«Хмарочос» поспілкувався з Юрієм Власюком, співорганізатором ярмарків мейкерів напередодні Kyiv Mini Maker Faire, який відбудеться 20-21 травня на території ВДНГ, щоб більше дізнатись про культуру мейкерів та їхній вплив на українське суспільство й освіту.

Мейкери (від англ. Make – робити щось, створювати) – це міжнародна спільнота людей, які створюють щось власноруч. Це може бути електроніка, технологічне садівництво, біотехнології, створення предметів з дерева, металу чи глини, шиття одягу, і безліч інших занять.

Ця спільнота має свої масові заходи та власні публічні простори. Перші називаються ярмарками – це простір для спілкування, обміну досвідом, залучення нових мейкерів. Сюди приходять як дорослі, так і діти й навчаються базовим навичкам у якогось майстра, або пробують самостійно створити продукт.

Публічні простори для мейкерів називаються мейкерспейсами (англ. Maker space – простір для мейкера), а також хакерспейсами, фаблабами, тощо. Сюди люди приходять, аби скористатись специфічним обладнанням, яке дорого коштує для однієї особи, або є досить специфічним за своїми характеристиками. Це 3D-принтери, лазерні різаки для деревини, ткацькі станки й інші прилади.

Юрій Власюк

Як і коли ти зацікавився рухом мейкерів і дізнався про нього?

Я почав цікавитись технікою ще з дитинства. Коли жив в Якутії, в мене була підбірка журналів «Юный техник» і додатків «Левша» до нього. Там було складно з матеріалами (мікросхемами, дротами, тощо), тому практичною діяльністю я займатись не міг, але хоча б читав про нові проекти. Пізніше я почав займатись комп’ютерною технікою і мені було цікаво, як її можна полагодити чи як правильно діагностувати проблему комп’ютера.

Але остаточно все змінилось, коли в мене народився перший син і йому виповнилось три роки. Він дуже любив усі ці айфони-айпеди, але це здебільшого просто ігри і розваги. Я ж почав думати, як його можна заохочувати щось робити своїми руками. І шукав, що зараз взагалі є у цій сфері DIY (do it yourself, зроби сам). Досить швидко я натрапив на розсилку журналу Make Magazine. Він одразу здався мені дуже якісним і був схожий на те, що мене цікавило в дитинстві. Ми передплатили цей журнал і почали шукати у ньому якісь інструкції, як щось збирати з паперу чи картону. І таким чином займали дитину цікавою справою.

Як з’явилась ідея провести Maker Faire в Україні, і що за команда його зараз робить?

З цієї ж розсилки я дізнався про ярмарок Maker Faire і десь два роки думав, як його можна організувати в Україні. Мені не вистачало досвіду, потім рішучості, потім почалась війна на Сході і я якось цю всю справу відкладав. Проте в якийсь момент ми з дружиною все ж вирішили зробити ярмарок і почали шукати партнерів. Компанія Intel дуже допомогла нам з організацією першого Mini Maker Faire в Києві та виділила на це бюджет. Також допоміг ІТ-підприємець Денис Довгополий, з ним і його дружиною я випадково опинився в одній автівці, коли їхав в Одесу, і мені вдалось зацікавити їх проектом. І ось за допомогою наших партнерів, шостого червня 2015 року відбувся перший ярмарок.

Найбільша команда у нас в Києві. Деякі працюють на частковій зайнятості, інші нам допомагають, як волонтери. Це досить компактна команда, при чому багато людей нам допомагають з компанії, якою я керую. З таким складом ми провели у 2015-16 роках три ярмарки в Києві і ще три в інших містах: Одеса, Львів і Харків.

Чи існує зараз якась інфраструктура в Києві для тих, хто пов’язаний з мейкерским рухом?

По-перше нікуди не поділась культура гаражів. Хтось там ремонтує автомобілі, хтось працює зі зварювальним обладнанням, хтось лагодить свої домашні прилади. Це було і залишається популярним. На той момент, коли ми зібрались проводити перший ярмарок, вже працював Hackerspace в Києві на вулиці Новокостянтинівській, а також був KhackerSpace в Харкові.

Також вже були історії, а зараз їх стає ще більше, коли люди збирались разом, орендували для своїх потреб майстерню, звозили туди наявне обладнання і ділили на всіх видатки. Тобто через інфраструктуру і через наші ярмарки формується досить міцна спільнота. Чим більше ми виявляємо людей зі схожими інтересами, тим більше їх доєднується до руху мейкерів. Адже насправді багато хто хотів би сам чи з друзями почати майструвати щось. Ми даємо їм таку можливість через контакти і події. Ми нічого не винаходили, а просто знайшли людей, які вже на той час робили класні речі.

Скільки зараз в Києві мейкер-спейсів і як з’являються подібні простори в інших містах?

