Вранці другого жовтня українські кінематографісти та відвідувачі кінотеатрів протестували під стінами КМДА проти закриття «України» та «Кінопанорами», які припинили роботу з 1 жовтня.

Їхні власники і досі не повідомили, що з ними станеться, обмежуючись туманними заявами. «Хмарочос» відвідав «кінематографічний мітинг» і занотував, що думають його учасники про ситуацію, що склалася навколо київських кінозакладів.   

Юлія Гонтарук, режисерка-документалістка:

«Ми обурені через закриття кінотеатрів “Україна” та “Кінопанорама”. Ці місця — не просто кінотеатри. Це — культурні заклади, історичні пам’ятки. Ми не хочемо їх втратити, не хочемо, аби тут з’явилися готелі або торгові центри. Ці місця відіграли важливу роль у культурному житті міста та України. І ми прийшли запитати у КМДА, як сталося, що ці кінотеатри стали приватною власністю, якою буде їх подальша доля, чи змінять вони профіль діяльності».

Лариса Кадочникова, народна артистка України, одна з найвідоміших ролей — Марічка в «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова:

«Три роки тому, на 50-річному ювілеї прем’єри “Тіней забутих предків”, зал “України” був переповнений. Кінотеатр із такою історією просто не можна закривати. На Заході бізнесмени часто вкладають гроші в будівництво театрів і музеїв, шкіл та лікарень. У нас — навпаки: всюди зростають лише нові торгівельні центри. Сьогодні дуже просто “прикрити” культурний заклад. Так на моїх очах за декілька днів знищили кінотеатр імені Довженка. А я пам’ятаю, наскільки складно було потрапити в ньому на прем’єру українського фільму — такими великими були черги. Зараз на його місці — безликий торговий центр…».

Антон Байбаков, композитор, автор музики для українського та європейського кіно:

«Київ стрімко втрачає простори, де могли б зустрічатися містяни. Ці два кінотеатри завжди  були своєрідними “місцями сили”, локаціями, де люди могли обмінюватися ідеями та творчою енергією».

Сергій Тримбач, кінокритик, голова Національної спілки кінематографістів України:

«Ми не знаємо, хто нові власники цих кінотеатрів і не розуміємо, якими будуть їхні подальші дії. При цьому керівництво нашого міста постійно стверджує, що ми — європейська столиця. Але в Європі неможлива ситуація, коли ніхто нічого не знає. А у нас це чи не головний принцип ведення бізнесу. Ми маємо не лише зберегти кінотеатри, але й змінити державну політику щодо них. Так, у європейських країнах кінотеатри, що не входять до складу торговельних комплексів, фінансуються або державою, або муніципалітетами, або окремими фондами».

Сергій Лисенко, кінорежисер і телеведучий:

«Ще декілька років тому я отримував тут (в будівлі КМДА — ред.) мистецьку премію імені Івана Миколайчука за свій фільм “Таємна свобода”. Один з героїв стрічки — літературний критик Іван Дзюба, який брав участь в історичній акції громадянської непокори, що відбулася в кінотеатрі “Україна”. Це взагалі кінотеатр із великою історією. Пам’ятаю, коли заборонили до показу мою дипломну роботу “Кінець канікул”, де знімалися Віктор Цой і група “Кіно”. І саме завдяки кіномеханіку “України”, великому прихильнику “Кіно”, ми влаштували там декілька підпільних переглядів. Якщо зараз нічого не робити, можновладці перетворять наше місто на один великий торгово-розважальний центр. Так ми вже втратили кінотеатри “Дружба”, “Орбіта”, “Стереокіно”…».

Костянтин Кляцкін, режисер, сценарист, автор документального фільму «Крим, як це було»:

«На прощальному вечорі в “Кінопанорамі” було дуже багато людей. Побачивши таку кількість небайдужих, розумієш, що настільки культові місця не можна втрачати. Ці кінотеатри стали приватною власністю ще в ті часи, коли про якусь культуру в принципі не йшла мова. Ми маємо продовжувати мітинги, організовувати мистецькі акції і давати зрозуміти міській адміністрації, наскільки ця тема є для нас важливою».

Ярослава Кравченко, телеведуча і засновниця Дикого театру:

«Колись обидва кінотеатри зводили за кошти міського бюджету. І постає логічне питання — яким чином і на яких умовах вони перейшли у приватну власність? Ці питання ми повинні постійно ставити перед міською владою».

Олена Салата, громадська діячка, менеджерка культури:

«Ми були в Департаменті культури КМДА. Там ми запитали: що відбувається з київськими кінотеатрами? Нам кажуть: це приватизація. Але коли Їх приватизували — ми нічого про це не знали. А що за 27 років було збудовано у Києві з культурних об’єктів? Тому ми вимагатимемо не лише збереження цих кінотеатрів, але й державну підтримку для альтернативної культури міста».

Олексій Оболенський, голова служби перекладу кінофестиваля «Молодість»:

«”Кінопанорама” має унікальне кінопроекційне обладнання для показів кінофільмів з плівки, якого майже не залишилося в Україні. І жодний комерційний кінотеатр у торгівельних центрах таке обладнання просто не “потягне”. І у “Кінопанорамі” завжди можна було в оригіналі подивитися старі фільми, відзняті на плівку».

Надія Парфан, кінорежисерка і співзасновниця Міжнародного фестивалю кіно та урбаністики «86» у Славутичі:

«Я щойно повернулася з польського міста Вроцлав, де відвідувала локальний кінофестиваль MIASTOmovie. Це камерна подія — але проходить у триповерховому й дев’ятизальному кінотеатрі в центрі міста, чиє населення складає всього 600 тисяч жителів. Ми маємо нагадати міській адміністрації, що люди приїжджають до великих міст в тому числі за культурою. Культура — не менша потреба для містянина, ніж громадський транспорт, парки або велоінфраструктура. І коли на чотирьохмільйонний Київ залишається лише два кінотеатри — “Жовтень” та “Київ” — це дуже мало. Приватизація цих кінотеатрів була сумнівною. Але навіть якщо там все в порядку з документами, це ще не означає, що кінотеатри можна перетворювати на бутіки. Місто має важелі впливу на будь-який бізнес, а бізнесмен — це ще не Господь Бог. Комерційних кінотеатрів у місті вистачає, але тут мають бути і майданчики для фестивального та експериментального українського кіно».

Оксана Войтенко, режисерка:

«”Кінопанорама” завжди була прихистком для режисерів-початківців, яким дуже складно організовувати покази свої стрічок. А у цьому кінотеатрі можна було презентувати свій фільм на великому екрані і зібрати глядачів…».

Артемій Кірсанов та Сергій Дзюба, автори сценарію фільму «Стус»:

«У Києві залишається все менше історичних місць, де можна знімати. Одна з таких локацій — це кінотеатр “Україна”. Саме там із протестом проти радянських репресій виступив письменник Василь Стус, після чого його життя круто повернулося… І мова не лише про нашу історію. Просто не можна все вимірювати лише грошима, не кажучи вже про те, що українське кіно відроджується, але йому елементарно не вистачає кінозалів…».

Жанна Максименко-Довгич, режисерка документального кіно:

«Культура — це базова потреба. А за 27 років з культурних закладів у Києві відкрили лише Театр на Подолі. Натомість майбутнє чинних закладів культури вирішуються тихцем, у кабінетах, між бізнесменами та чиновниками».

Наприкінці акції з КМДА до протестувальників вийшов Юрій Береговий — заступник голови Департаменту комунальної власності. Після розмови з ним організатори повідомили, що одним з найближчих кроків також буде термінове складання електронної петиції до Київської міської ради.