«Хмарочос» у партнерстві з ЖК «Метрополіс» розповідає історію Теремків — експериментального житлового району, де в один з найдовших у світі будинків планували селити українську технічну еліту.

Курорт для митрополита

У 1864 році тодішні Теремки описав український краєзнавець Лаврентій Похилевич, автор книги «Сказання про населені місцевості Київської губернії». Він відшукав давню назву цієї місцевості — урочище Теремець — ще в Іпатіївському літописі від 1150 року. У XVII столітті це урочище вже називається Теремками, а володіє ним київське духовенство. Щоправда, власники теремківської землі постійно змінювалися — тут розпоряджалися і Києво-Печерська лавра, і Братська обитель, і Софійський монастир (звідси ще один відомий місцевий топонім — «Софіївська дача», під яким у 1867 році Теремки опинилися вже у власності міста).

Дерев’яні маєтки, чисте повітря, пишні сади. З сусідів — лише бджоли.

У ті часи Теремки були спокійним, ідилічним місцем. За свідченням Похилевича, це був невеликий хутір, де облаштував літню резиденцію митрополит Євгеній. Туди можна було легко дістатися Васильківською поштовою дорогою. Місцева земля, пише краєзнавець, була чи не найкращою серед усіх київських околиць. Не дивно, що хутір потопав у зелені — митрополит розбив біля свого будинку великі сади й завів там пасіку. Крім того, Похилевич нарахував на хуторі сімнадцять хат, де проживало 126 поселян. Всі вони були служителями митрополита і вели місцеве господарство.

Архітектура таких резиденцій була доволі скромною: дерев’яні двоповерхові будинки із уступами на даху, споруджені у тіні величезних садів. На другому поверсі традиційно облаштовували домову церкву (про яку згадує і Похилевич, описуючи теремківську резиденцію). Крім того, у цих будинках розміщували кухню та приміщення для слуг. Інших архітектурних принад тут не було — митрополити приїжджали сюди відпочити від міської метушні та поправити здоров’я на чистому повітрі.

Житловий експеримент

У статусі тихої і напівпорожньої околиці міста Теремки проіснували до брежнєвських часів 1975 року. На той час у Києві майже двадцять років активно зводили житлові райони і розбудовували Нивки, Русанівку, Березняки, Комсомольський та Воскресенський масиви.

У 1962 році на київській мапі з’являється Академмістечко — науково-дослідницький центр в оточенні житлового мікрорайону. За таким самим принципом вирішили забудувати й пасторальні Теремки, по сусідству з якими у тому ж році знаменитий академік Віктор Глушков засновує Інститут кібернетики АН УРСР. І так само, як на Академмістечку — коли квартири мають першочергово отримувати аспіранти та науковці — планувалося зробити і для Теремків. В експериментальному районі мали жити передусім кібернетики — місцеві академіки, наукові співробітники та викладачі. Про це пише у своїй колонці для сайту DOU засновник IT-компанії GlobalLogic Ukraine Роман Хміль: його батько — інженер-електронщик і мати — математик-програміст переїхали до Києва у середині 1970-х років й отримали квартиру на Теремках саме завдяки цій квоті.

Новий район почали зводити просто посеред поля. Вже на стадії планування його прозвали «експериментальним»: тут мав постати небачений величезний житловий будинок із зручними квартирами, а навколо нього мало завирувати грандіозне громадсько-культурне життя.

ЖК «Метрополіс». Житло на межі міста та лісу

Дізнайтесь більше

«Теремки ілюструють принципово новий підхід до житлового будівництва, — писав один з головних проектантів нового району Юрій Рєпін. — У цьому районі, на відміну від традиційного підходу, все житло зібране у єдину, безперервну та різноповерхову забудову».

Для того часу така нова житлова архітектура дійсно була незвичною. З висоти пташиного польоту новий житловий будинок, який розкинувся на весь мікрорайон, нагадував бджолині соти, від яких розходяться довгі промені. Якщо споглядати на будинок з землі, одразу помітна його каскадність: секції на дев’ять поверхів переходять у дванадцяти- та шістнадцятиповерхові, а ближче до центру житлового комплексу з’являються й вежі на 24 поверхи.

