Реконструкція дворів у спальних районах. Досвід Мінська

Про досвід перетворення публічних просторів у мінському спальному районі Серебрянка розповіла Надія Царенок у рамках публічної програми освітньої платформи CANactions.

Надія Царенок – архітекторка, урбаністка, експертка з учасницького планування, членкиня Мінської урбаністичної платформи. Керівниця проектів «Альтернативний двір. Автозавод», «Альтернативний двір. Серебрянка», «Серебрянка. Мій спальний».

Альтернативний двір

Серебрянка вважається найбільш неблагополучним районом Мінська. Разом з Мінською урбаністичною платформою ми почали працювати з ним у 2016 році із проектом «Альтернативний двір. Серебрянка». Дали оголошення: урбаністи йдуть на район, щоб змінити один із дворів, і отримали близько 15 заявок.

Одним із критеріїв вибору була наявність ініціативної групи, готової до змін. Коли такої не знайшлося, ми обрали заявку від голови ТСЖ (український аналог – ОСББ, – ред.), вирішивши, що вона краще знатиме місцевих жителів. Двір, з яким нам належало працювати, виявився типовим для Мінська, можливо, і для Києва також.

Перше, що ми зробили, – встановили інформаційний стенд, де пояснювали хто ми і що плануємо робити, з картинками. Адже для того, щоб відбувся діалог між професіоналами та майбутніми користувачами простору, потрібна довіра. Потім почали досліджувати територію: проводити польові спостереження, інтерв’ю з жителями, майстерні окремо для підлітків, дітей та пенсіонерів. З останніми, до слова, довіра так і не виникла, після майстерні вони не спілкувалися з нами аж до кінця проекту.

Завдяки учасницькому проектуванню ми прагнули отримати інформацію від жителів, які вже знали про це місце значно більше. Тому ми надрукували карту подвір’я та запропонували їм розмістити на ній фішки з активностями. Там були навіть позначки з пивом, адже ми прагнули знайти у цьому просторі місце для всіх.

Фото: belapan.by

На основі проведених досліджень ми розробили три варіанти функціонального зонування двору. І зайшли у глухий кут. Коли ми запропонували ці плани жителям, вони нам відповіли: «Чому ви нас не слухаєте? Ми сказали, чого хочемо: дитячий майданчик і паркування біля під’їзду». Виявилося, що жителів потрібно паралельно освічувати, розвивати у них культуру дозвілля на вулиці.

Автомобілісти – ще одна категорія жителів, з якими у нас не склалося спілкування. Ми планували звільнити двір від автомобілів, проте тим, хто хотів завжди бачити автівку під своїми вікнами, ця ідея не подобалась. На певному етапі вони навіть написали на нас скаргу до районної адміністрації. При цьому ми дослідили, що 80% автомобілів у навколишньому мікрорайоні насправді нікуди не виїжджають, а просто постійно стоять.

Прочитавши інформаційний стенд, де ми описали план зробити двір пішохідним, місцевий ЖЕК вирішив також проявити ініціативу. Біля будинку була територія, де в три ряди паркувалися автомобілі. Комунальники поставили там клумби і висадили дерева. З одного боку, після цієї ситуації автомобілісти одразу стали до нас в опозицію, хоча ми намагалися впроваджувати зміни поступово і пропонувати їм альтернативні місця для паркування.

З іншої, це спрацювало нам на користь. Ми могли довго пояснювати і показувати красиві рендери, проте, люди не розуміли ці зміни. Але пройшло кілька місяців після ініціативи ЖЕКу, коли жителі почали говорити про те, як добре бачити перед собою газон, а не автомобілі. Людям потрібно давати спробувати нові рішення, щоб вони дійсно зважилися на щось інше. Так само нам довелося переконували жителів, що лише дитячого майданчика не буде достатньо. Ми прагнули зробити двір для всіх, а тому запропонували також лавку для підлітків та гойдалку для дорослих.

