Задав от собі просте питання: а яке нині є нормативне врегулювання питань (1) розміщення камер спостереження на вулицях міст; (2) збирання ними даних і подальшу їх обробку; (3) захист персональних даних містян?

Загуглив.

Першим знайшовся Регламент використання та функціонування системи відеоспостереження міста Запоріжжя, прийнятий у липні 2019 року. Обґрунтовують: закон «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 4 Закону України «Про захист інформації в інформаційно- телекомунікаційних системах», рішення Запорізької міської ради від 21.12.2016 No30 «Про затвердження міської цільової програми «Безпечне місто Запоріжжя» (зі змінами) та від 27.03.2019 No23 «Про затвердження Положення про систему відеоспостереження міста Запоріжжя».

Основне з нього:

• Зберігання загальної відеоінформації протягом 30 діб; а якщо може містити ознаки правопорушення, то 90 діб;
• Відеоаналітика із пошуку подій пов’язаних з людьми може забезпечувати виконання наступних функцій: фіксація потрапляння в заборонену зону, фіксація переповненості (!в умовах карантину!), підрахунок кількості людей, фіксація біжить/лежить; все по номерам авто і кольору авто; фіксація дотримання окремих ПДР;
• Право на доступ до системи в якості користувачів мають державні органи, виконавчі органи, комунальні підприємства та установи Запорізької міської ради;
• отримувати з Системи інформаційний продукт (інформацію) на платній основі можуть бути юридичні і фізичні особи (виключно інформація про саму фізичну особу);
• Автентифікація здійснюється Системою автоматично після введення Користувачем логіну та паролю (Навряд це достатній захист).

От що показує наступний лінк: «В Україні, на жаль, немає законодавчого підґрунтя для використання систем відеоспостереження і фактично вони встановлюються без належних на те підстав, що є недопустимим у європейських державах», – пише Михайло Каменєв.

При цьому, наводиться цифра “наразі по всій країні встановлено близько 18 000 камер”!

Із цього ж тексту, можна дізнатись, що закон «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» вимагає атестувати комплексні системи захисту інформації; також, що Київською міською радою в липні 2018 року було прийнято Положення про функціонування комплексних систем відеоспостереження, яким було врегульовано питання захисту персональних даних, мети та функціонального призначення систем відеоспостереження, питання доступу до системи із переліком можливих користувачів, їх правами та обов’язками.

Наступний лінк посилює нашу юридичну тривогу: сайт міської ради Києва натхненно повідомляє про «Унікальний модуль дозволяє шукати правопорушників не лише завдяки спеціалізованим камерам розпізнавання обличчя. Модуль фіксує зображення з будь-якої камери, що встановлена в рамках мережі та порівнює їх із базою правопорушників, що була створена правоохоронними органами» і навіть «Розробники аналітичного модуля орієнтувались саме на інтелектуальну систему розпізнавання облич «Sky Net», що сьогодні використовується у 16-ти найбільших містах Китаю». В цьому реченні зустрічається поняття «розпізнавання облич» – яке, на жаль, часто фігурує поруч з поняттям «втручання у приватне життя». 

Визнаємо, звичайно, що камери гарно допомагають у протидії злочинності. Самі правила для камер спостереження у столиці лежать тут.

Наступний гарний лінк пошуку – Камери спостереження в Херсоні: гарантія безпеки чи елемент поліцейської держави? Втім, про існування регламенту розміщення і використання відео з камер авторам не повідомляється, а я копати не став.

Спираючись на останні дані Омбудсмана України, у Києві встановлено 5 970 камер відеоспостереження, серед яких є камери з функцією детектування обличчя. За результатами перевірок, проведених омбудсманом, було виявлено типові порушення законодавства про захист персональних даних: серед яких, зокрема відсутність документів, якими визначаються процедури обробки та захисту персональних даних, а також неповідомлення суб’єкта персональних даних про його права, визначені частиною другою статті 8 Закону України «Про захист персональних даних» під час здійснення відеоспостереження.

Однак мені не вдалось віднайти свіжішої за 2010 рік національної судової практики на тему камер спостереження.

Найвідомішою справою ЄСПЛ, яка стосується втручання у приватне життя через застосування публічного відеоспостереження, є справа Peck v. The United Kingdom. Позивач страждав від депресії, і внаслідок цього вирішив вчинити самогубство, використовуючи ніж. Він намагався вчинити цей акт на вулиці, не усвідомлюючи, що цю дію фіксують камери відеоспостереження (CCTV). Поліція, яка не побачила те, що позивач наніс тілесні ушкодження собі, помітила ніж, та, швидко зреагувавши, направилась на місце перебування позивача через потенційну небезпеку. 

Згодом, районна рада міста опублікувала у місцевому ЗМІ дві фотографії, які були взяті з камери відеоспостереження, на якій було чітко видно обличчя позивача. Фотографії супроводжувала стаття з назвою «Знешкоджено: партнерство між відеокамерою та поліцією запобігає потенційно небезпечній ситуації». Згодом, уривки з відеокамери, які зафіксували ситуацію, потрапили на телевізійне шоу, де обличчя позивача також не було замасковане.

Суд встановив порушення права на приватне життя (стаття 8 Конвенції), вказавши що він не виявив існування достатніх причин, які могли б виправдати розголошення Радою інформації про заявника, при цьому не отримавши згоди самого заявника, та не маскуючи його обличчя. 

Ключові висновки – в Україні мало законодавства на тему камер спостережння. Окремі міста мають власні регламенти/правила, однак поза їх фокусом залишаються:

• У жодних правилах ні слова про доступ адвокатів;
• Захист персональних даних;
• Комерційне використання даних;
• Розпізнавання облич і обробка цієї інформації.

Дивно, що поки не було гучних судових справ, де скаржник просив би наприклад заборонити певну камеру чи певні функції, чи попросити дані щодо себе, зібрані камерами спостереження (чи видалити їх). 

Юристи точно скажуть – правил на тему камер спостережння треба більше, правила мають бути детальнішими, зокрема в частині захисту персональних даних і комерційного використання інформації.