Як змінювалося ставлення людей до особистої гігієни? (пояснює історик)

Фото: cottonbro / pexels

Сьогодні ми дуже ретельно ставимося до миття рук. Але впродовж майже всієї історії людства це було не так. Миття рук як соціальна відповідальність — це досить нова концепція.

Як вдосконалювався цей процес і коли він виник, Vox дізнавалися у Пітера Уорда, професора історії університету Британської Колумбії та автора книги «Чисте тіло: сучасна історія».

Наприклад, у XVII столітті люди не надто опікувалися особистою гігієною. Вони вважали: для того, щоб бути чистими, достатньо переодягати білизну, а брудну  — частіше прати.

Фото: Tanner Vote / pexels

У своїй книзі Уорд згадує і французького монарха Людовика XIV, який за все життя лише двічі приймав ванну. Обидві були призначені лікарем: король мав головні болі, відтак лікарі рекомендували йому приймати ванни. Вилікувати головний біль ванною не вдалося, тож за решту півстоліття, які він обіймав престол, король більше ніколи не мився.

Натомість він мив руки один раз на день у запашній воді, а обличчя — щодва дні. Крім того, він змінював спідню білизну. І така кількість заходів гігієни була нормою для людей середнього та вищого класу в західному світі до середини XIX століття.

Згодом можливість помитися почала визначати, до якого класу належить людина: багатії почали замислюватись про своє тіло як про щось, про що слід дбати, адже ця «турбота» дозволяла їм відрізнити себе від нижчих класів, які все ще нечасто милися. Почали виникати технологічні та архітектурні вдосконалення ванної кімнати: спочатку в будинках надзвичайно заможних людей, а потім, протягом приблизно століття, і в решті домівок.

Фото: Lum3n.com / pexels

Цікаво, що хоча король й мив руки щодня, але в ті часи у сіспульства не було причини мити руки, якщо вони не були брудними або липкими. Епідеміологічні причини тоді ще не були відомі, поки не з’явилася «зародкова теорія хвороби». Посприяли цьому відкриття Луї Пастера.

Тоді терміном «зародок» називали мікроорганізми, а насправді ж мали на увазі всі типи патогенів, що можуть викликати хвороби: гриби, віруси, пріони, бактерії, найпростіші.

Науковці вважають, що перші уявлення про патогени та, відповідно, теорію зародків були в роботах таких вчених як Гален (200 р .н.е.) та Ібн Сіна (XII ст) лікаря Джироламо Фракасторо (XV ст), вдосконалив теорію австрійський фізіолог Маркус вон Пленсіс у XVIII ст. Але першим, хто довів роль бактерій у розвитку хвороб, став Пастер у 1880-х. Втім, пройшло не одне десятиліття, доки його ідеї були сприйняті суспільством.

До того ж хірурги, як і решта лікарів, так само не мали чітких причин мити руки, коли вони переходили від одного пацієнта до іншого. Хоч антисанітарія була гострою проблемою для медиків та будь-яких медичних працівників, що приймали пологи у жінок.

Так, дуже часто після народження дитини у жінок починалася лихоманка, яка була головною причиною їхньої смертності. Лихоманка розповсюджувалася в усіх пологових залах, а її збудник передавався від лікарів до пацієнток під час пологів.

Фото: andres chaparro / pexels

Першим, хто почав думати про можливий зв’язок між миттям рук та проходженням хвороби, був американець Олівер В. Холмс, бостонський поет та лікар. У 1840-х  роках він написав статтю, в якій роздумував про зв’язок між лікарями, що переходять від пацієнтки до пацієнтки, та смертністю жінок після пологів. Але, оскільки стаття не мала теоретичної основи, його ідея не здобула широкого визнання.

«Ще зовсім недавно наше ставлення до гігієни не стосувалося нашого уявлення про себе, як соціальних істот. Вже зараз ми вважаємо — можливо, правильно, що наше повсякденне життя має бути приємним для інших людей, а один з найкращих способів це зробити — бути чистим. Виглядати чисто, пахнути чистотою, відчувати себе чистими», — каже Уорд.

Цим ми завдячуємо і комерціалізації особистої гігієни та появі численної продукції, що робить нас чистими, додає Уорд.

Уорд наводить приклад з голландського мистецтва XVII століття, де на портретах художника Франца Халса всі, кого він зображав, були похмуро одягнені, але всі мали щось біле в своєму одязі — наприклад, комірець чи манжет. На його думку, саме так ці люди виявляли свою чистоту. Це була соціальна заява того часу — але соціальна диференціація, а не соціальна інтеграція.