Модерністську мозаїку біля палацу дітей та юнацтва реконструюють. Який вона має вигляд? (фото)

Офіційне відкриття заплановане на 1 червня – до Дня захисту прав дитини.

Дата публікації: 3.5.2019 Розділ: Новини Автор: Ріта Дудіна

Зроби добру справу і отримуй винагороди!
Нам як ніколи потрібна ваша підтримка. «Хмарочос» пише про розвиток міст 10 років та 298 днів. За цей час ми опублікували 26311 новин та статей. Ми потребуємо вашої допомоги, щоб продовжувати якісно працювати далі. Приєднуйтесь до Читацького товариства «Хмарочоса» та отримуйте приємні бонуси від редакції: квитки на культурні заходи в Києві, фірмовий мерч та актуальні книжки, можливість пропонувати редакції теми та багато іншого.
Стати членом Товариства | Хто ми такі?

Читайте нас в Telegram, Twitter, Instagram, Viber та Google Новинах

Фото: Miroslava Zabrodskaya / facebook

У 2017 році за дорученням міського голови розпочалися демонтаж і реконструкція фонтанів Київського палацу дітей та юнацтва. Роботи тривають під наглядом одного з авторів мозаїки – Володимира Мельниченка.

Володимир Мельниченко на реконструкції. Фото: Miroslava Zabrodskaya / facebook

Реконструкцію фонтанів «Зорі та Сузір’я» виконує представниця Мельниченка Інга Леві.

Фото: Інга Леві / facebook

Проект реконструкції

«Басейн був двома висохлими чашами з невиразним, колись очевидно різнобарвним, бетонним сміттям на дні», – описувала басейн до реконструкції киянка Зоя Звіняцковська.

Відкриють фонтани «Зорі та Сузір’я» першого червня – у День захисту прав дитини.

Зазначимо, авторство мозаїки належить також художниці-монументалістці Аді Рибачук. В тандемі Рибачук і Мельниченко виконали один з наймасштабніших монументальних творів радянського модернізму — «Стіну Пам’яті» біля Київського крематорію, яку згодом знищила радянська влада.

Читайте також про виставку, присвячену «Стіні пам’яті» Ади Рибачук і Володимира Мельниченка

Споруда Київського палацу дітей та юнацтва входить до переліку пам’яток місцевого значення. Будівля палацу зведена у 1962-1965 роках архітекторами Авраамом Мілецьким та Едуардом Більським. За неї автори проекту отримали у 1967 році державну премію СРСР.