Надвечір третього липня «Хмарочос» забрів на перший безкоштовний день фестивалю «Atlas Weekend 2018». Впродовж цього дня виступали в основному українські артисти, а цвяхом програми став нічний виступ співака Олега Винника, який обіцяв слухачам справжню «рок-програму».  

Увечері вагони київського метро щільно заповнюються на центральних станціях і помітно порожніють на «Виставковому центрі». На виході з вестибюлю метро вже повно людей, які виглядають знайомих, махають їм крізь натовп і кричать у слухавки: «Да, уже тут, ты где? Вот я пивом машу, видишь?». Тепер, щоб дістатися до фестивалю, їм потрібно подолати не надто зручний маршрут: пройти вузьким тротуаром, заставленим кіосками, перейти наземний перехід і спуститися у підземку, повільно тягнучись у щільному натовпі.

Шлях до Винника додатково ускладнюють черги, які вишиковуються до місцевих фудтраків. Пішохідний потік до них постійно зростає, тому продавці похапцем ліплять бургери і нарізають шаурму, кидаючи на клієнтів здичавілі погляди.  

Увесь цей людський трафік справляє враження і надихає відвідувачів фестивалю генерувати різноманітні бізнес-ідеї.  

«Могли б насмажити біляшів і продавати прямо тут, — мрійливо розповідає дівчина подругам, тицяючи пальцем у бік підземного переходу до ВДНГ. — Квитки відбили б за день!».  

Після затяжного спуску до підземного переходу вхід на територію фестивалю видається зовсім легким. На вході не працюють металошукачі, а огляд з боку охорони аж надто поверхневий — охорона швидко пропускає людей вперед, поблимавши декілька секунд ліхтариками на їхні сумки.

Центральний вхід ВДНГ оповитий напівтемрявою, а вказівники до фестивалю годі й побачити. Тому найкращий вихід — йти разом з усіма на промені світла, що бриніють десь вдалині, та прислуховуватися до музики, чия гучність потроху наростає.

«О, это же Каменских поет, нам туда!», — декілька підлітків, зачувши знайомі ноти, радісно пришвидшують крок.

Через декілька хвилин навколо світлішає — це починається головна алея, обабіч якої облаштовані всі музичні сцени. Головна сцена, де за півгодини має виступати Винник, і куди вже прямують фестивальники в картонних коронах «Молода вовчиця», знаходиться у самому кінці. Через велику кількість людей туди не дістатися надто швидко — треба знову неквапно тягнутися у пішохідному потоці, оминаючи численні торгівельні точки на фудкорті.

«Не розумію, чому він (Винник — ред.) такий популярний, мені взагалі не заходить…», — скаржиться попереду тендітна дівчина у косусі.

«Щоб розуміти пісні Винника, треба мислити, як Винник», — слушно зауважує її товариш. Він йде праворуч від неї, його вже трохи хитає — чи то від спожитого вина з пакету, чи то від передчуття грандіозного рок-шоу.

Весело сміються.

На шляху до головної сцени чимало гостей фестивалю повертають до інших сцен. Для цього треба спускатися з алеї і щоразу — пильнуючи: після недавнього сильного дощу не всюди висохла багнюка. Деінде на схилах для зручності відвідувачів настелені дерев’яні палети. Біля малих сцен також доволі людно — на East Stage гучно підспівують гурту СКАЙ, а на West Stage мрійливо танцюють під Христину Соловій, яка у перервах між піснями зізнається у почуттях до поезії Івана Франка.  

Втім, справжнє людське море розлилося перед головною сценою, де все ще виступає гурт Потапа Mozgi. З колонок гримлять баси, по сцені разом із чотирма хлопцями скаче Потап, а в такт їм підстрибує чи не половина глядачів. Пізніше організатори скажуть, що послухати хедлайнерів зібралося 100 тисяч відвідувачів. І звісно, що серед них були люди, які аж надто чекали на вихід Олега Анатолійовича.   

«Та давайте закругляйтесь, я “Нино” хочу послушать, нам на метро надо, ээй!», — обурюється безкінечними піснями Потапа хриплий баритон позаду.

Після його виступу море перед сценою трохи мілішає, але більшість людей залишається в очікуванні винниківських шлягерів. Декому кортить пройти ближче до сцени, тому вони розробляють масштабні плани наступу.  

«Бери Сашку на руки и пошли, ща пробьемся! Олег разберет своих!», — звертається до своєї дружини голова родини з трьох дітей і рішуче веде всіх за собою у натовп шанувальників

«Зустрічайте! Олег Винник!», — тим часом кричить конферансьє.

І Винник задав. Перша пісня йде як розігрів і на неї люди реагують доволі мляво. Але вже з другого треку співак починає вистрілювати перевіреними хітами — і під нього починають танцювати, стрибати й ревіти хором. Особливо стараються численні підлітки, чия глибока обізнаність у ліриці Олега Анатолійовича сильно вражає непідготовлених слухачів.    

«Ніно! Ніно! Ніно!», — починають вимагати під час короткої перерви між піснями десь з лівого флангу шанувальників. І саме під цю пісню, яка плавно переходить у «Молоду вовчицю», починаються найвідчайдушніші танці та співи. Хтось кидає «козу», хтось кричить «Рооок!», хтось кумедно підвиває по-вовчому. Всім дуже весело і радісно. Але одразу після «Вовчиці» люди починають масово йти на метро — свою програму-мінімум з прослуховування хітів Винника вони вже виконали.   

«Він неправильно зробив. З тактичної точки зору… — пояснює хлопець своїй дівчині, яка з подивом споглядає за масовою евакуацією. — Треба було всі свої хіти приберегти насамкінець. А тепер всі наспівалися і більше їм нічого не треба, он додому побігли, зрадники…»  

Втім, найвідданіші фанати залишаються до кінця і купкуються ще ближче до сцени. І таких людей немало, тож хорова підтримка не припиняється. Але через півгодини виступу — бо через затримки на сцені час вже перевалив за північ —  Винник розчулено дякує всім за чудову підтримку і прощається.

«Господи, наконец-то закончилось. Мариночка, идем!», — полегшено зітхає кремезний лисий чолов’яга у літньому піджаку і бере свою подругу під руку. Але з того ж лівого флангу Винника починають викликати на біс, тож за якісь півхвилини на сцені знову заводяться гітари. Почувши це, деякі слухачки, які вже встигли піднятися на алею, розвертаються й стрімголов мчать назад.

«А вот это наш легендарный певец Олег Винник. Легендаррррный!», — каже на алеї своїм товаришам огрядний літній чоловік у смугастій сорочці, поважно зводячи палець вгору. Ті з цікавістю прислуховуються, але не збавляють темп — всі хочуть встигнути на метро, яке продовжило роботу на одну годину.

Втім, влізти у метро судилося далеко не всім. Черга на станцію «Виставковий центр» утворилася вже на вулиці і просувалася аж надто повільно. Але фестивальників це не дуже засмучує — стоячи у натовпі на сходах вестибюлю, вони жартують про китайську професію «заштовхувача до вагонів» і раз за разом заводять винниківську пісню про Ніно. Інша ж частина гостей «Атласу», махнувши рукою, йде в бік «Васильківської» та «Голосіївської» станцій, або намагається видзвонити таксі…