Рибки за склом: чому треба перестати засуджувати інших за власне тіло

Альона Савраненко – хіп-хоп-виконавиця, яка цієї осені дебютувала з кліпом на пісню «Рибки». За короткий час він зібрав понад півмільйона переглядів на Youtube.

Трек похвалили за якісний флоу, а Альону – за бодіпозитивний посил. У одному з інтерв’ю дівчина каже, що написала пісню про себе, але для всіх дівчат, яких не сприймає суспільство.

Кожен має право почуватися комфортно у своєму тілі без суспільного осуду – ось одна з головних ідей бодіпозитиву. Його передвісником можна вважати рух за реформу вікторіанських суконь, що виник у другій половині XIX століття. Тоді, у період зародження фемінізму, жінки виступили проти об’ємних незручних спідниць та тугих корсетів, що надавали тілу неприродного, проте, загальноприйнятого вигляду.

У середині XX століття фокус змістився на боротьбу з критикою повних людей. У 1969 році було засновано «National Association to Advance Fat Acceptance» (англ. – Національна асоціація з покращення сприйняття повноти). Перш за все, прихильники ідей вимагали толерантності у медичній сфері. Активісти підтримували думку про те, що можна бути здоровим у будь-якому розмірі, а тиск, рівень холестерину та загальне самопочуття є більш важливими індикаторами здоров’я, ніж вага людини.

Врешті, у 1996 році Конні Собчак та Елізабет Скотт заснували організацію «The Body Positive» (англ. – Бодіпозитив). Поштовхом до цього стала смерть сестри Конні, яка страждала від розладів харчування. «Бодіпозитивна модель дозволяє людям різного віку, розміру, сексуальної орієнтації, гендеру, етносу, стану здоров’я та фінансового статусу уникнути засудження та відчувати себе цілісно», – зазначено на сайті організації.

У The Body Positive вважають, що кожен має власний шлях досягнення хорошого самопочуття. Водночас, зазначають засновники організації, важливо допомагати людям досягти гармонії зі своїм тілом, адже негативне уявлення про власне тіло та недостатня турбота про нього призводить до розладів харчування, депресій, тривожності, деструктивної поведінки тощо.

#EffYourBeautyStandards

Одним з основних напрямків критики ідей бодіпозитиву є думка про те, що рух нормалізує зайву вагу та ожиріння, чим поглиблює ці проблеми у суспільстві. Зокрема, дослідження Раї Муттарак показують, що у період з 1997 по 2015 кількістю людей з подібними розладами харчування, які недооцінюють проблему в Англії зросла з 37% до 40% у чоловіків та з 17% до 19% у жінок.

Разом з тим, численні дослідження доводять, що сучасний медійний образ також не сприяє здоровій самооцінці людей. Саме тому прихильники бодіпозитиву виступають за різноманітність у медіа та модній індустрії, які, великою мірою, формують суспільні уявлення про красу. І поки «діапазон» того, що вважається красивим у цих сферах, залишається вкрай обмеженим, чимало людей починають комплексувати через зовнішність, ховати своє тіло або всіма силами намагаються досягти «ідеалу», часом зі шкодою для власного здоров`я.

Досягти образу зі сторінок модних журналів, над яким працює команда стилістів, візажистів та професійних фотографів, для більшості завжди було вкрай важко. Проте ситуація лише погіршилася з поширенням цифрових технологій для обробки зображень. З важкодосяжного, образ ідеальної жінки чи чоловіка перетворився на нереальний. Ще у 2003 році акторка Кейт Вінслет розкритикувала обробку свого фото для обкладинки журналу GQ. Вона розповіла, що її ноги візуально зменшили на третину. «Це не те, як я виглядаю насправді, – сказала тоді вона. – Більше того, я не прагну так виглядати». Сьогодні програми з обробки фотографій є загальнодоступними, і подібні «покращені» фото стали щоденною практикою у стрічках соціальних мереж.

У одному з відео видання BuzzFeed чоловіки приміряють на собі стандарти, у відповідності до яких зазвичай ретушують жіночі фотографії.

У 2017 році Франція на законодавчому рівні зобов`язала зазначати відповідний дисклеймер під фотографіями, на яких зображення людей були відредагованими. Закон має на меті обмежити розповсюдження фальшивих та нездорових зображень людського тіла і, таким чином, боротися з розладами харчування. Схожу політику ввів фотобанк Getty Images.