Тут багато залежить від класифікації. В чистому виді мейкер-спейсів чи фаб-лабів не буває, немає двох однакових. Крім того, зараз в Києві є багато компаній, які мають свої закриті простори подібного типу. Деякі, щоправда, вже починають відчиняти двері для відвідувачів. Наприклад, існує компанія «Діаком», там планують створити величезний опен-спейс на 700 квадратних метрів, з відкритим доступом, де будуть необхідні комплектуючі, мікроконтролери, які можна використовувати. Це комерційна структура, але вона зацікавлена у розвитку галузі, тому робить отакий безкоштовний простір.

Зараз у нас близько п’ятнадцяти мейкер-, хакерспейсів та фаблабів. Всі перебувають у різних умовах – хтось поки що працює в закритому режимі, хтось недозбирав грошей на спільнокошті, але після кожного нашого ярмарку їх стає все більше і більше. Це такий органічний процес зростання – до теми є інтерес, люди знайомляться і створюють нові проекти. Так, до нас на ярмарку в Харкові підійшов арт-директор компанії, яка розробляє комп’ютерні ігри, й розповів, що вони давно вже хочуть створити мейкер-спейс і сумнівались, чи робити його відкритим. Але після того, як побачив багато однодумців на Maker Faire, то сумнівів у нього більше не залишилось.

Є ще одна цікава історія, теж з Харкова. Там за підтримки міжнародного фонду відкрився «Гараж Хаб». Він розпочав свою роботу у справжньому гаражі, його відкрили студенти-фізики, яким не давали доступу до лабораторії в університеті. Вони робили експерименти і перемагали з ними на студентських змаганнях різних рівнів. В якийсь момент у них було орендовано чотири гаражі поряд для власних потреб. Зараз у них нове приміщення площею близько 600 квадратних метрів, й виглядає це дуже цікаво. Це величезний крок вперед.

Як реагують на мейкер-культуру у навчальних закладах та науково-дослідницьких інститутах?

Спільноти мейкерів є у КПІ, там студенти та аспіранти намагаються об’єднуватись. Є у авіаційному університеті. У КНУБА  вже створює свій фаблаб, платформа «Острів». І КПІ, і КНУБА мають отримати фінансування з міського бюджету на свої проекти у рамках бюджету участі. Це, може й не пов’язано з ярмарками, але зміни відбуваються, і ком’юніті у Києві рухається вперед.

Окремий напрямок, у розвитку якого ми зацікавлені – це подібні простори у школах. Щоб діти і дорослі могли долучатись до майстер-класів або просто приходити і робити щось руками. З одного боку це корисно просто тому, що чим більше доступних місць буде, тим швидше зростатиме спільнота і буде більше стендів на нашому ярмарку.

А з іншого боку це дуже впливає на підходи в освіті. Неможливо досягти такої зацікавленості у предметі в школі підручниками чи книжками, як на практиці. В інших країнах зараз починають відмовлятись від знайомого нам навчання за партами на користь спільного виконання проектів. Тобто дітям дається завдання, надаються потрібні матеріали, і вони за допомогою своїх навичок (спілкування, пошук інформації в інтернеті, мислення, робота з матеріалами) виконують задачу. Цей підхід нагадує відому приказку: «Дай людині рибу і вона буде ситою протягом дня. Навчи людину ловити рибу і вона буде ситою все життя». Навчання таким методом дає комплексний розвиток дитини. І саме тому вплив на навчальний процес мейкер-спейсів є значним, хоча це, можливо, і складно пояснити. Зараз ми шукаємо можливості, як можна робити невеликі ярмарки в школах, щоб зацікавити як дітей, так і їхніх батьків.

Читайте також: «Спільношкола»: як батьки, діти й педагоги створюють новий формат шкільної освіти

Як мейкери можуть допомогти розвитку міст та держави?

Мейкер – це, перш за все, вміння взяти на себе відповідальність за вирішення проблеми. Приналежність до цього руху означає, що людина в змозі поставити собі задачу і виконати її самостійно, залучивши всі наявні у неї ресурси. Ця здібність може стати хорошою основою для переформатування цінностей у суспільстві, державі й місті.

Зараз держава знаходиться в такому стані ще й внаслідок дивного суспільного договору між громадянами, олігархами й політиками. Впродовж 20 років він виглядав приблизно так: «Ви собі крадіть, але давайте нам пільги й дешеву комуналку». В результаті навантаження на державу велике, роки закінчуються з великим бюджетним дефіцитом, а на розвиток інституцій, на соціальні видатки фінансів у казні не вистачає. Еліти керовані, адже на всіх є якась папка з компроматом, і в результаті ми маємо слабку державу. І от саме через рух мейкерів, який має навчати самостійності та критичному мисленню, можна, на мою думку, змінити цей статус кво. Тобто перенести ці навички на суспільне життя – почати замислюватись, чому в містах все влаштовано саме так, чому це не працює і що треба змінити, щоб почало працювати. Як на це можна вплинути. Мені здається, це здоровий підхід.

Відвідати Kyiv Mini Maker Faire можна 20 та 21 травня 2017 року на території ВДНГ.

Долучайтесь до спільноти на сайті.

читайте в онлайн-журналі Goethe-Institut:

про європейський досвід створення місцевих ініціатив