Кібернетиків вирішили селити просто серед поля. Зате — зі всіма зручностями.

У місцевих квартирах на нових мешканців очікував приємний сюрприз — норма житлової площі, яка мала припадати на одну людину, була збільшена до 18 квадратних метрів. Крім того, архітектори відводили всі 220 квартир на перших поверхах для заселення літніх людей та «громадян з інвалідністю». Тепер їхні переміщення не залежать від роботи ліфтів.

Але сам будинок виглядав доволі одноманітно — для його фасадів, що розтяглися вздовж району, розробили єдиний монотонний колір. Натомість індивідуальні рішення планувалися для місцевих двориків, які мали відрізнятися один від одного малими архітектурними формами, кольорами й озелененням.

Новаторське планування

Але візитною карткою нових Теремків мав стати величезний громадський простір, який планували облаштувати вздовж території району, вільної від забудови. Тут планували розмістити великий громадський центр для місцевих мешканців, кінотеатр і універсами. У них мали облаштувати громадські пральні, ательє, перукарні й ремонтні майстерні. За задумом, мешканці могли там навіть замовляти доставку необхідних їм продуктів.

За підрахунками архітекторів, такі універсальні пункти мали у півтора рази скоротити час, який жителі витрачають на побутові справи. Вивільнені години, вважали вони, краще приділити відпочинку, культурному дозвіллю, спортивним заняттям та вихованню дітей. Для цього, крім вже згаданого кінотеатру, мали бути створені бібліотеки та «зали родинних свят», збудовані величезні «комплекси здоров’я», де можна було б ходити до басейну та відвідувати будь-які спортивні секції.

Мешканці нових Теремків могли б отримувати продукти на дім. Але на це не вистачило грошей.

Все це, за задумом архітекторів, мало перетворити Теремки на один з найкомфортніших житлових районів у місті. Але тогочасна планова економіка вже не тягнула увесь грандіозний масштаб запланованих робіт: на Теремках звели житло і облаштували торговельну інфраструктуру, але з набагато меншим розмахом. Проект величного громадського простору так і залишився на папері.

Не стали Теремки і житловим районом для самої лише «технічної інтелігенції». Невдовзі квартири там почали давати не тільки науковцям, пізніше житло на Теремках вже пропонували киянам, яких розселяли зі старих будинків у центрі міста. А за часів української незалежності, як розповідають місцеві мешканці, населення району помітно помолодшало.

«На жаль, я взагалі не знаю людей, які мешкали б тут з самого заселення району, — розповідає 32-річний Андрій, чия родина придбала квартиру на Теремках у дев’яностих роках. — Думаю, що таких людей залишилось обмаль. Сьогодні тут селиться чимало молодих сімей, на подвір’ях — постійний «двіж» батьків із колясками. Багато хто здає квартири в оренду — і навіть мешканці, які добре знають своїх сусідів, кажуть, що у будинку постійно з’являються «нові обличчя».

Транспортне питання

Нові будівлі зводили так швидко, що за ними не встигала розвиватися транспортна інфраструктура. Виникали проблеми із доступністю нових житлових масивів на околицях міста, де ще не було метро. Цей досвід сьогодні враховують у багатьох європейських містах під час проектування житла. Наприклад, під час зведення району Орестад у данському Копенгагені до місця забудови спочатку була проведена наземна лінія метро, і лише потім будинки ввели в експлуатацію.

У випадку Теремків все було з точністю до навпаки: архітектори вказали у проекті, що сюди мають довести Куренівсько-Червоноармійську лінію метро. Але чіткі терміни не були встановлені — мова йшла лише про «перспективу». Зв’язок з іншими районами міста пропонувалося здійснювати автобусами. І для мешканців Теремків це стало випробуванням: лише наприкінці 1984 року були відкриті «найближчі» до району станції метро «Палац Україна» та «Либідська». Ця лінія почала поволі просуватися до Теремків лише з 2010 року, коли відкрили «Деміївську» та «Голосіївську» станції. І тільки у 2013 році метро нарешті з’явилося на перших Теремках.