Активне залучення жителів розпочалося вже на етапі будівництва: коли вони побачили у дворі техніку та конструкції, ринулися до інфостенду дивитися на проект. Для нас було дуже важливо, щоб мешканці самі будували ці об’єкти. Усвідомлене ставлення до міської території формується тоді, коли у неї вкладено частинку своєї праці. Байдуже, ви полили квіти чи замішали бетон. Якщо станеться акт вандалізму, ви вже спробуєте йому завадити.

Фото: urbanist.by

Рівень активності, проте, залишився невеликим. З двох будинків з населенням до двох тисяч людей на будівництво прийшло лише 40. 2% – це на рівні погрішності. Були ті, хто пропонував нам допомогти грошима, але ми не могли їх взяти. До слова, проект «Альтернативний двір» був реалізований за грантові кошти, і поставлені нами конструкції досі не перебувають у жодної організації на балансі.

Читайте також: Громадський простір власними силами. Частина 1. Частина 2

Ми закінчили проект святом у дворі. Пенсіонери, які нам спочатку не довіряли, спробували гойдалку, прийшла навіть бабуля на двох милицях. Після цього з нами почали нормально спілкуватися, без агресії. Кріплення конструкції, до речі, вперше перетерлись через півтора місяця. Коли я зателефонувала виробнику, перше, що він сказав: «Вітаємо, отже ваш майданчик користується популярністю».

Серебрянка. Мій спальний

Наступний проект стосувався вже цілого мікрорайону в межах Серебрянки, з населенням у 35-40 тисяч жителів. Ми не хотіли зупинятися на одному дворі, проте, розуміли: якщо прийдемо з новою ідеєю, вона знову буде потрібна лише нам, урбаністам та архітекторам. Тому розділили проект «Серебрянка. Мій спальний» на три напрямки, один з яких – робота з місцевими жителями. Лише коли у них зародиться думка про те, що вони хочуть бачити район іншим, ми зможемо повноцінно взаємодіяти.

Ми вирішили організувати низку подій, щоб показати, як простір може працювати по-іншому. Наприклад, влаштували урбан-резиденцію. На площі перед ринком влаштували мобільну кав’ярню, дитячу зону з іграшковою залізною дорогою, запросили музикантів. У людей був шок: тут вперше щось відбулося за 30 років.

Разом з піарницею Агнією Асанович ми також вирішили розробити гід по Серебрянці. Такі зазвичай створюють для центру міста, але ще ніхто не робив для спального району. Під час урбаністичної резиденції ми шукали героїв для гіда та запитували жителів про їхні улюблені простори, місця, куди б вони радили піти туристам, а куди ні. Врешті гід вийшов у вигляді коміксу. Завдяки йому ми хотіли нагадати жителям про цінність громадських просторів мікрорайону, яка часто забувається у повсякденній рутині.

Гід-комікс районом. Фото: ehu.lt

Ми також запрошували студентів-художників, які малювали архітектуру Серебрянки, і потім розміщували їх роботи у соціальних мережах. Крім того, організовували перегляд фільмів, виступи вуличних музикантів та танцюристів. У якийсь момент люди почали говорити: «Чому ми не робимо цього щотижня?». Це був знак того, що жителі почали розуміти, як можна жити по-іншому. Ще один приклад – «Дерево кохання» до 14 лютого. Колектив, що займається в’язанням, щороку створює таку інсталяцію у центрі міста. Але цього разу вони запропонували організуватися на Серебрянці. Ми дали оголошення, і, насправді, багато людей прийшли зі своїми сердечками до цього дерева.

Крім того, у планах – організувати арт-резиденцію. Мистецтво – це сильний інструмент для переосмислення, саме таке завдання ми будемо ставити перед художниками: переосмислити публічні простори в спальному районі. Коли художник створює певну арт-інсталяцію, вона працює протягом більш тривалого періоду часу та може охопити більше людей, ніж будь-яке організоване нами свято.

Шукаючи порозуміння з жителями, ми одночасно взаємодіяли з професіоналами. До проекту були запрошені спеціалісти з транспорту та ландшафтного дизайну, архітектори, що спеціалізуються на благоустрої. Після дослідження мікрорайону ми обрали сім місць, для яких розробили проекти на основі дослідження.

