На Володимирській гірці у Києві, за Михайлівським Золотоверхим собором у суботу, 19 вересня, відкрили новий фонтан. Основним елементом фонтану є бронзова фігура скульптури Архистратига Михаїла. 

Міський голова Віталй Кличко зазначив, що проєкт меценатський і схвалений консультативною радою з питань охорони культурної спадщини при Департаменті охорони культурної спадщини КМДА. Відео скульптури в ливарні мер опублікував на своїй сторінці. Раніше в рамках реконструкції парку «Володимирська гірка» відкрили копію фонтана Термена.

Сім ідентичних чавунних фонтанів Термена з‘явилися в Києві в кінці XIX-на початку XX століття. Свою назву отримали за ім’ям власника заводу, на якому буди відлиті. На момент своєї появи в Києві фонтани мали практичне застосування – містяни могли брати з них воду для побутових потреб. На сьогодні збереглися і працюють оригінальні фонтани Термена в Маріїнському парку, в сквері біля сучасного театру їм. І Франка, в парку Чкалова на вулиці Гончара, в сквері на вулиці Антоновича.

 «Хмарочос» розпитав істориків, критика і художницю про їхні враження від такої новинки в київському ландшафті. 

Сергій Гірік,
кандидат історичних наук

Ініціативи щодо спорудження нових пам’ятників та об’єктів пішохідної інфраструктури від чинного мера Києва, перш за все, зачіпають своєю нав’язливістю у втручанні в міський ландшафт. Треба пам’ятати, що ці ідеї – надовго. І незалежно від того, чи вдало вони впишуться в довколишнє середовище, чи ні, повз новозбудовані об’єкти проходити новим і новим поколінням киян.

Якщо такі об’єкти, як міст від Володимирської гірки до Арки дружби народів, хоч і є сумнівними з естетичного боку, дійсно полегшують пересування людей між схилами Правого берега, ситуація з пам’ятниками інакша. Власне, міст рятує те, що його не роздивляються — по ньому ходять. 

Натомість, скульптури (у тому числі й паркові скульптурні композиції) створюють для того, щоб на них дивилися. І дивилися дуже тривалий час. Недарма у промо-ролику з цього приводу в офіційному профілі голови КМДА прозвучали слова: «Так можно теперь столетиями смотреть на него». Якщо до іншого відкритого з ініціативи й за участю мера пам’ятника — помпезної кінної скульптури Іллі Муромця в парку «Муромець»/«Дружби народів» — принаймні треба спеціально діставатися з центру міста, то новий «Михаїл» буде постійно впадати в око.

Усі фото: пресслужба КМДА

Володимирська гірка є не просто парком, а цілісною пам’яткою садово-паркового мистецтва, втручання в яку повинно бути вкрай обережним. Натомість, впродовж останніх років ми бачимо зміни у її вигляді, які можна порівняти хіба що зі спорудженням Музею Леніна aka Український дім 40 років тому. І якщо міст був сприйнятий у цілому позитивно, а поява типового паркового фонтану біля нього залишилася в тіні відкриття мосту, цю ситуацію покликано виправити відкриття нового фонтану. 

Сама скульптура викликає подив передусім анонімністю — у новинних повідомленнях про неї не згадуються скульптор чи скульптори. Тобто вона, очевидно, є колективною творчістю, за яку ніхто (на відміну від вищезгаданого Іллі Муромця роботи Володимира Журавля) не несе персональної відповідальності.

Останнє виглядає просто як набір упізнаваних пам’яток, на тлі якого туристи фотографуватимуться так, як нині фотографуються в парку «Київ у мініатюрі». При цьому пропорцій між реальними розмірами змодельованих у нижній частині пам’ятника архітектурних пам’яток не дотримано, не кажучи вже про те, що їх розміщено впритул одна до одної.

Проте, я щодня проходжу поряд із обраним для фонтану місцем, ведучи дитину до школи, тож доведеться звикати або відвертати голову вбік.

Євгенія Моляр,
мистецтвознавиця

Кітчева псевдобарокова скульптура, м’яко кажучи недоречна в сучасному місті, якщо розглядати цей об’єкт в естетичному вимірі. А в етичному – взагалі викликає обурення. Як може міський голова опікуватися коштовними прикрасами для міста, в якому не налагоджена базова інфраструктура: водопостачання, громадський транспорт тощо.

