Попри те, що все більше жінок в українському суспільстві стають лідерками й опановують бажані професії, вживання жіночого роду для позначення їхнього фаху багатьох дратує. «Директорка», «мистецтвознавиця», «менеджерка», «чиновниця» – фемінітиви все ще є приводом для дискусії.

У своєму блозі на BBC доктор філологічних наук, професор Олександр Пономарів зазначає, що «коли чоловічі посади чи професії опановують жінки, то утворюються й слова на позначення їх: директорка, завідувачка, лікарка, організаторка. Так само дизайнерка, лідерка, прем’єрка». Проте «до таких слів як філолог, соціолог, біолог жіночих відповідників поки що немає. Біологиня, філологиня, філософиня – це розмовні назви студенток біологічного, філологічного, філософського факультету. Слово мисткиня вже досить поширене. Воно утворене від слова мистець, яке тепер уживане в формі митець» – зазначає професор.

Ситуація з фемінітивами у різних мовах склалася по-своєму. Англійська – розвинула стратегію нейтралізації — уникнення будь-яких форм, що вказують на стать у назвах професій. Що й зрозуміло, адже у цій мові відсутня категорія роду. Тому screenwriter, professor, editor – позначають як жіночі, так і чоловічі спеціальності. Але є і виключення: actor чи waiter мають відповідники жіночого роду (actress, waitress), які використовують у тому числі ЗМІ (The Guardian). В німецькій – кожен фах має жіночий і чоловічий рід.

«Хмарочос» запитав у жінок різних спеціальностей, як вони ставляться до фемінітивів у щоденному вжитку і,зокрема, щодо свого фаху.

Катерина Тейлор, кураторка й арт-менеджерка:

«В українській мові фемінітиви звучать органічно. Мені здається, що через декілька років регулярного використання вони приживуться. Понад це, тепер вже незвично чути слова «куратор» чи «арт-менеджер» без жіночого закінчення під час звертання до жінок цих професій. У культурному середовищі це є нормою. Я сама досить часто вживаю фемінітиви і деколи це ставить людей в незручне положення. Але в російській мові використовую їх рідше, бо немає звички. Хоча російська, як і українська, передбачає позначення родів у професіях. Чому може бути вчителька, а не може бути арт-менеджерки? А ось в англійській це звучало б набагато дивніше, враховуючи правила й граматику».

Тамара Марценюк, кандидатка соціологічних наук,
доцентка кафедри соціології Києво-Могилянської академії,
дослідниця за програмою ім. Фулбрайта у Колумбійському університеті (США):

«Я вважаю, що мова є важливим посередником у процесі висвітлення проблематики. Мова не є стійким конструктом – вона змінюється, відображаючи реальність. Якщо ми не називаємо певні речі, це може означати, що їх не існує. Окрім того, мова – це політичний, владний конструкт, що помітно на прикладі професій і фемінітивів. Чомусь прибиральниця нікому «не ріже вухо», а от щодо посолкині (чи посолки) розгорнулася ціла дискусія, ініційована редактором Європейської правди щодо статті Ірини Тишко. Я вживаю фемінітиви, бо це видимість жінок у різних сферах публічного життя. Хтось вважає, що це не важливо, що це смішно і кумедно. Але я думаю, що вода камінь точить і дуже поступово фемінітиви входять у повсякденний вжиток».

Юлія Попова, майбутня міська планувальниця:

«До вживання фемінітивів стосовно мого фаху ставлюся дуже позитивно: коли працювала, моя позиція називалася “Координаторка програми сприяння демократії”. Зараз я вчуся на магістерській програмі у Штутгарті і моя професія буде називатися “міська планувальниця”. Мені комфортніше, коли мою професію називають, вживаючи фемінітиви. У зворотному випадку мені здається, що звертаються не зовсім до мене, або хочуть стерти частину моєї ідентичності.

Коли я працювала у Фонді ім. Гайнріха Бьолля було досить важко досягти того, щоб мою посаду записували або вимовляли саме так поза Фондом. Наприклад, я надсилаю інформацію про себе партнерам для виступу або якогось документу, і вони не запитуючи замінюють фемінітивів на маскулінну форму. Приходжу на захід і у програмі я вже “координатор”. Зазвичай правильно мою посаду писали і вимовляли люди, які близькі до теми фемінізму або цілеспрямовано гендерно чутливі.

Вважаю використання фемінітивів дуже важливим і доречним. Таким чином ми демонструємо, що в усе більшому спектрі професій є жінки і ми перестаємо автоматично уявляти чоловіка, коли говоримо про певну професію. Також, коли є жіночі форми назв професій, дівчатам простіше уявити себе в цій професії в майбутньому, що дозволяє позбавитись від стереотипів про “чоловічі” і “жіночі” професії і досягти більшого рівня гендерної рівності. Також знімається психологічний тиск щодо того, що ніби щоб стати успішною потрібно стати трохи чоловіком

Я сама завжди використовую фемінітиви, вони звучать для мене дуже природно. Коли йдеться про інших людей, то я запитую, чи можна так звертатися. Адже не всім людям подобається ця ідея. Часто, на жаль, таке звернення до жінки сприймається як приниження: “Я не вчена секретарка, я секретар!” Знов таки, це походить від ідеї, що все “чоловіче” – нейтральне або краще, а жіноче – другорядне й похідне.

Фемінітиви абсолютно доречні в повсякденному житті, вони роблять мову більш інклюзивною. В Німеччині фемінітиви використовуються в усіх сферах життя. Якщо професор_ка скаже: “Студенти мають прийти о 09:00 годині”, то матиме на увазі тільки чоловіків. Фемінітиви важливі і як спосіб заохочення і визнання, що жінки на рівних у цій групі, їх так само хочуть бачити і визнавати».

Ярослава Ричик, студентка НаУКМА, філологія:

«Протягом навчання у Могилянці, я помітила досить потужну хвилю протесту й просто “грапрестолівську” боротьбу за впровадження фемінітивів будь-де й будь-коли. Звичайно, нові лексеми на кшталт режисерка й філологиня безпосередньо мові не зашкодять: значно більше її засмічують англіцизми. Однак, насамперед людина будь-якої професії має збудувати собі репутацію справжнього професіонала, а вже потім звертати увагу на номінативні фактори. І це стосується всіх».

Маріам Найєм, культурологиня:

«Українська мова має можливості для новоутворень, їх варто використовувати. Навіть більше, на мою особисту думку, українська мова гендерно чутлива, тому такі зміни звучать достатньо гармонійно. Частіше за все чую фемінітиви лише з вуст профеміністів та феміністок. Завжди звертаєш увагу, коли тебе називають “культурологинею”. Усюди прошу підписувати себе дизайнеркою, культурологинею або ж художницею.

Українська мова може використовувати і слово “лікарка” і слово “хірургиня”, чому б ні? Це може змінити ставлення в суспільстві до гендерного розподілення за фахом.

Мова – динамічний конструкт. Те що було дивним колись, наразі є звичним. Так і з фемінітивами. Можливо колись, Word перестане підкреслювати фемінітиви червоним кольором і настануть інші часи».