Наприкінці серпня 2019 року питання енергетики та охорони навколишнього середовища в Україні поєднали у новому спільному міністерстві. Таке рішення мотивували міжнародним досвідом, потребою в комплексній політиці та зменшені негативних наслідків енергетичної галузі на довкілля.

Та попри задекларовану рівність у пріоритетах новоствореного міністерства, екологи були проти такого тандему. І перші результати роботи Мінекоенерго не переконали їх в ефективності цього поєднання в Україні сьогодні. За розділення міністерств проголосували у профільному комітеті Верховної ради і 27 травня Уряд таки розділив відомства.

Коротка історія Мінекоенерго

29 серпня 2019 року Верховна Рада затвердила новий склад Кабінету міністрів. Уряд отримав 15 міністерств замість 19: частину з них у новому Кабміні ліквідували або реформували. В одному відомстві поєднали культуру з питаннями молоді та спорту, економіку з аграрною політикою, питання ветеранів та тимчасово окупованих територій.

Під об’єднання потрапили також енергетика та екологія. За часів незалежності України ці сфери завжди були представлені в Кабміні окремими міністерствами. Новий уряд натомість отримав спільне Міністерство енергетики та захисту довкілля України. Його очолив Олексій Оржель: він мав великий досвід роботи в Національному регуляторі (НКРЕКП) та був головою Української асоціації відновлюваної енергетики.

Під час першої прес-конференції на посаді Оржель пояснив логіку поєднання міністерств. «Основна мета об’єднання – забезпечити комплексний підхід до державної політики у сфері використання природних ресурсів та енергії та сформувати єдину державну політику щодо подолання негативних наслідків глобальної зміни клімату. Такий підхід наразі є загальноприйнятим у європейській та світовій практиці», – зазначив він.

Оржель також додав, що в об’єднаному міністерстві питання екології не відійдуть на другий план. Зокрема, серед пріоритетів міністр назвав запровадження енергоефективних заходів та зменшення обсягів викидів парникових газів тепловими електростанціями.

Про важливість екологічної складової в новому Мінекоенерго тоді заявляв і прем’єр-міністр Олексій Гончарук. «Для нас захист довкілля є пріоритетом. У світі є тренд на те, щоб енергія була чистою, адже традиційно енергетика є одним з найбільших забруднювачів взагалі. Тому цей вектор не лише в тому, щоб робити електроенергію дешевшою, доступнішою, але й в тому, щоб мінімально шкодити довкіллю», – зазначав він. 

До слова, юридично в новому уряді розформували саме Міністерство енергетики та вугільної промисловості. Його функції приєднали до перейменованого та реформованого Міністерства екології та природних ресурсів. 

Міжнародний досвід

Одним з головних аргументів за об’єднане міністерство був міжнародний досвід та світові тенденції. 

Подібна практика дійсно існує. У 2019 році в організації «Екологія Право Людина» проаналізували, як влаштовані екологічні відомства в Європейському Союзі. У семи країнах енергетику поєднують з довкіллям. Економічний блок у сфері енергетики, як правило, передають міністерству економіки, а питання клімату, скорочення викидів та альтернативних джерел долучають до екологічних відомств. 

«У 2007 році лідери ЄС схвалили комплексний підхід до кліматичної та енергетичної політики, спрямований на боротьбу зі зміною клімату та підвищення енергетичної безпеки. Тому на виконання цього довкіллєва частина енергетики додавалася до повноважень інших відомств, а не навпаки», – розповідають в «Екологія Право Людина». 

Проте це не єдиний поширений варіант. Із 28 країн ЄС 12 мають окреме міністерство для довкілля. Це – Болгарія, Естонія, Італія, Литва, Німеччина, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Фінляндія, Чехія, Швеція.

У решті країн екологічні питання поєднані зі сталим розвитком, зміною клімату, сільським господарством, просторовим плануванням тощо. Але пріоритетним питанням  у них, однак, залишається захист довкілля. 

Чому українські екологи проти?

Екологічні організації та асоціації одразу виступили проти об’єднаного міністерства в Україні. Основне їх побоювання – попри задекларовані пріоритети енергетичні питання будуть домінувати у новоствореному міністерстві. «Для збалансованого розвитку екологічні пріоритети в країні повинні мати ту ж вагу, що й соціальні та економічні. Але без окремого органу виконавчої влади у цій сфері ми не можемо говорити про рівноправ’я», – вважає Руслан Гаврилюк, голова Національного екологічного центру України. 

За півроку роботи Мінекоенерго професійна спільнота своєї думки не змінила. «Як показує аналіз піврічної діяльності новоствореного Міністерства, об’єднання не пришвидшило втілення ключових реформ у сфері охорони довкілля. Переважно політика цього органу влади була спрямована на вирішення питань енергетики», – розповідають в «Екологія Право Людина». 

Організація зазначає, що першочергові питання у сфері охорони довкілля розглядалися лише за активної участі громадськості й опинялися в центрі уваги Міністерства за залишковим принципом.  

