Хоча багато людей носить прикраси щодня, нам рідко доводиться зустрічатися безпосередньо з їх авторами – ювелірами. Про тонкощі роботи, професійні хвороби та систему безпеки на виробництві «Хмарочосу» розповів Артур Торосян, директор арт-команди у ювелірному домі SOVA.

Де навчатися на ювеліра та що важливіше: знати теорію чи володіти практичними навичками?

Для мене ювелірне мистецтво – це сімейна справа, я багатьом речам навчився в батька та інших родичів, багато вивчив сам. Моєю першою роботою стала каблучка для мами, я зробив її у 13 років. Вона тоді розчулилась та сказала лише одне слово: з вірменської воно означає «наче пальцями не торкалися». Це дуже висока оцінка.

Сьогодні існують спеціалізовані навчальні заклади, які готують ювелірів. Ми співпрацюємо з ними, беремо студентів на практику. Потім, якщо нам хтось потрібен, залишаємо працювати. Ювеліри також можуть брати учнів індивідуально, тоді це, звісно, буде вже зовсім інший рівень підготовки.

На мою думку, теорія та практика є нероздільними. Теоретична підготовка – це знання хімії, фізики, властивостей матеріалів, навіть дизайну. Без неї людина, акуратна та скрупульозна, може стати хорошим ремісником. Але ювелірне ремесло і ювелірне мистецтво – різні речі.

Чи можете ви з першого погляду відрізнити дорогоцінну прикрасу від підробки?

Якщо не торкатися виробу, визначити складно, особливо якщо він має покриття. Але коли береш прикрасу в руки, метали сплутати важко. Вся справа у питомій вазі: залежно від густини однаковий об’єм матеріалу матиме різну вагу. З досвідом інстинктивно розумієш, скільки повинна важити та чи інша річ у золоті, наприклад. Можна так навіть пробу визначити.

Ілюстрація: Ірина Стасюк

Камені дорогоцінної групи – діаманти, смарагди, сапфіри – важко з чимось переплутати, якщо говорити про підробку. Хоча існують синтетичні аналоги, які практично нічим не відрізняються. Так само з перлами: повністю штучні відрізнити, звісно, можна. Але сьогодні практично усі перли є культивованими: на спеціальних фермах молюскам вживлюють «ядро», спонукаючи утворити навколо нього шари перламутру.

Як визначити справжність прикраси звичайному покупцю? Чи є наявність проби гарантією?

Пробу можна підробити. Крім того, вона може бути помилковою, якщо ювелір працює вдома і не має достатньо точного обладнання для вимірювань. Тому найкраща порада – купувати у компаній з хорошою репутацією або знайомих, яким довіряєте.  

Як дізнатися розмір каблучки непомітно?

Взяти каблучку, яку людина одягає на безіменний палець, та принести професіоналу для замірів. Міряти вдома лінійкою не раджу: плюс-мінус два міліметри, і ви не знатимете, що далі з нею робити. Але якби я хотів зробити комусь подарунок, взяв би руку, поміряв палець. Нехай здогадується! Це ж одразу такі очікування, такий попередній кайф (сміється).

Чому ланцюжки постійно рвуться? Чи є сенс їх ремонтувати?

Тут може бути три причини. По-перше, будь-який ювелірний виріб має правила експлуатації, які, можливо, були порушені. У одних прикрасах можна хоч ремонт робити, інші ж варто знімати перед сном. По-друге, багато виробників намагаються свої прикраси зробити легшими. Але єдиний спосіб зменшити вагу дроту певної товщини – зробити його порожнистим. З технологічної точки зору це вважається нормальним. Але часом таку трубку розтягують аж до моменту, поки вона не перетвориться, фактично, на фольгу. Третій момент – порушення технології виробництва. Якщо через знос чи збій апаратури ланки не були якісно спаяні, такий ланцюжок розірветься від найменшого натиску.

Читайте також інші статті у рубриці «Мені лише спитати»:

12 запитань до лікаря

11 запитань до водія тролейбуса

14 запитань до баристи

Сучасні ланцюжки виготовляються на спеціальних станках. (на цьому моменті Артур починає малювати молекули та зв’язки між ними). При механічній обробці металу збільшується відстань молекул у ньому, і щоб повернути їх у врівноважений стан матеріал нагрівають. Але сьогодні цей процес не доводять до кінця, залишаючи метал у дещо напруженому стані, однаковому для усіх ланок.

Я веду до того, що коли ви приносите ланцюжок у звичайну ремонтну майстерню, його лагодитимуть традиційним способом – ювелірним паяльником. Він нагріє і, відповідно, ослабить усі сусідні ланки, після чого ланцюжок неодмінно порветься ще раз. Тому варто шукати майстерні з технологією лазерного зварювання. Якщо ж причина у надто тонких стінках металевих ланок, ремонтувати ланцюжок немає сенсу. Хоча, перш за все, не мало сенсу його купувати.