Семен Широчин,
історик радянської архітектури, кандидат наук

Поки десятки фонтанів по всьому Києву закинуті, забуті і розвалюються, міська влада чомусь вирішує будувати нові. Це нагадало мені анекдот: «– Любий, а чи не помити нам дітей? – Та ну, краще нових народимо». Те саме відбувається з пам’ятниками. Чому нікого не хвилює, що, скажімо, скульптури на будинку на проспекті Перемоги, 43 просто розвалюються?

Напрошується гарна аналогія з середньою Азією. Коли правитель помирав, то його наступник волів будувати власні архітектурні споруди, а не закінчувати проєкти попередника. Так і тут. Збереження того, що вже існує, хвилює лише волонтерів, а міська влада піариться новим. 

Олена Мокроусова,
історик архітектури, кандидат історичних наук

Стилістика цього фонтану помпезна і несучасна. Як на мене, гроші краще вкладати в реставрацію того, що вже існує. Адже в Києві є оригінальні  фонтани. До того ж Володимирська гірка – пам’ятка садово-паркового мистецтва. А «захаращувати» територію пам’ятки не можна.

Для кінця XIX століття зображувати на постаментах монументів різні події (постамент князю Володимиру, імператору Миколі I тощо) було нормальним. Типово це і для раннього середньовіччя – коли ктиторів зображували з храмами у руках (той самий Ярослав у Софії Київській). Проте для сучасної естетики це просто дивно. І незрозуміло – навіщо?

Утім, чи не відображають архаїчні смаки очільників держави чи міста архаїчність нашого менталітету як таку, зокрема, політичного мислення?  

Костянтин Дорошенко,
публіцист, куратор сучасного мистецтва, критик

Це ляпас киянам як сучасним людям європейської цивілізації. Ми живемо у ХХІ столітті і не потребуємо фейків під естетику часів царя Панька. Дуже шкода, що меценатські кошти спалюються заради такого несмаку. Не робіть із нас тубільців недорозвинених! І меценатам варто пояснювати, що вони можуть дійсно прислужитися місту замість захаращувати його таким барахлом.

Інга Леві,
художниця, мозаїстка відновленого фонтану
«Зорі та сузір’я» при КПДЮ

Я вважаю, що у XXI столітті  просто смішно встановлювати у місті подібні скульптури.

Композиційно це виглядає жахливо, безліч непотрібних дрібних деталей, піднесений золочений пафос на тлі розрухи – це абсурд і навіть знущання.

Саме на цій локації, за Михайлівським Золотоверхим, є чудові приклади паркової скульптури! Це саме те, що має бути у парках – так є і в Кракові, і у Берліні. Натомість те, що пропонує і чим пишається Віталій Кличко, схоже радше на останні творіння Церетелі у РФ. Чому псевдоісторичний кітч вчергове обирається міською владою для оформлення міста? 

Сергій Єкельчик
історик, професор Університету Вікторії (Канада)

Зрозуміло, що спорудження нового фонтану подається як частина медійної кампанії мера Кличка до виборів у Києві. Але таке «покращення» ландшафту історичного парку насправді запроваджує в ансамбль Володимирської гірки фальшиву ноту кітчу.

Меценатський проєкт чи ні, але існують такі поняття, як громадські обговорення проєктів чи конкурси на кращий дизайн. Попередній фонтан, який спорудили на виході з мосту на гірку, хоча б намагався імітувати естетику знайомих киянам фонтанів Термена. Натомість у новому маємо претензію на значущий меседж, втілену у поєднанні банального неокласицизму (скульптура архангела) та «псевдо-слов’янського» стилю пізньої Російської імперії (шрифт на дзвоні). 

Такий задум міг би бути цікавим, бо дзвони Михайлівського асоціюються з Революцією Гідності, проте банальність втілення все вбиває. Я вже передчуваю жарти про Кличка як архангела, його дзвін тощо. 

Мер тривалий час жив за кордоном і зараз часто там буває. Немає сумніву, що він бачив там зовсім інші зразки сучасної садово-паркової скульптури: модерні, без імітації пізньоімперського стилю царської Росії. Після всієї боротьби за відкритість конкурсів меморіального простору Небесної сотні, важко повірити, що можна просто взяти і втулити такий фонтан в історичний простір «верхнього міста».