Технарі, та не хлопці. Студентки технічних спеціальностей розповідають про навчання і свій вибір

«Хмарочос» запитує у дівчат з технічних спеціальностей про навчання й стереотипи, які поширені на «хлопчачих факультетах».

Ольга Горняк
факультет біомедичної інженерії НТУУ «КПІ»
спеціальність «біомедична інженерія»
4 курс, 20 років

Ілюстрація: Кирило Шведов

До вибору спеціальності мене підштовхнули батьки. Точніше мама, яка пішла на день відкритих дверей і зацікавилася факультетом. Вони з татом закінчували МФТІ (Московський фізико-технічний інститут). Мій брат теж має технічну освіту. Я закінчувала фізмат школу, тож мій вибір нікого не здивував.

Я вчилася у київському ліцеї №145, й до ЗНО готувалася самостійно. Знання, які давали в останніх класах – як на першому курсі університету, тож не було потреби звертатися до репетитора. Було легко й після вступу. З математикою і фізикою у всіх виникали якісь проблеми, а я не відчувала труднощів. Мені здається, якщо порівнювати мій факультет з іншими – тут навчання неважке. Моя сестра двійняшка вчиться на фізтеху (ред. ФТІ НТУУ «КПІ») і там складніше.

Переважна кількість викладачів у нас – жінки. А коментують образливо щодо дівчат як жінки, так і чоловіки. «Для хлопців – слово «інтерполяція», але дівчатам буде складно запам’ятати, тож для вас вигадаємо синонім», – так колись сказала моя викладачка. Хлопці у ці моменти сміються. Хоча це дивно, адже у нашій групі дівчата набагато краще вчаться. Деякі дівчата в свою чергу теж жартують, що до молодих викладачів на іспит вдягнуть міні-спідницю.

Іноді складні предмети викладають чоловіки старшого віку. Дівчата усміхнуться кілька разів, він розчулиться і стає поблажливим. Було й інше. Один викладач постійно стверджував, що дівчата технарі – це нонсенс. Майже кожної пари казав, що дівчата – майбутні домогосподарки, яким треба варити борщ, вони – майбутні матері, які повинні доглядати за дітьми, тож навіщо їм знати таблицю множення. Коли намагалися йому заперечувати, він пропускав зауваження повз вуха. Одногрупниці реагують по-різному: є мої однодумниці, також обурені подібними фразами, є ті, хто сидять тихо – не знаю, може, вони згодні чи їх це не ображає.

На «Підслухано КПІ» (ред. студентський паблік «ВКонтакте») студенти часто викладають фото й коментарі, оцінюючи дівчат. Я за цим не стежу, бо неприємно. На одній лекції молода викладачка гуманітарного предмета підняла тему фемінізму. Зрештою, ми розділилися на два табори: хлопці проти дівчат. У хлопців аргументи були, що фемінізм – це дурість і «ви нас пригнічуєте».

Коли хлопці розмовляють про комп’ютерні ігри, а я геймерка й хочу з ними поговорити, вони відмовляються. Типу ти ж дівчинка, що ти про це знаєш. Якось з одногрупникомми обговорювали професії. Говорили про те, що для жінок була забороненою професія машиністок метро. Одногрупник прокоментував: з одного боку ти хочеш бути водієм метро, а з іншого – ніжною і щоб тебе любили.

Від багатьох знайомих чую: «Як це, у тебе немає хлопця? В КПІ ж так багато хлопців, а дівчат – навпаки». В КПІ є думка, якщо дівчина вчиться на ВПІ (ред. Видавничо-поліграфічний інститут) чи чомусь такому, то «ясно», що вона робить, вона шукає хлопця. Деякі викладачі прямо говорять, що дівчатам необов’язково закінчувати КПІ, навколо так багато хлопців, треба «зловити кавалера». Ти сидиш на лекції у виші, а викладач такий – не губіться, оберіть собі хлопця.
Якось я сиділа з одногрупником, й ми перемовилися кількома фразами на тему предмету. Викладач звернувся до нього – типу я розумію, що вона дуже гарна, ти закохався, але давай на тему.