«У дев’яностих роках я декілька років жила на других Теремках, — розповідає Наталя, перекладачка з норвезької мови. — І з транспортною інфраструктурою справи були дуже кепські. Єдиним маршрутом, завдяки якому можна були виїхати в центр, був 12-й тролейбус, який йшов до залізничного вокзалу через Нову Забудову і парк Шевченка. Сьогодні мої знайомі, які там живуть, дуже нахвалюють цей район. Кажуть, що все зручно, затишно, з транспортом стало набагато легше і жити там тепер не гірше, ніж на Оболоні. Але для мене транспортна доступність має дуже велике значення — і навіть нова станція метро мало б мене виручала, якби я продовжувала там жити».

До центру ми їздили автобусом. А метро нам тільки снилося.

Натомість архітектори, розробляючи проект перших Теремків, не забули про приватний автотранспорт. Були запроектовані автостоянки, розраховані на 1900 паркувальних місць. Тоді проектанти виходили зі співвідношення 100 автомобілів на тисячу мешканців.

Інша група архітекторів, яка розробляла проект житлового масиву Теремки-2, приділяла особливу увагу протишумовим технологіям, оскільки новий район прилягав до Кільцевої дороги — шумної автомобільної магістралі. Перші новосели заїхали в квартири у 1978 році, і з кожним роком рівень автомобілізації невпинно зростав. І з цією задачею, за словами Наталі, архітектори впорались: «Шуму від магістралі я навіть не помічала».

Туристичний об’єкт

Величезний житловий комплекс на вулиці Заболотного, що на перших Теремках, може стати й своєрідною туристичною принадою для прихильників радянського модернізму. Цей будинок зводили цілих одинадцять років — з 1969 по 1980-й. Загальна його площа складає 375 квадратних км (один житловий будинок більший, ніж територія окремих європейських держав — Монако, Ліхтенштейну та Сан-Маріно). За довжиною цей будинок посідає друге місце в Україні та п’яте — у світі. Тут проживає понад дванадцять тисяч мешканців (це приблизна кількість населення кримської Алупки, історичного Чигирину та курортного Яремче). Один цей будинок має понад 60 поштових адрес, а викликаючи сюди таксі, треба завжди уточнювати номер під’їзду — їх тут шістдесят вісім.

Близькість до метро і природи: Голосіївського лісу, парку Феофанія, – роблять Теремки затишним і комфортним для життя.

На межі міста і лісу

Звання наймасштабнішого житлового комплексу мікрорайону незабаром перейде від радянського гіганта до іншого ЖК. В жовтні 2017 році на вулиці Академіка Заболотного розпочалося будівництво «Метрополісу». Це сучасний житловий комплекс із будинками комфорт-класу, зразковою інфраструктурою та власним зеленим оазисом – ландшафтним парком площею 2 га.

Архітектори «Метрополісу» продумали для мешканців максимально комфортні умови. Зручності Теремків: піша доступність до метро, близькість до Голосіївського лісу, торгового центру «Магелан», шкіл та магазинів, доповнені власними інфраструктурними об’єктами. Мешканці ЖК зможуть відводити своїх дітей в дитячий садочок, що спеціально побудують на території комплексу. Для відпочинку дітей також встановлять ігрові та спортивні майданчики.

На перших поверхах чотирьох будинків буде все необхідне для комфортного життя: від продуктового супермаркету до фітнес-клубу, у просторих холах – комфортні зони відпочинку, облаштовані м’якими диванами та зручними столиками, на рецепції чергуватиме менеджер

Щоб прогулянки парковими алеями приносили максимум задоволення, тут облаштують газони, розкішні квіткові клумби та зручні лави для відпочинку. А головне, що більше не потрібно обирати між насиченим життям у мегаполісі та гармонійним – поруч з природою. Відтепер є «Метрополіс».

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 276 днів. За цей час ми опублікували 23483 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?