В рамках Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини DOCUDAYS відбувся показ стрічки «Окупований кінотеатр». Сербська режисерка Сєнка Домановіч зафільмувала боротьбу містян за белградський кінотеатр «Звєзда».

Це – один з активів комунальної кіномережі The Belgrade Film, яка після приватизації занепала у пилюці. Її придбав бізнесмен і за сумісництвом міністр фінансів Сербії. Повідомляється, що така ж кіномережа в місті Авала, приватизована за корупційними схемами, на момент продажу мала в архівах близько 600 різножанрових фільмів. Їх знімали в Сербії впродовж 50 років – до початку дев’яностих.

Фото: DOCUDAYS

З дев’яностих до сьогодні кількість комунальних кінотеатрів у пострадянських містах зменшилась у 25 разів. Як повідомляється у титрах стрічки, з п’яти тисяч залишилось – 189. У Києві, за даними «Політичної критики», з 45 комунальних кінотеатрів працює 14. Найбільше робочих кінотеатрів знаходиться на балансі КП «Київкінофільм», найменше — серед приватизованих (єдиний кінотеатр «Супутник»).

В жовтні у Києві хвилю обурення спровокувало закриття кінотеатрів «Кінопанорама» — приватизованого, запланованого до перетворення в готельний комплекс, і «Україна». Містянам не вдалося переконати депутатів і бізнесменів, що кінотеатри слід залишити на балансі міста.

Колишня працівниця белградського «Звєзди» Міланка зазначає, що після закриття кінотеатрів сербським режисерам стало ніде показувати свої роботи, відповідно – не стало сенсу знімати кіно. Це підштовхнуло кіношників згуртуватися з активістами першої хвилі окупації, аби спробувати повернути кінотеатр громаді вдруге. Цього разу про белградський рух напишуть к виданні The Guardian, а спільнокошт-кампанія дозволить активістам зібрати кілька тисяч євро і облаштувати кухню. Окремі політичні та культурні діячі особисто приїдуть підтримувати сквотерів. Як розповість після показу стрічки ветеран обох окупацій, драматург Іван, – активістам ввічливо співчуватимуть навіть правоохоронці, адже в риториці нового уряду «гріх приватизації» списано на совість попередників. «Плече до плеча – ми не підемо з кінотеатру, поки не змінимо дійсність!», – обіцяє афіша стрічки. Та йтиметься в «Окупованому кінотеатрі», зрештою, про те, як ідейна громадська активність згасає, а мета залишається не досягнутою.

Користуючись тезами фільму, «Хмарочос» розповість про проблеми активістів у боротьбі, яка не дала бажаного результату.

Був план на тиждень, проте, що робити восьмого дня – ми не знали

Першого вечора в натовпі сквотувальників пролунає питання: «Як кінотеатр має працювати і як цього досягти?». Будуть епізоди обговорень планів дій, однак стратегія не окреслиться. Поступово активістів роздратує те, що сам по собі страйк і сквотування не дають відповідей на поставлені запитання. В такому самому стані рух опинився і за першої спроби захоплення в 2014 році. В одному з останніх монологів героїня фільму зазначить: «Якщо ти чогось просиш, то маєш знати, навіщо тобі це».

Ми саботували процес навчання на зборах

Після показу режисерка стрічки знизатиме в залі плечима, пригадуючи, що під час ухвалення рішень авторитетні учасники могли з якоїсь причини просто покинути збори – хто в туалет, хто покурити тощо. Засідання закінчуватимуться переважно нічим. Один учасник докорятиме, що у працівників кінотеатру та зацікавлених митців не запитують думки, інший дратуватиметься через чіпляння до дрібниць. Сквотувальники натякатимуть на відсутність діалогу і раз за разом припускатимуться одних і тих самих помилок.

Окупацію приватизовано

В певний момент сквотувальники усвідомлять необхідність розробити і представити адміністрації міста власну модель управління кінотеатром. Зустрінуть у ньому Новий рік, а згодом – річницю з дня захоплення. Потребу в розчищеному просторі виявлять малозабезпечені містяни. Всередині руху виникне опозиція, а один з героїв фільму назве окупацію «приватизованою» самими ж сквотувальниками. Чи готувались активісти до того, аби ділити захоплений простір – фільм не розповість.

Зрештою, влада так і не відчує тиску, а сквотувальники вигорять. Позови проти власників, які нелегально перепродали кінотеатр, зависнуть на розгляді аж до сьогодні. У спілкуванні з глядачами режисерка та активіст пояснять, що провал окупації зумовила не структурована ідея, відсутність плану та лідерів. Проте Іван вважає отриманий досвід важливішим за помилки.

За час окупації в кінотеатрі «Звєзда» відбулося 500 аматорських кінопоказів, десятки громадських подій, серед яких концерти та публічні обговорення. Після окупації белградські активісти продовжать транслювати там свої фільми. Крім «Звєзди», жоден з кінотеатрів у Белграді не привернув до себе такої уваги. «Кінотеатр – це не лише стіни, а й люди», – одного разу в фільмі прозвучить і такий наратив.