Володимир Хенгістов прогулявся Києвом під час Ліги чемпіонів і підготував репортаж про те, як жило місто напередодні фінального матчу між «Реалом» та «Ліверпулем» — найважливішої гри головного футбольного турніру Європи.  

Присутність іспанських фанатів у центрі Києва була малопомітною, на відміну від галасливих скаузерів. Посприяло цьому й розміщення фан-зон: мадридці опинилися на своєрідній периферії — навпроти Палацу Україна, натомість ліверпульці зайняли парк Шевченка — одну з найтусовіших міських локацій. Відтак, навколишні паби зарясніли скаузерськими банерами, а вболівальники «червоних» вже за декілька днів до фінальної гри перетворили центр міста на одне велике «співоче поле». Англійські пісні лилися голосно і безперервно: здавалося, вони здатні оспівати все, що впаде їм на око.

Втім, поліцейська присутність в основному була формальною. Так, ввечері напередодні фіналу вони оточили кордоном один з пабів на Бессарабці, де ліверпульці вели себе аж надто шумно. Але останні не влазили у конфлікти: лише багато пили, безкінечно співали і часто фотографувалися — не тільки з охочими киянами, але й зі своїми мадридськими опонентами. На той час іспанців вже частіше можна було зустріти в центрі, хоча і в значно меншій кількості.  

«Схоже, їм у нас подобається», — зауважив того вечора один з глядачів біля шумного пабу.   

«Та їм всюди за…сь (дуже добре — ред.), аби пиво лилося», — мудро відповів його товариш. Він знімає співаючих британців на смартфон і посміхається, коли ті горланять аж надто голосно.  

Рай для пішоходів

У день фіналу міська адміністрація повністю перекрила проїзд до центру міста для приватних автівок. Тротуари, спорожнілі від запаркованих машин, та проїжджу частину одразу заполонили пішоходи. Така імпровізована прогулянкова зона розтяглася на півтора кілометра — від Майдану Незалежності до Палацу Україна. Лиш де-не-де серед людського потоку намагалися поволі проїхати автомобілі — в’їзд до цього периметру дозволили місцевим жителям, якщо вони не забули вдома свій паспорт з пропискою.

«У центрі дуже круто, коли майже немає автівок, — каже 22-річна киянка Ганна, яка вже рік орендує квартиру в одному з будинків неподалік стадіону. — Тут завжди загазоване повітря, не кажучи про щоденний сильний шум — як вдень, так і ввечері. Дуже шкода, що таке перекриття лише на одну добу».

У цей день киянам наполегливо рекомендували користуватися метро та наземним громадським транспортом, для якого також перекрили в’їзд до центру. Так, тролейбуси, які зазвичай їхали через бульвар Шевченка до станції метро «Площа Льва Толстого», тепер висаджували людей біля метро «Університет» і розверталися вже на Володимирській. Декого з містян це обурило — нарікають, що про зміну маршруту їх не попереджали заздалегідь.

«Він (водій тролейбусу — ред.) щось хрипить у мікрофон, ані слова не розбереш, а потім ще лається, мовляв, чого це ви не виходите? Так ти динаміки полагодь, а не сичи на весь салон. Ти що, Змій-Горинич?», — передражнює водія один з пасажирів, обурений раптовою кінцевою зупинкою.

Втім, на ці обурення мало хто зважає — у переддень фінального матчу бульваром Шевченка сновигають ліверпульці та мадридці: уважно вивчають туристичну навігацію на сітілайтах, займають чергу до банкоматів, селфяться на фоні Володимирського собору. А чим ближче до парку Шевченка, місця збору фанатів «Ліверпуля», тим потужнішим стає гамір й голоснішими – фанатські пісні.

Якщо спуститися ще нижче, до Бессарабського ринку, можна було побачити, як поміж містянами та приїжджими вболівальниками танцюють численні крішнаїти — під супровід власного імпровізованого оркестру. Іноді їхнім куплетам навіть вдавалося перекрити ліверпульські заряди…  

Пиво за 15 гривень, гамбургер — за триста

Згідно з очікуваннями київських чиновників, на фінальний матч Ліги Чемпіонів мало приїхати 100 тисяч вболівальників. І для власників київських готелів та закладів харчування це мало стати чудовою нагодою заробити зайву копійчину.

Не дивно, що у місті різко зросли ціни не лише за проживання в готелях та за оренду квартир. Так, в окремих кафе на Бессарабському ринку вони підскочили аж у чотири рази, а своєрідний рекорд встановила одна з торговельних точок біля стадіону «Олімпійський», пропонуючи гостям столиці гамбургери за триста гривень.