У нас є стереотипи щодо факультетів. Наприклад, ФММ (факультет менеджменту та маркетингу) називають «факультет молодих мам». Ще є стереотип про хіміків. Начебто колись трапилася історія, яка вже стала легендою. Нібито якогось хлопця з цієї спеціальності побачили з іншим. З того часу студент-хімік – це гей.

Марія Камбур
факультет радіофізики, електроніки
та комп’ютерних систем КНУ ім.Т. Шевченка,
спеціальність «комп’ютерна інженерія»
3 курс, 19 років

Ілюстрація: Кирило Шведов

В школі я довго не була впевнена, що хочу займатися саме комп’ютерною інженерією. Вчилася в звичайній загальноосвітній школі на Одещині, налаштовувалася на медичне майбутнє. Щось перемкнуло в останніх класах, і я почала ходити на олімпіади з інформатики. Й не помилилася, зараз дуже подобається вчитися і працювати за спеціальністю. Родина зазвичай мене підтримує, але раніше у них були сумніви. Говорили стереотипне «нежіноча спеціальність». Знайомі теж підтримували усталений образ: мовляв, все життя «ходитимеш з викруткою», а треба дітей народжувати. Вчителі додавали, що йду шукати наречених або пророкували, що нічого хорошого зі мною не буде після такої освіти. Водночас дехто мене підтримував, й казав, щоб сама вирішувала. Батьки вже зараз говорять: головне, щоб подобалося, і пишаються мною.

Багато викладачів позитивно реагують, що в нас так багато дівчат. На потоці ледь не рекордна кількість – 14 з 50 осіб. Професія стає популярною серед жінок. Мені взагалі подобається ставлення в університеті – нема такого, щоб хтось казав, що це нежіноча справа.

На ЗНО складала математику, фізику, англійську й українську. Дуже серйозно готувалася лише до математики, останні два місяці перед тестами – з репетиторкою, яка мені сильно допомогла. Вона не просто пояснила, як вирішити тестові завдання, а дійсно розібралися з тим, що я не зрозуміла в школі.

Я б не сказала, що навчатися важко, швидше – цікаво. Проте впродовж семестру навчання займає майже весь час. В університеті з’явилося багато предметів, які доводилося вчити до ночі. Згодом стало легше. Найважче було на першому курсі. Я прийшла зі звичайної школи, а зі мною разом вступили багато випускників спеціалізованих ліцеїв, тож їм було легше розуміти нові предмети. Мені подобається навчання, бо наші викладачі – відкриті, багато кому допомагають визначитися з майбутньою професією або влаштуватися на роботу. Зараз я почала працювати на півставки, планую продовжувати під час семестру. Якщо вчитися і працювати повний день – можна вбитися.

На потоці у нас сформувалися компанії за спільними інтересами. Проблем у спілкуванні між статями нема, я не бачу жодної різниці. Ми можемо обговорювати і навчання, і щось по роботі. Викладачі старшого віку могли реагувати на те, що у нас багато дівчаток й говорити, які ми гарні, на цьому й все. Були викладачі, які казали: «Дівчаткам не можна ставити погані оцінки», але потім ставили, хто на що заслужив.

Одногрупниці та подружки жалілися, що родичі їм кажуть «молодець, що обрала таку спеціальність, знайдеш собі класного чоловіка». Сама з такою позицією ніколи не стикалася. Одногрупник якось заявив, що не зустрічатиметься з дівчиною не технічної спеціальності. То, мабуть, він націлювався на «вдало одружитися». В нас, до речі, дійсно багато парочок на факультеті. Вчора на роботі моя колега сказала, що скоро в IT буде матріархат, адже дівчата дуже добре справляються і їх в професії все більше.

