Як популярна культура стигматизує громадський транспорт? (відео)

Перш ніж прочитати матеріал, розгляньте можливість підтримати нас. «Хмарочос» пише про розвиток міст 10 років та 120 днів. За цей час ми опублікували 24975 новин та статей. Весь контент – в безкоштовному доступі. На нас не впливає жоден олігарх чи великий бізнес, ми працюємо для наших читачів й читачок. Ваш внесок дозволить продовжити працювати нашій редакції. Долучіться до спільноти з сотень осіб, які вже підтримують «Хмарочос».
Підтримати | Хто ми такі?

Читайте нас в Telegram, Twitter, Instagram, Viber та Google Новинах

Кадр із сіткому «Брод Сіті»: епізод у метро Нью-Йорка

Популярна культура, зокрема кіно, телебачення й музика, загалом формують негативний образ громадського транспорту, водночас ідеалізуючи приватні автомобілі, пише Streetsblog USA.

Автор припускає, що громадський транспорт не завжди був стигматизований у попкультурі – зрештою, історія кіно почалася з фільму братів Люмьєр «Прибуття потягу». Кут зйомки обрано таким чином, що локомотив вражає своєю потужністю. Саме завдяки вдалій композиції кадру публіка так емоційно реагувала на рухомі кадри – складалося враження, що потяг їде просто на глядача.

Та мірою того, як автомобіль займав все важливішу роль у житті американців, попкультурна оптика почала зсуватися на користь приватного транспорту, стигматизуючи громадський. Майже щоразу, як герої популярних кінофільмів опиняються в автобусі чи метро, їхні обличчя виражають відразу, сором, страх або бажання опинитися за кермом автомобіля.

Дивіться, як героїня сіткому «У Філадельфії завжди сонячно» описує пасажирів автобусу («паскудні дегенерати, шоу потвор»):

Ще один приклад – комедія «Суперперці» 2007 року. Підлітки їдуть на побачення в автобусі – вочевидь, сам цей факт має справляти комедійне враження. Саундтрек знущальницьки натякає, що справжні чоловіки пересуваються аж ніяк не громадським транспортом (Are you man enough?) .

Не краще справи й у серйознішому кіно. Драма «Зіткнення» 2004 року, яка зібрала три «Оскари», включає монолог про те, чому автобуси принижують афроамериканців: мовляв, великі вікна саме для того, аби кожен міг побачити, що в автобусі змушені їздити чорношкірі.

Якщо вірити голлівудському кіно, їздити в автобусі не лише принизливо, але й небезпечно. Можна виокремити цілий піджанр трилерів і бойовиків, в яких об’єктом терактів є громадський транспорт, як, наприклад, у фільмі «Швидкість» 1994 року. Того року в терактах у громадському транспорті загинули 10 осіб, у той час як зіткнення з автомобілями спричинили загибель 5742 пішоходів.

Та ще страшніше зображається в американському кінематографі метрополітен. У фільмі «Пригоди няні» 1987 року вагон метро у Чикаго виглядає як ідеальне місце, де злочинне угруповання може атакувати няню з дітьми.

Фільм знімали саме в той період, коли американські міста, зокрема Атланта, Сент-Луїс і Сент-Пітерсбург, чинили супротив розширенню мережі метро на передмістя. Одним із аргументів було побоювання, що це призведе до зростання злочинності, – й аргумент цей мав расистське підґрунтя. Чи не дивно, що у фільмі банда складається переважно з афро- і латиноамериканців, в той час їм простистоять біла блондинка та її біляві підопічні…

Інший типовий приклад – епізод із «Джокера» 2019 року. Характерно, що події ціього фільму відбуваються наприкінці 1970-х – на початку 1980-х років (про соціальний контекст цієї стрічки ми писали раніше).

А ось як зображають сучасне нью-йоркське метро у сіткомі «Брод Сіті» – вагони, повні збоченців, фріків, людей зі смердючими підпахвами, людей із туристичними наплічниками, людей із висипами на обличчі… Є навіть вагон із гівном.

Автор блогу наголошує, що жителі невеликих міст США мають слабке уявлення про те, як може функціонувати справді якісний громадський транспорт, який добре фінансується, – і саме тому сприймають пропонований їм образ як даність.

Читайте також: У США виявили, що затори зростають через розширення і будівництво доріг