 «Крім того, зараз державна екологічна політика зводиться, передусім, до кліматичних питань. До того, що пов’язане з енергетикою. Але в питанні поводження з відходами чи створення об’єктів природно-заповідних об’єктів ми зовсім не просунулися», – зазначає Руслан Гаврилюк. Зокрема, Україна досі сильно відстає в питаннях імплементації директив Додатку ХХХ Угоди про асоціацію з ЄС.

Водночас, Марина Гріцишина, голова Комітету Асоціації правників України з питань енергетики, нафти та газу, вважає, що робити висновки про роботу нового міністерства поки рано. «Оцінити роботу міністерства за півроку просто неможливо, враховуючи об’єднання міністерств, зміну уряду в березні, відсутність призначеного міністра понад місяць, кризу в енергетичному секторі та в цілому у світі у зв’язку із карантином», – вважає вона. 

Охорона, ануляція

«Якщо країна планує інтегрувати питання екології та декарбонізації в енергетичний сектор, як це зараз відбувається в ЄС, то в об’єднанні міністерств є сенс. Але воно має призвести до інтегрованої політики. Як на мене, після злиття Міненерго і Мінекології цього не сталося. Процес потребує набагато більше часу і зусиль, ніж просто механічне поєднання двох інституцій, – вважає Олена Павленко, експертка Dixi Group. –  Новий уряд мав або прикласти багато зусиль для продовження об’єднання політик, або повернутись в “нульову” точку. Був обраний другий, менш амбітний варіант».

Вже на початку 2020 року успішність рішень з реформування Уряду почали ставити під питання. 17 січня у розмові з Олексієм Гончаруком Володимир Зеленський зазначив: «У нас з вами було об’єднання деяких міністерств. Я думаю, що з самого початку це було правильне рішення. (…) Але, мені здається, час показав, ми бачимо, що деякі міністерства повинні бути розділені». 

Тоді мова йшла передусім про міністерство економіки, міністерство культури та міністерство у справах ветеранів. До слова, Мінветеранів і Міністерство з питань тимчасово окупованих територій Уряд таки розділив на початку березня. 

Тим часом ідею з роз’єднанням Міністерства енергетики та захисту довкілля продовжували просувати громадські організації. Зокрема, у березні з такою пропозицією до Уряду звернулася організація «Екологія Право Людина». У квітні поточного року з’явилась також заява, яку підписали 18 громадських організацій екологічного спрямування, з вимогою створити самостійне Міністерство захисту довкілля задля екологічного адвокатування в Уряді. «Сьогодні не залишилося жодної причини сподіватися, що таке об’єднання може бути на користь конституційним правам українців на чисте та безпечне для життя та здоров’я довкілля», – зазначають у ній.

Врешті ідею роз’єднати Мінекоенерго підтримав і комітет Верховної Ради з питань екологічної політики та природокористування. 25 травня прем’єр міністр Денис Шмигаль розповів, що це питання знаходиться на порядку денному і вже 27 травня Кабінет Міністрів схвалив рішення про створення окремого Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів..

Чи варто було?

На думку Руслана Гаврилюка, варто не лише повернути окреме міністерство охорони навколишнього середовища, але й розширити його повноваження. Зокрема, підпорядкувавши йому державні агентства лісового господарства, рибних ресурсів тощо. «Я вважаю, що нам потрібно окреме незалежне міністерство захисту довкілля з потужними інституційними можливостями та кроссекторальним підходом. І через 5-10 років можна було б говорити про приєднання до цього міністерства галузей, що найбільше впливають на довкілля: енергетики чи сільського господарства. Тоді було б доречно говорити про досвід європейських країн, але сьогодні вони на кілька кроків нас випереджають», – вважає він. 

«Рано чи пізно нам доведеться повернутись до питання інтеграції екологічної та енергетичної політики або, як мінімум, “екологізації” енергетичного сектору, – зазначає Олена Павленко. – Якщо Україна хоче продовжувати інтегруватись в енергетичний простір ЄС, то цей пріоритет повинна поставити у свій порядок денний».

Водночас, рішення щодо реорганізації державних органів має бути обґрунтованим, а державна політика – стабільною, зазначає Марина Гріцишина. «Перш ніж приймати будь-які рішення, потрібно розуміти, що кризова ситуація – це не найкращий час для реформування стратегічно важливих міністерств. Від роботи Мінекоенерго зараз залежить стабільність електропостачання всієї країни, – розповідає експертка. – Крім того, всі реформи з об’єднанням та розділом міністерств повинні ініціюватися з чітким розумінням, скільки це буде коштувати для бюджету України. Рішення щодо формування органів виконавчої влади повинні бути довгостроковими та не змінюватись кожні півроку».

Даний медіа проєкт став можливим завдяки підтримці американського народу через Агентство США з міжнародного розвитку, наданій через USAID Проєкт енергетичної безпеки (ПЕБ). Грантоотримувач Проєкту - Журнал Хмарочос несе повну відповідальність за зміст публікацій, який не обов`язково відображає позицію USAID або Уряду Сполучених Штатів Америки.