У Києві немає плану поліпшення якості повітря

Аналітичний центр CEDOS під час круглого столу презентував огляд «Справедливе місто: забруднення повітря». «Хмарочос» послухав доповіді учасників та учасниць заходу й дізнався про стан справ з моніторингом довкілля в столиці.

Фото: Facebook / Olga Pavlovskaya

За даними Богдана Тишкевича, аналітика міського розвитку центру CEDOS,  Український гідрометцентр – ключове відомство в системі моніторингу якості повітря.  Його пункти спостереження є в 40 містах. У Києві таких пунктів 16, ними опікується Центральна геофізична обсерваторія ім. Бориса Срезневського. На цих пунктах збирають інформацію про вміст близько 20 шкідливих речовин. На кожному пункті спостереження є своя програма, тобто кількість вимірюваних показників відрізняються. Пункти моніторингу розміщуються по місту у різних частинах – на транспортних розв’язках, у глибині житлових масивів. Спостереження відбувається періодично, зазвичай – чотири рази на добу.

Останнє дослідження, що тривало з 1997 по 2013 рік, вказало на канцерогенний ризик у Києві у розмірі від 1500 до 1900 додаткових новоутворень на кожен мільйон осіб. Тишкевич зауважує: «За міжнародною класифікацією, рівень ризику високий та вимагає заходів щодо зменшення впливу». Підписана Угода про асоціацію з ЄС передбачає й дотримання європейських директив щодо моніторингу якості повітря. Вони мають набути чинності до 2019 року.

«Найголовніше, – пояснює Богдан Тишкевич, – зміна всього підходу до моніторингу. Має бути  не лише якісна система спостереження, а й система управління якістю атмосферного повітря.  Це означає, що коли в певному регіоні або місті концентрації речовин перевищують допустимі норми, адміністрація міста чи  регіону має розробити певний план щодо поліпшення якості повітря. У ньому мають бути обґрунтовані заходи, які приведуть показники до норми». Також уся інформація щодо якості повітря має бути у відкритому доступі.

Фото: Facebook / Olga Pavlovskaya

Олександр Косовець, директор Центральної геофізичної обсерваторії ім. Бориса Срезневського, серед основних проблем вказує на старе обладнання ще радянського виробництва. Також дорікає попередній владі за ліквідацію держслужби з гідрометеорології. Та найгостріша проблема – з фінансуванням. «У Києві ми писали запити, пропозиції, обґрунтування, і, на жаль, влада нам не допомагає», – розповідає Косовець. Програма гідрометеореологічної діяльності наразі фінансується на державному та місцевому рівнях, але програми моніторингу довкілля не існує.

У цьому році міська влада Києва виділила 0 гривень на підтримку Центральної геофізичної обсерваторії ім. Бориса Срезневського. Це підтвердив Олександр Савченко, заступник керівника Управління екології та природних ресурсів Київської міської державної адміністрації. Ситуацію Савченко пояснює тим, що Управління пропонує перелік заходів, які пізніше затверджують депутати міської ради. На наступний рік в проекті бюджету екологічного фонду заплановане обстеження, щоб визначити, як впровадити моніторинг. Планується виділити 1,4 мільйони гривень.

Читайте також: У Києві знову смог. Щоб позбутись його, потрібно реформувати транспорт

Олена Турос, завідувач лабораторії якості повітря ДУ «Інститут громадського здоров’я ім. Олександра Марзєєва Національної академії медичних наук України» зауважує, що за відсутності даних моніторингу довкілля, лабораторія у своїй роботі послуговується методами моделювання. Зокрема, лабораторія проводила масштабне дослідження по Солом’янському, Дарницькому та Харківському районах. Турос роз’яснює: «Якщо у вас нема міцної системи моніторингу та спостереження, то займайтеся моделюванням».

За її даними, за мілкодисперсним пилом, який щодня вимірює лабораторія «Інституту громадського здоров’я», ситуацію у Києві не можна назвати критичною. Однак, проблеми існують, і відображаються у якості серцево-судинних захворювань та додаткових випадках смертей. «Всі ми можемо захистити себе, користуючись фільтрами для води, можемо не обробляти землю, якщо ми відчуваємо загрозу, але від повітря ніхто не може захиститися, на чому б ми не їздили, куди б не ходили і де б ми не жили», – каже Олена Турос.