Архітектори пояснюють, що не так з оновленим парком Наталка

Одним з особливих предметів гордості Віталія Кличка на посту мера є парк Наталка, другу чергу реконструкції якого закінчили у липні цього року. Надзвичайно важливою ця зелена зона, площею у 42 гектари, є і для мешканців Оболоні.

Історія реконструкції парку Наталка не була простою. До 2015 року територія урочища була занедбаною та не мала офіційного статусу парку. Крім того, сім гектарів його території перебували у приватній власності. Процес благоустрою території вдалося розпочати завдяки зусиллям громадської організації (ГО) «Парк Наталка», створеної місцевими активістами. Сім гектарів території вдалося повернути у комунальну власність, зона отримала статус парку, а у 2016 розпочалася її реконструкція.

Щоправда, проект, розроблений ще у 2012 році, задовольнив не всіх. Після кількох обговорень та звернень представникам ГО вдалося внести у проект «Київзеленбуду» низку змін, зокрема, зменшити кількість доріжок та арт-об’єктів, домогтися обладнання сучасних пандусів та відмовитись від будівництва фонтану, критої сцени, скейт-парку та автодрому.

Першу чергу реконструкції було відкрито 27 травня 2017 року. Окрім доріжок, тут облаштували три альтанки, фотозону, вбиральні, дитячий майданчик та невелике футбольне поле. У другій черзі, завершеній 13 липня цього року, встановили також спортивний майданчик та два поля для гри в футбол, баскетбол та волейбол. Реконструкція решти парку поки триває.

Всього на оновлення парку було виділено вже більше 100 мільйонів гривень з міського бюджету. «Парк Наталка є золотим стандартом. Я вважаю, що він кращий, ніж Центральний парк у Нью-Йорку. Бо там немає такого дивовижного вигляду на Дніпро», – зазначив мер міста Віталій Кличко.

«Хмарочос» пройшовся оновленою частиною парку Наталка з архітекторами та дізнався, чи поділяють вони думку мера Києва стосовно зразкової якості реконструйованого простору.

Дмитро Аранчій,
архітектор, засновник Dmytro Aranchii Architects

У цьому парку центрична система планування в стилі ідеальних міст французьких гуманістів. Велика кругла клумба при вході найкраще показує нашу традицію висаджувати красиві квіти. Але споглядати цю конструкцію з пластиковими трубками та вазонами, як на мене, – сумнівне задоволення. Краще було б просто висадити тут багаторічні злаки: це красиво та природно. Звісно, це не найгірший приклад київського благоустрою, але поки парк більше схожий на Версаль у Парижі, ніж на Центральний парк у Нью-Йорку.

Вхідна група парку Наталка. Фото авторки

Можливо, тут використано навіть забагато видів рослин для озеленення. Це більш притаманно ботанічним садам. Але на окремих клумбах є і вдалі рішення: багаторічні кущі та красиве каміння. Добре також те, що у цьому парку багато газонів. Вони у хорошому стані, вони запрошують на них присісти. Єдине, що заважає – невеликі зелені огорожі, у них тут немає сенсу. Якщо на газон можна зайти, то цьому не повинно нічого перешкоджати ні фізично, ні візуально.

Я знаю, що навіть не у всіх провідних парках світу цьому слідують, але було б добре, якби дерева розміщувалися з півдня відносно місць для сидіння. Ми пройшлися і побачили дуже багато лавок, які не захищені від сонця.

Псевдоісторичність

Зазвичай, альтанки у парку дають захист від дощу, вони можуть стати місцем проведення заходів. Конкретно ці, у парку Наталка, не захищають від сонця, вони надто високі. Крім того, мені не зрозумілий їхній стиль та декор. Я б критикував ці альтанки, певно, значно більше, якби не зустрічав такого плану споруди у парках європейських країн. Але там вони значно старіші, і стоять уже кілька десятків років. Сьогодні можна створити щось цікавіше та сучасніше.

Псевдоісторична альтанка у парку Наталка. Фото авторки

Ліхтарі у цьому парку також псевдоісторичні. Якби певне дослідження виявило, що у цій місцевості встановлювали саме такі ліхтарі, що вони є неперевершеним зразком українського бароко чи модерну, і їх відтворили – це було б дуже круто. Але якщо ми просто імітуємо історичність – це вже менш зрозуміло. Тут могли просто встановити трубу з чорного металу з якісним діодом.

