КІМВ та Інституту журналістики

Київський телецентр

Комплекс університету ім. Т.Г. Шевченка в Голосієві

Перед проектувальниками стояло відповідальне завдання: на вузькій ділянці, віддаленій від головного під’їзду і багатьох загальноінститутських служб, створити будівлю, яка забезпечила б ефективну організацію навчального процесу і створила естетично прийнятне середовище. Ситуація ускладнювалася й тим, що у вітчизняній практиці на той момент майже не було досвіду проектування навчальних корпусів даного профілю.

фото: О. Ранчуков

До того ж, навчально-матеріальне середовище для підготовки зодчих має ряд специфічних особливостей: кожному студенту необхідно закріплене робоче місце певної площі, є підвищені вимоги до природного освітлення, необхідна велика виставкова зона й інше. Автори будівлі – архітектори Л. І. Філенко, В. Л. Коробко, М. Ш. Гершензон, інженер-конструктор Л. Є. Ліновіч, в основу проекту поклали досить просту функціонально-планувальну схему. На першому поверсі зосереджені вестибюль з гардеробом, потокова аудиторія, групові аудиторії для молодших курсів, рекреація, службово-допоміжні та технічні приміщення. Другий поверх займають приміщення кафедр, деканат, кімнати громадських організацій, макетна майстерня, архів. На третій поверх винесені аудиторії старших курсів, зали малюнка і живопису.

По горизонталі всі приміщення пов’язані прямолінійними коридорами і рекреацією, а по вертикалі – чотирма сходовими клітинами. Автори проекту взяли за основу лінійну, але досить ущільнену об’ємно-просторову структуру з широким корпусом, зосередили в центральній частині основні приміщення, котрі не вимагають природного світла, а також велику, протяжну рекреацію з верхнім і боковим освітленням. Фактично, ця рекреація – зала багатофункціонального використання, яка ще до всього іншого, також є основним композиційним ядром споруди. Групові аудиторії теж вирішені не традиційно.

Вони освітлені природним верхнім світлом через ліхтарі в покритті. Це дозволило згрупувати навчальні приміщення більш компактно. Створення індивідуальних ліхтарів верхнього світла, як і багатьох інших подібних індивідуальних елементів в той час, відбувалося вперше, шляхом проб і помилок. За основу взято профіль схожого ліхтаря в Бельгії, підглянутий у західному журналі. Роботи зі створення ліхтаря відбувалися на експериментально-виробничій базі «КИЇВЗДНІЕПА». Автори довгий час удосконалювали деталі елемента, особисто проливали відра води, і після, задовольнившись останнім варіантом, запустили його в роботу. Треба зауважити, що нинішній незадовільний їх стан не є результатом прорахунків конструкції, а скоріше служить доказом відсутності належного і необхідного догляду під час експлуатації. Своєрідно спроектовано зали малюнка і живопису на третьому поверсі.

Виразність об’ємно-просторового рішення приміщень підкреслює освітлення. Змістивши вертикальну стрічку вікон вглиб будівлі, автори забезпечили рівномірну освітленість усіх зон приміщень. Зали малюнка стали одним з головних композиційних елементів будівлі, яке підкреслене також кольором оздоблювальних матеріалів, ажурністю високих пірамідальних ліхтарів, котрі добре проглядаються на фасаді, і легкою просторовою конструкцією великого виносного навісу над головним входом.

Об’єкт є прикладом вдалого використання кольору в архітектурній композиції, його органічним ув’язуванням з об’ємно-просторовим рішенням. Архітектурно-планувальна структура заснована на максимальному використанні верхнього освітлення, що забезпечує максимально рівномірне освітлення на всіх робочих місцях. Однак, з перших днів автори отримали кілька суттєвих зауважень щодо малої кількості бокового світла, яке не суперечить верхньому і створює більш комфортне середовище. Якщо в робочих класах з цим ще можна було змиритися, то в залі для лекцій все ж таки довелося прорубувати вікно «по живому». При проектуванні цього об’єкту крім складнощів типології проекту та інших вимог, які треба було вирішити, створювало перешкоди керівництво КНУБА, яке всіляко заважало втілювати ідеї. Ситуація недовіри і неприйняття архітектурного і центрального будівельно-інженерного й адміністративного корпусу залишається і сьогодні. Незважаючи на це, архітектурний факультет став помітним явищем в архітектурній практиці України того часу, і залишається ним і досі.

Фото: Олексій Биков