Прикладом відмови від фотошопу є реклама британського бренду ASOS. Минулого року компанія отримала схвальні відгуки від користувачів за те, що не стала замальовувати розтяжки та шрами від акне на тілі моделі. Ще у 2014 році Джейд Білл, фотографиня із США, створила альбом «Красиве тіло» у спробі знову полюбити себе після вагітності. У ньому зібрано фотографії жінок, які мають зморшки, розтяжки, зайву вагу після народження дітей. Багато моделей розповідають, що подібний досвід допоміг їм прийняти своє тіло. Водночас, зізнаються: часто вони та їхні партнери не були готові до подібних змін, адже ця тема майже не обговорюється у суспільстві.

Разом з натуральністю, у медійній площині поступово з’являється і різноманітність. Ще у 2004 компанія Dove започаткувала кампанію «За справжню красу» та почала включати до своїх рекламних матеріалів жінок різних рас, форм та розмірів. Більш ніж десять років потому plus size моделі як Тесс Холлідей та Ешлі Грехем почали з’являтися на обкладинках модних журналів. Разом з тим, прихильники бодіпозитиву часто критикують навіть повних моделей, наприклад, за пластичні операції з видалення подвійного підборіддя.

Хоча бодіпозитив часто асоціюють лише з боротьбою проти засудження повноти, насправді йдеться також про різноманітність та інклюзивність. Мікайла Гольмгрен, 22-річна американка, у 2017 році стала першою учасницею конкурсу Міс Міннесота з синдромом Дауна. Вона отримала нагороду «Дух Mic США». Двома роками раніше Маделін Стюарт, перша професійна модель з цим захворюванням, пройшла подіумом на Тижні моди у Нью-Йорку. У 2016 на подіумі у Нью-Йорку з’явилася індійка Решма Куреші. «Краса – це не лише те, як ти виглядаєш», – запевня вона. У 17 років дівчина пережила напад: на її обличчя вилили концентровану кислоту. Решма втратила око та отримала численні шрами, проте вирішила не ховати своє лице від світу. Вона стала обличчям організації «Make Love Not Scars» (англ. – творіть любов, а не шрами) та кампанії #EndAcidSale (англ. – припиніть продаж кислоти). Наявність протезів не змогла завадити також модельній кар’єрі Ребеки Марін, Келлі Нокс чи Вікторії Модести.

Реклама бренду Diesel, яка відзначає особливості людей: косоокість, брекети, клаповухість, зморшки тощо, та одночасно недосконалість навколишнього світу.

Подібні приклади є позитивними, проте, резонанс, який вони спричиняють у медіа, лише доводить рідкість подібних кроків. Набагато частіше компанії потрапляють під критику за відсутність різноманітності у рекламних кампейнах та великих розмірів одягу в асортименті. Один з останніх скадалів цього року пов’язаний з шоу бренду Victoria’s Secret. Компанію критикували за відсутність на подіумі моделей з різними типами фігури та трансгендерів. Ед Разек, голова маркетингового відділу, у відповідь заявив, що шоу є фантазією, а тому він не вважає за потрібне запрошувати різних моделей. За ці слова йому потім довелося вибачитися.

#freeyourpits

Ще однією важливою темою у контексті бодіпозитиву є волосся на жіночому тілі. У вересні 2014 року 17-річна американка на ім’я Дестіні Морено зробила заяву – та пофарбувала волосся у пахвах у яскравий бірюзовий колір. «Я давно перестала голитися, проте, постійно відчувала наче повинна ховати свої пахви, – розповідає вона на своєму Youtube-каналі. – Нам постійно говорять, як ми повинні виглядати, щоб подобатися людям. Але тепер у мене кольорові пахви, і я вважаю, що це дуже круто». У 2017 році різнокольорове волосся у пахвах навіть стало своєрідним трендом в Instagram.

Подібні приклади досі важко знайти на подіумах чи у модних журналах. У масовій культурі гоління є обов’язком кожної дівчини. Тих, хто не підтримує подібну практику, критикують за неохайність, неестетичність та недотримання правил гігієни. Модель Арвіда Бістрем у 2017 році отримала чимало критики та навіть погроз, коли продемонструвала волосся на ногах у рекламній кампанії Adidas. Що цікаво, волосся на тілі чоловіків рідко піддається подібній критиці.

Модель Арвіда Бістрем у 2017 році отримала чимало критики та навіть погроз, коли продемонструвала волосся на ногах у рекламній кампанії Adidas.

