Дискримінація за віковою ознакою у сфері праці в Україні законодавчо заборонена. За законом в оголошеннях про вакансію не можна зазначати навіть обмеження щодо віку і статі кандидатів. Втім, багато громадян усе ще відчувають на собі вікову дискримінацію і, як наслідок, стикаються зі складнощами в пошуку роботи, зокрема, після перерви в роботі або при бажанні чи необхідності поміняти фах тощо. 

Поняття «ейджизм», тобто дискримінацію за віком, запропонував у 1969 році директор Національного інституту старіння США Роберт Батлер. По суті це обмеження прав людини, єдиною підставою для якого є вік (а не вміння, навички і здібності людини). Всесвітня організація охорони здоров’я визначає ейджизм як стереотип, упередження і дискримінацію людей за віковою ознакою. 

Ейджизм є одним із найпоширеніших видів дискримінації в Україні. Згідно з опитуваннями станом на 2018 рік 39,7% громадян зазнавали цієї дискримінації, серед них 33% людей від 18 до 29 років, 39.3% – віком від 30 до 54 років, і 45,9% – віком понад 55 років. Цікаво, що чоловіки зазнають вікової дискримінації майже так само (39,9%), як і жінки (39,4%). Зазначимо також, що за даними іншого дослідження, кожен третій українець вважає працевлаштування і трудові відносини тією сферою, де вони відчувають дискримінацію найбільше. 

«Хмарочос» поспілкувався з людьми, яких дискримінували за віком при прийомі на роботу, і розпитав, як це вплинуло на їхнє життя. Усі герої побажали залишитися анонімними. 

З яких причин дискримінують п’ятдесятирічних?

Журналістка з Тернополя у 2017 році побачила оголошення про вакансію на посаду прес-офіцера Нацгвардії і вирішила подати свою кандидатуру. «До цього я працювала в місцевих ЗМІ, а тоді в преслужбі Фонду держмайна. Коли посаду в преслужбі скоротили, почала шукати нову роботу, – розповідає вона. –  На той час мені було 48 років. Наскільки я знаю, за законом офіцерські звання присвоюються до 50 років, тому я сміливо подалася на вакансію прес-офіцера». 

Журналістка зателефонувала за вказаним номером, представилася і отримала пропозицію надіслати резюме. Але обіцяної швидкої відповіді не було. Бажаючи прояснити ситуацію, жінка знову зателефонувала. Офіцера відсутність відповіді здивувала, і він пообіцяв виправити ситуацію. 

«Після цього мені надійшло повідомлення у Viber, що комісія розглянула моє резюме і хоче уточнити, чи зможу я поїхати на полігон у Золочів – бігати, стрибати, здавати інші нормативи. Але про необхідність здавати нормативи в оголошенні про роботу не було жодного слова. Моя освіта і досвід роботи відповідали усім зазначеним в анонсі критеріям», – згадує жінка. 

Журналістка зрозуміла несподівану вимогу здавати нормативи як завуальовану відмову і вирішила шукати іншу вакансію. «Як на мене, про нормативи потрібно було зазначити або з самого початку, або при першій розмові. Я не вважаю себе фізично слабкою і впевнена, що впоралася би з ними. Але сама манера комунікації для мене виявилася неприйнятною. Мене також вразило, що про відмову мені не повідомили особисто, а написали в Viber», – пояснює вона.  

На щастя, наполегливість і досвід нашої героїні дозволив досить швидко знайти іншу роботу, де вона працює до сих пір: «Я оптимістка і вважаю, що все до кращого. Працедавці, для яких вік претендента є перешкодою, багато втрачають. Хтось припиняє розвиток у 25, або ще гірше – вважає, що все знає. А хтось у 50 цікавиться новинками, росте і вдосконалюється. Я задоволена теперішньою роботою, тому про ту відмову не шкодую». 

Іншій жінці майже того ж віку з середньою спеціальною освітою плановика-економіста в пошуку роботи пощастило менше. Після народження другої дитини вона довгий час займалася сином, і перерва в роботі затягнулася. Коли дитина підросла, економістка за допомогою в працевлаштуванні звернулася в центр зайнятості. «А там сказали, що мене в такому віці вже ніхто нікуди не візьме. Але ж мені не було навіть 50-ти років!», – згадує героїня. Попереднє місце роботи – морську станцію, з якої жінка пішла в декретну відпустку, за час перерви в роботі ліквідували. 

«Якось перед Новим роком я побачила оголошення про пошук людей для збирання ялинкових прикрас, – згадує жінка ще один випадок. –  Подумала, що це мій шанс трохи підзаробити. Зателефонувала і отримала різку відмову: мовляв, в такому віці руки в людей вже не працюють як слід. Якщо чесно, я була вражена такою прямою і грубою відповіддю».

Героїні так і не вдалося знайти роботу, тому в свої 54 роки вона покинула будь-які спроби і зосередилася на дітях: «Мабуть, в моєму віці реально влаштуватися або двірником, або продавцем у магазині, оскільки, очевидно, у цих професіях є нестача персоналу». Їхня сім’я живе на заробіток чоловіка.

Як дискримінують тридцятирічних?

