«Хмарочос» за підтримки житлового району Rybalsky з’ясовував, як саме розмір міських житлових будинків впливає на їхніх мешканців.

Що уявляють жителі пострадянських міст, коли чують слово «забудова»? Найчастіше — величезні панельні «мурашники», що стирчать на залитих асфальтом майданчиках. Данський архітектор Ян Гейл влучно прозвав такі споруди birdshit architects: вони чудово виглядають з висоти пташиного польоту, але на землі відчутно, наскільки є непристосованими для комфортного життя.

Більше поверхів — більше автівок

Висотна (понад 16 поверхів) житлова забудова стає менш поширеною в Європі. Натомість українські забудовники й далі зводять однотипні багатоповерхівки без належної інфраструктури. Городяни, які заїжджають у новобудови, часто втрачають зв’язок з містом, перестають відчувати себе його жителями та навіть скаржаться на погіршення стану здоров’я.

Відсутність людського масштабу житлової забудови змушує містянина почувати себе небезпечно та некомфортно.

З економічної точки зору девелопера можна зрозуміти: чим більше він «вижимає» із земельної ділянки й квадратних метрів «нарощує» – тим більше квартир зможе продати. І навпаки – з кожним «недобудованим» поверхом рентабельність будівництва зменшується. У результаті, величезні однотипні будинки агресивно вдираються у міське середовище, а вільний клаптик землі навколо них перетворюється на автостоянку. Такий процес у пострадянських країнах називається «ущільненням забудови».

За межами такого двору ситуація не краща. Замість затишних невеликих вулиць містяни потрапляють на широкі багатосмугові проспекти з насиченим автомобільним рухом. Перетнути їх, зазвичай, можна лише через підземний перехід. Містянам незручно тут прогулюватись і загалом пересуватись пішки – похмурі транзитні зони, не призначені для відпочинку та спілкування. Такими проспектами можна лише похапцем добиратися з дому на роботу.

Вузькі вулиці у житлових районах та невисокі будівлі роблять міста більш затишними.

Сум і місто

Архітектор Ян Гейл, про якого вже згадувалося, вважав, що сучасні міста заперечують взаємодію між людьми – тут височіють будинки, а вулиці та подвір’я заставлені автомобілями. І містам необхідно вирішувати цю проблему.

Розвиток міста має задовольняти людські потреби – передусім, бажання спілкуватися. Проте цього марно шукати у нових монструозних перенаселених районах. Тут навпаки поширений феномен під назвою «сум нових міст» – коли містянам стає байдуже до місця, де вони живуть, й один до одного. Його появу пов’язують з грубими помилками у міському плануванні та з розбудовою все нових і нових багатоповерхівок. .

Серед мешканців таких районів поширюється підозріле ставлення до тих, хто живе навколо: вони не спілкуються один з одним, не довіряють сусідам і, залишаючи свій автомобіль у дворі, одразу ховаються у своїх квартирах. Фактично, апартаменти стають єдиним місцем, де вони почуваються у відносному затишку.

Нова п’ятиповерхова житлова забудова у Варшаві, Польща

Спрацьовує у таких районах й інше правило: чим більше поверхів у будинку та менше зелені навколо нього – тим менше його мешканці спілкуватимуться між собою, тим агресивніше вони ставитимуться до сусідів.

Людський масштаб

Ян Гейл наполягає: на місто треба дивитися з позиції пішохода. Лише тоді зароджується гуманне місто з людським обличчям, де маленькі дворики та компактні будинки створюють відчуття затишку і, на відміну від «мурашників», не тиснуть на психіку.

Rybalsky - Простір для життя

Дізнайтесь більше

З точки зору комфорту, саме невеликі квартали найбільш привабливі для містян: достатня кількість паркувальних місць, відчуття безпеки, збереження особистого простору. Найкращий варіант для комфортного проживання, за Гейлом, – будинки від трьох до п’яти поверхів. За такої висотності зберігається візуальний зв’язок кожного мешканця із вулицею (чим вище людина живе — тим менший її зв’язок із тим, що відбувається надворі). А якщо людині ще і подобається те, що вона бачить навколо себе, тим сильніше буде відчуття її комфорту. Але існують й інші аргументи: дев’ятиповерхові будинки теж визнаються деякими дослідниками комфортними для житла, адже це приблизна висота крони дерева. Крім того, для 7-9-поверхових будівель не треба витрачатись на більш глибокий фундамент і дорожчі палі, які потрібні для багатоповерхових «свічок».

Це допомагає добросусідству. Тут мешканці не просто знають один одного та вітаються при зустрічі, але й разом облаштовують подвір’я, висаджують дерева, наглядають за сусідськими дітьми.

Панорама забудови Берліна, Німеччина. Невисока забудова чергується з висотними архітектурними домінантами.

Яскравий приклад такої взаємодії – «суперквартали» у Барселоні. Тут мешканці постійно взаємодіють між собою, а приватний транспорт не домінує у публічному просторі. Квартальні об’єкти зручно розташовані (до будь-якого магазину чи закладу можна дістатись хвилин за 20). Вулиці компактні і взаємопов’язані. Тут відсутні гаражі та парковки, а чинні автомобільні смуги – звужені. Автомобілістам доводиться їздити на невисокій швидкості. Під’їзд до ділових, культурних та торгових закладів району – за перепустками, а для пішоходів й велосипедистів відкриті громадські простори. Чим частіше мешканці пересуваються пішки або велосипедом, тим більш знайомим стає для них місто.

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 294 днів. За цей час ми опублікували 23622 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?