З іншого боку, адміністрації мереж продовольчих магазинів вирішили не міняти свої цінники. Вболівальники охоче розмітали мало не весь асортимент з полиць. Особливою популярністю користувалося пиво, яке купували одразу цілими ящиками. Британців часто можна було помітити за розпиванням «Чернігівського» — саме його згадували в туристичній пам’ятці для фанатів, опублікованій на сайті «Ліверпуля». Перехожі, які споглядали за цим пивним святом, неодноразово жартували, як збагатяться місцеві ботлхантери.  

Мадридські фанати, в свою чергу, не забували про вишукану гастрономію.

Двері-вбивці й нестача туалетів

На початку травня посольство Великобританії в Україні випустило спеціальну туристичну пам’ятку для вболівальників «Ліверпуля». Її автори, зокрема, застерігали, що київські тротуари погано пристосовані для людей з інвалідністю. Але, гуляючи фан-зоною  «червоних», доволі часто можна було зустріти людей на інвалідних візках — зодягнені у форму ліверпульського клубу, вони жваво їздили парком Шевченка, переможно здіймали вгору пляшки з пивом та одразу підхоплювали пісні, які звідусіль заводили інші ліверпульці.

В одного з фанатів «червоних» не склалися стосунки із підземним торговельним центром «Метроград». Точніше, — з його дверима, заклеєними непрозорою плівкою. Намагаючись пройти крізь них до підземки, він отримав несподіваного стусана — з іншого боку їх відкривав інший ліверпулець. Звісно, він одразу отримав порцію добірної лайки із частим повторенням слова «фокін». Втім, дизайнерському оформленню дверей дісталося не менше.  

До фіналу Ліги чемпіонів у Києві встановили понад 400 громадських вбиралень. Але вони не справлялися з потоком усіх бажаючих, і незадовго до початку гри біля вбиралень у парку Шевченка  вишукувалась велика черга. Кожного, хто виходив з кабінки, вітали радісними окликами. Особливо моторних — нагороджували оплесками.

На деяких міських локаціях біотуалетів не вистачило взагалі. Тому незадовго до матчу на розі вулиць Саксаганського і Великої Васильківської, можна було помітити декількох скаузерів, які намагалися з’ясувати у місцевих, де тут найближча вбиральня. Але перехожі, озираючись довкола, безпорадно розводили руками. Тож ліверпульці наважуються на бліцкриг і швидко зникають у найближчій арці.

Незабаром у ній здіймається ґвалт. Вболівальники підтюпцем вибігають з арки — не надто квапливо, але з винуватими усмішками і застьобуючись просто на ходу. Слідом за втікачами вискакує немолодий охоронець в камуфляжній формі і втомлено лається навздогін. «Весь двір нам засц…ли (задзюрили — ред.), собаки, коли ж це скінчиться!» — обурено пояснює він «Хмарочосу» і повертається на свій нелегкий пост. Тим часом порушники його спокою вже гуртуються неподалік і кричать щось переможне — схоже, вони встигли впоратися із своєю місією.

Вирушивши на стадіон, ліверпульці залишили після себе доволі захаращений парк. Сміттєвих баків та контейнерів тут також не вистачило. Тож порожні пляшки і пакети збиралися громіздкими купами всюди, а один з місцевих фонтанів взагалі перетворився на пивний ставок. Фотографії цього безладу, опубліковані у соцмережах, викликали обурення серед частини киян: мовляв, що ці англійці собі дозволяють, і куди тільки дивиться влада?

Звісно, вже наступного ранку парк виблискував чистотою. Але автори невдоволених постів все одно зарахували це до свого активу: от якби кияни не обурилися — ніхто б нічого взагалі не прибирав!

Mother Ukraine у парку Слави

За оцінками київської поліції, одразу після закінчення гри з Києва виїхали приблизно п’ять тисяч фанів «Ліверпуля». Але впродовж двох наступних вихідних київськими вулицями все ще гуляли фанати обох клубів.

Подекуди з пабів лунали вже знайомі скаузерські співи, а на Печерську можна було зустріти невеликі групи мадридців, які старанно вивчали путівник по Києву. Дві молоді мадридські пари пояснили «Хмарочосу», що їм дуже сподобалося місто, тому вони вирішили залишитися тут ще на декілька днів. Кажуть, що вже побували на Подолі, а тепер шукають парк із монументом озброєної жінки.

За їхньою версією, цей монумент називається Mother Ukraine.

Фото: Христина Бердинських