У 2017 році в уже досвідченого 31-річного спеціаліста з грантової соціальної роботи, політики і журналістики виникла потреба в більшому заробітку. «На той час я працював SMM-ником тренінгової компанії і помічником народного депутата. Сумарно за це отримував близько семи тисяч гривень. Але за сімейними обставинами дохід потрібно було різко збільшити до рівня нормальної київської зарплати», – згадує він. 

Шукаючи роботу, чоловік зіткнувся з тим, що на вакансії в тих сферах, де він має найбільше досвіду і навичок, охочіше беруть молодших людей протилежної статі. «Звісно, я не звинувачую в цьому молодих жінок, – пояснює чоловік. –  Але мені здається, що роботодавці певних сфер діяльності дійсно зацікавлені наймати молодших – нібито вони краще здобувають навички, але насправді тому, що вони слухняніші і ними легше керувати. А також жінок, бо “радують око”». Чоловік зазначає, що, попри свою активну громадянську позицію, ніколи не наважувався говорити про цю проблему публічно, «адже в нашому патріархальному суспільстві таку заяву з вуст чоловіка сприймають як ознаку невдахи».

Із віковою дискримінацією при пошуку роботи зіткнулася і 36-річна контент-менеджерка. У пошуках роботи героїня відправляла резюме на сайті Rabota.ua. Один із роботодавців відгукнувся і зателефонував. У ході розмови спеціалістка розповіла про попередній досвід роботи, навички тощо. «По телефону роботодавцю все сподобалося, і мене запросили до офісу. Для пропуску попросили назвати прізвище та ім’я, а також вік. Коли я сказала, що мені повних 36 років, то у відповідь почула, що не підходжу, адже фірма шукає контент-менеджера віком 20-25 років». Так жінка дізналася, що в 36 можна бути «застарою» для якоїсь посади і відтепер, шукаючи роботу, одразу називає свій вік.  

Як боротися з трудовою дискримінацією за віком?

«Дискримінація за віковою ознакою, також відома як “ейджизм” – доволі поширена проблема на ринку праці України. При цьому в різних сферах зайнятості вона проявляється як щодо осіб старшого віку, так і щодо молоді», – розповідає «Хмарочосу» Георгій Сандул, юрист і директор ГО «Трудові ініціативи». 

У такий спосіб роботодавець порушує фундаментальні гарантії захисту осіб від дискримінації, закладені у ст. 2-1 Кодексу Законів про працю України, де заборонена будь-яка трудова дискримінація. Це також порушення 11 статті Закону України «Про зайнятість населення», яка забороняє в оголошеннях про вакансії вказувати вік, стать і надавати дані про особисте життя. 

«Наведені історії, на жаль, є трендом в Україні і стають на перешкоді працевлаштуванню людей, яких роботодавці вважають “застарими” для виконання певних робіт», – каже юрист. – Попри нібито прогресивний характер антидискримінаційних норм в чинному законодавстві, там відсутні ефективні механізми відповідальності роботодавців, а без дієвих засобів, за словами юриста,  застосування закону перетворюється у декларацію. 

HR-консультантка іноземної IT-компанії в Україні також підтвердила «Хмарочосу», що довести в суді випадки дискримінації за віком, що відверто суперечать законам, майже неможливо. Як наслідок, більшість дискримінованих людей не подають до суду, а шукають інші варіанти працевлаштування або залишаються вдома. На думку спеціалістки, «ейджизм є досить поширеним явищем, але, на відміну від інших форм дискримінації, зокрема сексизму і расизму, він є більш соціально прийнятним і зазвичай не підлягає сумніву, оскільки часто є неусвідомленим». 

Пошуки вирішення цих проблем, на думку спеціалістки, – у зміні соціальних норм і поведінки, а також в політичній волі людей. «З 2016 року чимало міжнародних компаній, зокрема, в Україні активно впроваджують програми стажувань для студентів і спеціалістів і розширюють вікові рамки для персоналу», – розповідає HR-консультантка. Міжнародні компанії відсутність вікової дискримінації часто прописують у своїй місії. 

За словами Георгія Сандула, довести факт трудової дискримінації в суді вкрай важко саме тому, що особі, яка зазнала дискримінації, необхідно навести конкретні докази, що її не взяли на роботу саме через вік. 

«Враховуючи вітчизняну судову систему, у якості доказу суддя захоче бачити саме формальну відмову, де буде зазначено – “не прийнято на роботу з причин віку”. Але такої відмови ніхто не дає, адже реальну причину відмови часто здебільшого не називають прямо. І роботодавець в суді вказуватиме на відсутність факту дискримінації і на те, що особу не було прийняли на роботу через невідповідність професійних навичок», – пояснює Георгій Сандул.

Цю проблему, на думку юриста, можна вирішити лише шляхом законодавчих змін та перекладення тягаря доведення в суді на роботодавця: «Якщо особа подає в суд на дискримінацію за віком, то саме роботодавець має доводити факт відсутності дискримінації щодо особи позивача. Саме так це і відбувається в багатьох європейських країнах».

Проте навіть у ситуації можливості доказати факт дискримінації в суді, експерти радять не забувати про важливість і вплив розголосу історії про вікову дискримінацію, особливо якщо йдеться про компанії, що мають сформований імідж та остерігаються репутаційних втрат. Адже саме публічний розголос може актуалізувати необхідність впровадження дієвих законодавчих механізмів і зробити приватну проблему вікової дискримінації суспільною.