Яна Слухай
ІПСА НТУУ «КПІ», кафедра системного проектування
спеціальність «комп’ютерні науки»
6 курс, 22 роки

Ілюстрація: Кирило Шведов

Під час мого вступу, моя старша сестра закінчувала НАУ за спеціальністю «системне програмування». Таким чином, я вже чимало знала про подібну освіту. До 11 класу я точно не визначилася, куди йти далі. Роздумувала щодо професії перекладача, бо маю схильність до мов. Але на ЗНО довелося б складати історію. Я почала її вчити й стало нудно, потрібно було запам’ятовувати дати. Тож змінила напрямок на ІТ. До того ж, там теж потрібна англійська.

Школа у мене була сільська, на останніх роках навчання – біологічна спеціалізація, але інформатику теж викладали. Ми вчили базовий html, намагалася верстати прості сайти – мені було цікаво, намагалася розібратися детальніше.

Щоб вступити, я готувалася додатково, ходила до репетитора з математики і я її добре склала, хоча вже з досвіду скажу, що не можна порівнювати шкільну математику і матан (математичний аналіз) в університеті. Я подавалася в НАУ і КПІ на кілька спеціальностей.

Мої батьки досить ліберальні. Хочеш на перекладача – іди, хочеш в IT – іди, головне, щоб тобі подобалося цим займатися. Зараз ні для кого не секрет, що ІТ – це швидке кар’єрне зростання й гарні умови роботи в компаніях. Тож батьки були раді, коли я вступила. Бабуся була лікарем і агітувала йти на медичний, але не надто активно, та й мене медицина не цікавила.

Мої одногрупники прийшли після математичних ліцеїв та гімназій, знали основи мов програмування, тож перший рік мені доводилося їх наздоганяти. Найважчий у нас другий курс: там викладається електротехніка й схемотехніка. Зазубрити схеми неможливо, треба лише зрозуміти суть.

Однак сказати, що в мене взагалі не було вільного часу, не можу. Якщо все залишити на останній місяць перед сесією чи на саму сесію, то, звісно, буде важко. Студентів у нас відраховували. Закінчили навчання людей на п’ять менше, ніж вступили. Цікаво, що відрахували двох старост – на першому і другому курсі.

На бакалавраті наша група налічувала 30 людей, з них було лише троє дівчат. Далі студенти переводилися, й до нас прийшла ще одна дівчина. «Поблажки» були від двох викладачів, які очевидно були сексистами. Один розповідав, що мають робити чоловіки, а що – жінки. На парах любив обговорювати подібні теми, але він ніколи не прив’язував свої висловлювання до професії. Я з ним дискутувала, на що у нього були аргументи: «А ви б дарували своєму хлопцю квіти?». Коли викладач говорить такі речі на заліку – це дивно. Попри нашу суперечку, він поставив мені «5». Був ще викладач гуманітарного предмета, вже старшого віку, який також виділяв дівчат. Хоча щодо оцінювання був лояльний до всіх.

Раніше у спільнотах «ВКонтакте» бували коментарі на зразок «на лінгвістиці дівчата симпатичніші». Проте особисто тобі ніхто не скаже, що ти страшна, бо з ІПСА. Загалом дискримінації крім згаданих моментів я не відчувала, як вчила, так і складала. Викрутитися на деяких предметах можуть як хлопці, так і дівчата. Якщо у тебе є мета, якщо тобі цікаві комп’ютерні науки – працюй, а згодом всі побачать результат.

Щодо труднощів ще можу не згадати корпус на Кловській, щоранку на дорогу витрачалася година: приїдеш на матан, і спиш ще трохи. До мінусів можу додати підготовку «універсального бійця»: вчать всього і потроху. В роботі ж будь-яку спеціалізацію доведеться опановувати самотужки. Натомість в університеті викладають багато теорії, яка не знадобиться.
У мене червоний диплом бакалавра, але зараз розумію: краще б я на третьому курсі пішла працювати й здавала предмети абияк, отримуючи реальний досвід. В лабораторних роботах неможливо симулювати проект.