Крім того, ліхтарі та поручні у парку мають проблему з якістю покриття. Фарба на металі швидко облущується, потребує постійного оновлення, і в результаті стовпи виглядають погано. Якщо на парк виділено небагато коштів, краще використати оцинковані елементи. Якщо гроші є – нержавіючу сталь.

Необхідність правил

Для мене у цьому просторі не вистачає чіткості. Де дозволені велосипедисти? Тут частково виділена велодоріжка, але, на мій погляд, мережа другорядних шляхів також могла б бути розділеною на потоки. Зараз не зовсім зрозуміло, який пріоритет мають у цьому просторі пішоходи, а який велосипедисти. Так само з газонами. Якщо на газонах можна сидіти, чому там є огорожі? Подібна ситуація біля води. Я не бачу тут конкретних спусків. Це могло б означати, що до річки можна підійти у будь-якому місці. Але таким чином витоптується трава, і тепер цей мікс з піску, залишків трави та грунту виглядає дивно.

Приклад фізичного розділення велодоріжки та пішохідної зони озелененням у парку в Китаї. Фото: archdaily.com

Подібні правила необхідні для парку. Їх не обов’язково писати на табличках. Якщо дизайн правильний – люди будуть їм слідувати, адже по-іншому зробити просто неможливо. У одному з парків Лондона на подібній ділянці залишені лише вузькі та чітко артикульовані проходи до води, а решта території зайнята озелененням, прибережним очеретом або осокою.

Цьому парку також не вистачає навігації: вказівник «WC» чи не єдиний, що я тут побачив. Якщо тут дійсно сформовані функціональні зони, можна було також додати покажчики напрямку на вхід до парку, дитячий та спортивний майданчики.

Питання естетики

Лавки або мости закоханих є популярними принадами в туристичних місцях. Але було б добре, якби ця композиція мала певну естетичну цінність. Уявіть, якби до цієї лавки доклав руку, наприклад, Аніш Капур. Об’єкт був би значно цікавіший і приваблював численних іноземних туристів. Такі речі повинні бути якісними і, можливо, є сенс проводити відкриті конкурси не лише на проектування цілого парку, але і окремі арт-об’єкти.

Тут, звісно, можлива дискусія стосовно того, що таке красиво. Для космополіта красиво – це те, що функціонально. Для українця – це досі щось прикрашене вигадливими лініями.

Київська любов до ФЕМів – також річ двояка. Це непоганий варіант, якщо потрібно зробити швидко, дешево, і без асфальту. З іншого боку, це не зовсім природній матеріал. У тому ж Центральному парку в Нью-Йорку чи Гайд-парку в Лондоні більше гранвідсіву. Якщо є бажання зробити щось на кшталт тротуарного мощення, можна використати локальний граніт лабрадорит.

Фотозона для закоханих. Фото авторки

Як на мене, газони – це найкраща річ, яку цей парк подарував Києву. Ще один позитивний момент – велодоріжка. Щоправда, її можна було зробити не лише транзитною, а й закільцьованою. Як для Києва, парк Наталка заслуговує на оцінку п’ять з мінусом. Для світової практики – на трієчку. Але важливо зрозуміти: те, що подібна реконструкція відбулася, – це вже добре. Це досвід. Тепер ми маємо змогу вчитися на цих помилках, питання тільки в тому, як швидко нам це вдасться.

Семен Поломаний,
засновник архітектурної студії Zemlia

Моє перше враження: цей парк реконструювали за проектом, що застарів відносно сучасної філософії та ландшафтної архітектури. Для початку, варто було дослідити це місце. З чим пов’язаний парк Наталка? Тут колись були дніпровські луки, тут є кессон. Це можна було зафіксувати у дизайні, а не у формальному викладені плитки, створенні квітників та розставленні лавок. Усе це декоративність, яка не враховує історію цього місця, його духу та природи.

Наприклад, фотозона «лавка закоханих» мало пов’язана з цим парком. Вона відображає провінційне уявлення про хороший парк: тут біленький заборчик, сердечко та лавки з завитками. Це намагання показати, як у нас все добре у житті, навіть якщо це не відповідає дійсності.