Разом з тим, не варто забувати, що бодіпозитив дозволяє кожному робити власний вибір стосовно своєї зовнішності. На початку 2017 року значну порцію критики отримав один із трейлерів фільму «Диво-жінка». Враховуючи загальний феміністичний посил фільму, прихильники бодіпозитиву та фемінізму вирішили, що гладкі пахви Галь Гадот, виконавиці головної ролі, у ньому є недоречними. Крім того, вони зауважили, що ця частина тіла акторки була комп’ютерно оброблена. На противагу їм, один з авторів профільного видання National Review зазначив: у 1941 році образ супергероїні був створений саме таким. Разом з тим, після скандалу автори фільму таки прибрали надмірну комп’ютерну обробку цієї частини тіла акторки.

Масова мода на гоління з’явилася трохи раніше, ніж персонаж Диво-жінки – на початку XX століття, коли жінки почали носити одяг з відкритими руками та плечима. Тоді ж з`явилася перша безпечна жіноча бритва Gillette. А ось тренд на поголені ноги прийшов вже згодом, у часи Другої світової війни. Через дефіцит нейлону жінки відмовилися від панчох і, не без допомоги численної реклами у журналах, почали купувати засоби для видалення волосся. Сьогодні реклама та масова культура досі всебічно підтримують тренд на гоління, часто апелюючи до сексуальності та привабливості жінок. Варто лише згадати, як часто можна зустріти подібний сюжет: найбільший страх сучасної жінки – прийти на побачення неголеною.

#ценормально

Волосся на тілі – це не єдина природна річ, якої за усталеними соціальними нормами варто соромитися. Це стосується також менструації у жінок, навколо якої сформувалося своєрідне табу. У 2011 році кампанія Always вперше показала червоний колір у рекламі засобів гігієни – і спровокувала масштабну дискусію. В Україні подібна реклама з’явилася лише у 2018 році: компанія Libresse створила відеоролик, де для тестування поглинальних якостей використовують червону рідину замість звичної синьої. Рекламна кампанія під тегом #ценормально показує дівчат, які не соромляться говорити про свою менструацію з хлопцями або купувати засоби гігієни. Жінки також повинні мати можливість відкрито говорити про погане самопочуття у такі дні. У Японії, Південній Кореї, Індонезії та на Тайвані сьогодні жінки мають право навіть взяти офіційний вихідний.

Найбільш кардинальним запереченням норм у цьому контексті можна вважати рух Free Bleeding Movement. Його прихильниці вважають користування прокладками та тампонами неприродним. Разом із тим, це радше не поширена практика, а форма протесту проти табу, що існує навколо теми менструації. У 2015 році музикантка Кіран Ганді пробігла Лондонський марафон під час менструації. «Поки кров стікала моїми ногами, я бігла за сестер, що не можуть дозволити собі тампони та за тих, хто змушений приховувати менструацію попри біль, – розповідає вона. – Я бігла, для того, щоб сказати – це існує. І жінки долають це щодня».

Ще один приклад табу навколо жіночої менструації дослідила фотографиня Рупі Каур. Вона виклала фото в Instagram, зі слідами менструальної крові та одязі та постільній білизні. У соціальній мережі фото двічі забанили, посилаючись на порушення правил користування. Разом з тим, у переліку заборон Instagram зазначено лише оголеність, порнографія та насилля. Пізніше Рупі написала: «Я зробила цей проект, щоб демістифікувати менструацію та показати, що це нормально. Адже сьогодні категорія “згвалтування” у порно є нормою. Об’єктивація, сенсуалізація, оголені неповнолітні дівчата є нормою. Але ось ця тема змушує їх відчувати себе некомфортно». Пізніше Instagram повернув фото, зазначивши, що його було видалено помилково.

Особливо актуальною тема табуйованості та містифікації цієї теми залишається у окремих азійських країнах, наприклад, у деяких спільнотах Непалу жінок у такі дні виганяють з дому як нечистих, в Індії їм забороняється торкатися чоловіків. Навіть в Україні часом доводиться чути, що під час менструації жінці не можна робити соління на зиму, залазити на дерево, ходити до церкви тощо.

Загалом же ж, рух бодіпозитиву тісно переплетений з ідеями фемінізму, толерантності, інклюзивності, різноманітності та правами людини. Як і решта суспільних рухів, він має прихильників, які у більш або менш радикальний спосіб інтерпретують його ідеї, чим зумовлюють різну реакцію від решти суспільства. Можна сперечатися про реалізацію цих ідей. Але важко заперечити основний посил бодіпозитиву: кожен має право відчувати себе комфортно та красиво у власному тілі. Ніхто не повинен бути засуджений за те, як він чи вона вони виглядають через спадковість, зовнішні обставини та навіть власний вибір.

#Суспільство

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 277 днів. За цей час ми опублікували 23486 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?