Марія Щербакова
фізичний факультет КНУ ім. Т. Шевченка
кафедра фотоніки, спеціальність «фізика»
4 курс, 20 років

Ілюстрація: Кирило Шведов

Я завжди любила фізику, ходила на олімпіади й писала в МАН (ред. Мала академія наук). Але вступила на факультет кібернетики, спеціальність «прикладна математика». Набрала досить високі бали зі ЗНО. Я не дуже любила програмування, але подумала, що це перспективно. І от, перший курс – суцільна математика, мені було складно. Тож я вирішила перевестися. З фізикою у мене тривалі стосунки – у школі був дуже професійний викладач, що до предмета не залишалося байдужих, хоч і не всім він легко давався. Я була в математичному класі у фізмат ліцеї. Батьки віддали мене туди з семи років. Самі обидва закінчили радіофізичний факультет КНУ, бабуся теж – інженер. Щоправда, мама отримала другу вищу, й зараз викладає англійську, а вдома лежить її диплом за технічною спеціальністю з відзнакою. З самого початку від фізичного факультету мене відмовляла сім’я. Кібернетика була їхньою мрією.

У нас в групі вісім дівчат й два хлопці. Але є група-близнюк на кафедрі теоретичної фізики. У них дві дівчинки і близько десяти хлопців. Ще багато дівчат на молекулярній фізиці.

Я особливо не готувалася до вступу, брала участь в олімпіадах, а шкільний курс знала добре. Математиці приділяли увагу в класі, адже це була спеціалізація. А українську готувала півроку з репетитором.

Від першого курсу на кібернетиці враження вкрай жахливі. В школі звикла встигати все – ходити на навчання, курси й відвідувати лекції. А тут була повністю позбавлена свого часу. На другому курсі було легше, бо я вже перевелася на фізику. Але пропуск першого року давався взнаки – потрібно було наздоганяти однокурсників.

Коли переводилася, здивовані були і декан факультету кібернетики, і мій теперішній декан, але не більше. Викладачі хіба що приватно можуть сказати «жінку-фізика – важко уявити». Але з дискримінацією на парах й під час навчання я не стикалася. В лабораторії можуть налаштувати щось за тебе, більше тобі приділяють уваги. Мене це зовсім не ображає.

Іноді студентка може почути коментар, мовляв, навіщо вона сюди прийшла вчитися, але так буває лише з тими, хто дійсно погано готується й мало часу приділяє навчанню. Вони якось викручуються на сесіях, іноді вчать, іноді не дуже. Але ніхто їм просто так оцінок не ставить. Дівчата на технічних спеціальностях менше уваги приділяють зовнішності, але я не хочу формувати стереотипи, це лише моя думка і власні спостереження.

80% навчання на моїй спеціальності складається з самостійного читання книжок. Потрібно вдумуватися в деталі, це інший підхід, тому мені було важко. Точні науки вимагають посидючості та ретельності. На моїй спеціальності задля навчання будеш жертвувати часом й енергією. Іноді треба змушувати себе щось робити, бо це буває складно.

Бабуся, з якою я живу зараз, охає і родичам розповідає, що дитина цілими днями сидить за підручниками і навчається. Підштовхує, аби я відпочила й вийшла на прогулянку. Коли в мене були якісь істерики через навчання, батьки завжди підтримували і казали не хвилюватися, якщо захочу – зможу змінити напрямок.

Я й досі сумніваюсь у своєму майбутньому. Хочу поїхати навчатися на магістратуру закордон. Працювати і паралельно навчатися – дуже складно. В аспірантурі багато людей так і не захищаються, бо більше часу приділяють роботі й родині.

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 294 днів. За цей час ми опублікували 23614 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?