Сюди ж відноситься яскрава плитка: для цього простору обрали жовту та коричневу. По-перше, цей колір швидко затирається. По-друге, що він означає? Чому обрали саме такі кольори та саме в такому порядку їх виклали? Хорошим рішенням для парків може бути гранітний відсів. Це натуральний матеріал, що добре поглинає воду і не потребує додаткового водовідведення. Зараз у містах прийшли до того, що парки повинні поглинати більше води, адже існує проблема очищення дощової води та підтоплень.

Доступ до води

Головним атрактором цього парку є Дніпро. Тому я б зробив саме прибережну доріжку широкою. Сумнівним рішенням тут є використання паркувальної решітки. Якщо ці доріжки повинні були розчинятися у траві, то не варто було огороджувати їх бортовим каменем. Враховуючи піщаний грунт та чималий потік людей, трава тут навряд колись виросте. Крім того, варто було б зробити ці доріжки більш плавними. Вони перетинаються під прямими кутами та зовсім не запрошують до Дніпра.

Мощення з решіткою, через яку має вирости газон, поклали у парку Наталка на пісок. Фото авторки

У частині парку, що ближче до Північного мосту, набережна відгороджений від річки підпірними стінками. Але це чи не єдине місце Правобережжя, де можна плавно наблизитися до Дніпра, де збереглися природні відмітки рельєфу. На мою думку, цей спуск варто було залишити більш пологим та інтегрованим.

Можна було також зробити дерев’яний настил значно ближче до води, ніж існуючі доріжки. Природна бухта, качечки, кущі та рибалки – все це виглядає дуже колоритно. Уявіть, якби можна було б пройтися між цим очеретом, вийти на невеликий місток. Крім того, тут зовсім немає місць для сидіння. Людям доводиться брати з собою коврики, щоб посидіти з видом на річку. Лавки можна було зробити навіть інтегрованими в рельєф. Таким чином з них відкривався б чудовий вид на Дніпро та Північний міст, а самі конструкції були непомітні з доріжок зверху. До слова, усі лавки у цьому парку однакові, вони розраховані на три місця. Десь їх варто було б поєднати, щоб могла сісти група людей, в іншому місці навпаки зробити меншими, щоб можна було усамітнитись.

На цій, найближчій до води, доріжці також не вистачає освітлення. У темну пору тут, певно, трохи страшно ходити. Я б встановив низькі ліхтарі, на висоті близько метра. Таким чином освітлення буде більш інтимним, і, у той же час, воно вказуватиме шлях.

Більше природності

Часто люди своєю поведінкою самі підказують планувальнику, яким повинен були простір. Ось тут приміром хтось смажить м’ясо на грилі. Для цього повинна бути відведена спеціальна зона, там варто вистелити газон, що менше витоптується.

Приклад організації природної зони відпочинку в парку в Нідерландах. Фото: archdaily.com

Класно, що у цьому парку люди мають змогу займатися спортом. Це одразу підвищує якість життя у цьому районі. Наявність велодоріжки – це також добре. Я бачу, що на ній тут активно катаються. Можливо, щоб пішоходи та велосипедисти не заважали один одному, варто було розділити доріжку газоном абощо. Безфасочний ФЕМ – це нормальне покриття для велодоріжки. Але, звісно, ще краще, якби воно було однорідним, асфальтовим або гумовим.

Загалом, у мене склалося приємне враження від парку. Але мені тут подобається те, що створила природа. Клумби – це добре, але зараз їх засаджено однорічниками без особливої концепції. На мою думку, тут повинно бути більше багаторічників. У частині другої черги реконструкції є зона з пеннісетумом. І вони там набагато більш органічно виглядають, ніж чорнобривці. Хоча, можливо, окремі кольорові акценти парку все ж потрібні.

Я б додав більше зон, які не є формальними, які дозволяють відчути контакт з природою. Адже вода і дерева розслабляють значно краще, ніж штучні клумби. Природа тут вже все створила, варто тільки це підкреслити. Ось тут є галявина з дубами. Цікаво було б підкреслити це місце дерев’яною терасою, або, можливо, почепити гойдалки. І, повірте, сюди приходило б фотографуватися не менше людей ніж до білої лавки з сердечком.

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 278 днів. За цей час ми опублікували 23495 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?