Нам також потрібно було ефективно підтримувати двосторонню комунікацію з жителями району. Від ідеї проведення багатьох локальних воркшопів ми відмовилися на користь сайту. Створили кілька інформаційних роликів, щоб пояснити, як працює проект, і запустили опитування. Жителі визначали, чим би вони хотіли займатися у запропонованих нами місцях. У ньому взяли участь більш ніж 900 людей, висловивши найбільше зацікавлення у площі перед кінотеатром «Салют».

Проекти: від пустиря до скейт-парку

Першого березня 2019 року ми презентували сім проектів та запустили онлайн-голосування. Жителі району мали змогу поставити кожному з них від 1 до 10 балів. Проект № 5 – це реорганізація площі перед кінотеатром «Салют», вона довгий час лідирував у голосуванні. Колись на площі були фонтани, зараз вона пуста. Попри це, сюди приходить дуже багато людей. Для нас проект був складним з кількох причин. «Салют» – це знакова для міста будівля, на її фасаді є велика мозаїка. Благоустрій не повинен забирати на себе забагато уваги, тут недоречно було встановлювати дитячий майданчик. Крім того, ми мали залишити місце для проведення різдвяних ярмарків.

Площа перед кінотеатром «Салют». Проектна пропозиція

Ми вирішили повторити візерунок фасаду у розміщенні об’єктів на площі. Тут планувалися встановити лавки, висадити липи і багаторічні злаки та повернути фонтан. Він міг би об’єднати навколо і дітей, і підлітків, і пенсіонерів. Разом з тим, фонтан – дорога річ, ми не були впевнені, що зможемо зібрати для нього кошти. Врешті проект не переміг у голосуванні, але багато людей після цього нам писали, що саме він змінив би Серебрянку.

Інший проект стосувався дворової території на вулиці Малініна. Тут збереглися металеві конструкції від дитячого майданчика 30-річної давнини, і місцеві жителі жалися, що поблизу постійно розпивають алкоголь. Перевагою території став рельєф: тут ми планували розмістити багаторівневий дитячий майданчик у формі будиночків. Поруч можна було створити схил для катання на скейті чи роликах та галявину з місцями для сидіння. Цей проект отримав чи не найменшу оцінку: можливо, людей відлякали незрозумілі конструкції. Були і такі, хто казав, що це занадто круто для Серебрянки.

Двір з рештками дитячого майданчика. Проектна пропозиція

Проект №4 стосувався заасфальтованого пустиря між трьома школами, який нікому не належить. Зараз територію використовують лише як транзит, але ми помітили, що до стадіону поблизу постійно сходяться діти та підлітки, щоб поспілкуватися та покататися на скейтах, самокатах, гіроскутерах. Тому запропонували створити скейт-парк. Але особливої підтримки проект не отримав.

Скейт-парк замість заасфальтованого майданчика. Проектна пропозиція

Сьомий проект також розмістився на пустирі, де сьогодні лише залишки асфальту, а з активностей – вигул собак. Нам так і не вдалося дізнатися, що на цьому місці було раніше. Разом з тим, тут проходить пішохідний транзит між парком, ринком та школами. У проекті заплановано лавки та роздільні майданчики для дітей різного віку. Крім того, наявні клумби посеред променаду вирішили переформатувати, влаштувавши між ними рампи для їзди на самокаті чи велосипеді.

Проект реконструкції пустиря на вулиці Малініна. Проектна пропозиція

Проект реконструкції пустиря на вулиці Малініна. Проектна пропозиція

Саме цей проект врешті переміг. На мою думку, так сталося тому, що він був поруч із двором, над яким ми працювали раніше. Люди знали нас, знали один одного і змогли організуватися. Вони надіслали це голосування у різні чати, просили проголовувати, навіть занижували оцінки іншим пропозиціям. У травні ми запустимо краудфандинг для збору коштів на розробку проектної документації. За умови, що ми зберемо цю суму, місто погодилася виділити гроші на реалізацію проекта-переможця у 2020 році.

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 9 років та 282 днів. За цей час ми опублікували 23535 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?