Як попередити потемніння ювелірних прикрас?

Золоті прикраси взагалі не повинні темніти. Якщо це відбувається, отже була порушена технологія виробництва. Вироби зі срібла будуть темніти у будь-якому випадку, при чому швидкість процесу окислення може бути різною залежно від pH окремої людини. Щоб уникнути цього, срібні вироби можуть покривати родієм, але це збільшує їхню вартість. Інші ж доведеться періодично чистити. Зробити це можна вдома за допомогою розчину соди та нашатирного спирту або готового засобу. Прикраси також можна віддавати на професійну чистку до майстерні, що має спеціальне обладнання.

Чи є у вас звичка розглядати прикраси інших людей на вулиці?

Звісно. Зараз я майже не користуються громадським транспортом, але раніше міг так захопитися, що люди лякались, ховали від мене прикраси. Згодом, звісно, почав це розуміти і контролювати себе. Але для мене це так само, як роздивлятися картинки в інтернеті: буває повний відстій, але можна раптом побачити ідею, яка надихне тебе на щось своє.

Які замовлення вам подобається виконувати, а які ні?

Мені подобаються усе, що я роблю. Найбільший кайф, коли людина носить мій виріб із задоволенням. Навіть якщо я ніколи не зробив би такого для себе, якщо навіть не підійшов би до такої прикраси. Чому замовників повинно хвилювати чи подобається прикраса мені, якщо навіть мене це не турбує? Сьогодні можна виготовити практично все. Єдине обмеження  – прикраса не повинна створювати власнику надмірного дискомфорту.

У ювелірів є звичка приміряти прикраси на себе після завершення роботи над ними?

Особисто у мене немає, але взагалі так. Така звичка точно є у нашого відділу маркетингу (сміється). Я на себе прикраси не приміряю, але будь-яку новинку вдягаю на всіх жінок, що трапляються мені на виробництві. Коли я експериментую, мені потрібно побачити, як прикраси виглядають разом з різними обличчями. Можу приміряти хоч 200 разів, поки не переконаюся, що все виглядає органічно.

Які професійні хвороби мають ювеліри?

Під час роботи ювелір має велике навантаження на очі. Особливо це стосується тих, хто займається закріпленням каменів: це багато дрібних деталей, багато бліків. Чим більше каменів у виробі, тим швидше втомлюються очі при роботі з ним.

Ілюстрація: Ірина Стасюк

Бувають також психологічні моменти: людина повинна нормально ставитися до матеріалу, не важливо, папір це чи золото. Але так виходить не в усіх. Проте найбільша професійна хвороба – це заздрість людей всередині професії. Ювеліри не довіряють один одному. Я можу впровадити якусь технологію і показати її одному з майстрів, сподіваючись, що він передасть це усім іншим на виробництві. Але на практиці виявляється, що він мовчить, а всі інші надто горді, щоб запитати. У результаті виконують цю роботу хто як вміє. Я теж міг би тримати певну інформацію при собі, але вважаю, що лише коли ти віддаєш знання, звільняєш місце для нових.

Яким чином перевіряють, чи не «прикарманюють» працівники дорогоцінності?

Ще з радянських часів прийнято на таких виробництвах ставити рамки, металошукачі та тримати купу охорони. Я не прихильник подібних методів. Усіх потенційних працівників попередньо перевіряє служба безпеки. На самому виробництві кожна операція проходить через склад, ведеться чітка звітність того, скільки матеріалу працівник взяв і скільки повернув. Навіть якщо хтось вкраде дорогоцінності, це виявлять вже на наступний день.

Чи бувають ситуації, коли дорогоцінне каміння гублять чи пошкоджують на виробництві?

Звісно, буває. Якщо загубили дорогоцінний камінь, його шукають. Ми намагалися обладнати майстерню так, щоб полегшити цей процес. Ще не було такого, щоб не знайшли. Якщо ж загубився, скажімо, цирконій, легше взяти новий, ніж витрачати час та зусилля на пошуки.

Діамант пошкодити вкрай важко, але, наприклад, смарагди чи рубіни доволі крихкі. Якщо з ними щось трапилося, приймаємо рішення у кожному окремому випадку. Важливо зрозуміти, це сталося через помилку майстра чи дефект був самому камені.

У кіно періодично можна побачити роботу ювеліра. Наскільки голлівудські уявлення відповідають дійсності?

Все правильно, справді, показують, тільки в кіно все швидше відбувається. Немає нічого, що було б неможливо підробити, і деякі копії можуть бути навіть якіснішими за оригінал. Адже дуже складно повторити саме похабно зроблені речі. Крім того, не так часто доводиться мати справу з унікальним дорогоцінним камінням. Найбільший діамант, з яким я працював, мав розмір 10 карат: ним інкрустував затискач для краватки на замовлення.