У грудні 2019 року Україна та Росія уклала новий договір про транзит газу на п’ять років, який принесе Україні близько семи мільярдів доларів. Він сформований за принципом «качай або плати», тобто визначає мінімальний обсяг газу, за транспортування якого треба сплатити щороку незалежно від реальних об’ємів транзиту. Це 65 мільярдів кубометрів у 2020 році й по 40 у 2021-2024 роках.

Однак продовження транзиту після 2024 року – під великим питанням, а тому варто розглядати й альтернативні сценарії майбутнього української газотранспортної системи.

Чому транзит падає?

Хоча у 2020 році обсяг передплачених потужностей був 65 мільярдів кубометрів, реальний обсяг транзиту з Росії склав 55 мільярдів. Це на 38% менше, ніж у 2019 році, та загалом найнижчий показник за останні тридцять років. Проєктна потужність української газотранспортної системи дозволяє прокачувати 146 мільярдів кубометрів, тобто зараз вона завантажена менш ніж на половину.

Основна причина зменшення транзиту через Україну – побудова обхідних газопроводів. «Північний потік» між Росією та Німеччиною запустили ще у 2011 році. А у 2020 році почав працювати «Турецький потік». Він має дві «нитки» загальною потужністю близько 30 мільярдів кубометрів: одна йде до Туреччини, інша – до країн Південної та Південно-Східної Європи. У 2020 році Греція та Болгарія вже практично весь природний газ отримували через новий газопровід.

Крім того, досі існує можливість завершення «Північного потоку-2». Цей газопровід збудований на вже понад 90%, однак у 2019 році робота над ним зупинилася через санкції США. Це один із факторів, який зробив можливим вже згаданий новий контракт про транзит газу з Росії через Україну.

Сьогодні завершення «Північного потоку-2» – це політичне питання. Наявних потужностей для транзиту газу до Європи більш ніж достатньо, але побудова ще одного газопроводу дозволить Росії повністю відмовитися від використання української газотранспортної системи. У лютому 2021 році будівництво «Північного потоку-2» відновилося попри санкції, й Німеччина досі підтримує цей проєкт. Однак це ще не гарантує його завершення та введення в експлуатацію.

Читайте більше: Колонка посла України у Німеччині Андрія Мельника «Потоку труба? Як Україна працює у Німеччині для зупинки Nord Stream-2»

Фінансова складова

Якщо транзит газу через Україну припиниться, перш за все, зростуть тарифи за використання газотранспортної системи для внутрішніх споживачів. 

За попередніми підрахунками, тарифний дохід Оператора ГТС України у 2020-2024 роках складе 225 мільярдів гривень (з ПДВ). З них лише 40 мільярдів гривень – від транспортування газу всередині України та 185 мільярдів, тобто понад 80%, – від транзиту. 

Продовження транзиту російського газу до Європи через газотранспортну систему України позитивно впливає не лише на доходи державної компанії, але й на економічну ситуацію в країні загалом. Щороку цей контракт приноситиме 2% ВВП та додаткові надходження до бюджету. Лише у 2020 році ОГТСУ сплатив майже 15 мільярдів гривень податків. Для порівняння, у бюджеті цього року на програми підтримки малого та середнього бізнесу заклали 12 мільярдів.

Після 2024 року

Контракт гарантує Україні прибутки від транспортування газу на п’ять років, і він може бути продовжений. Однак не виключено, що після 2024 року транзит російського газу територією України все ж повністю припиниться. Тому такий розвиток подій варто було б враховувати у планах на найближчі роки.

Генеральний директор Оператора ГТС України Сергій Макогон вже зазначав, що компанія сфокусувала свої капітальні інвестиції на ті об’єкти, що будуть використовуватися і без транзиту від «Газпрому». У випадку його припинення незалучені потужності поступово будуть виводити з експлуатації. «Відповідно – у разі повної відмови від транзиту нашої територією – вже не можна буде сприймати українську ГТС як доступний запасний варіант», – заявив Макогон.

Крім того, у компанії працюють над оптимізацією та автоматизацією процесів. «Наш план наразі – скоротити операційні витрати до такого рівня, щоб навіть у випадку відсутності транзиту ми могли отримувати дохід від транспортування газу до українських споживачів та від українського видобутку за такими тарифами, які будуть прийнятними для них», – розповідає гендиректор ОГТСУ.

Інший напрямок роботи – подальша співпраця з європейськими компаніями і розвиток послуг, які можуть принести додатковий дохід та залучити вільні потужності системи. Зокрема, short-haul та митний склад. Митний склад на базі 10 газосховищ запустили ще у 2017 році. Він дає можливість українським та іноземним компаніям зберігати газ на території України протягом 1095 днів без сплати податків та митних зборів. Продавати послуги зберігання газу можна трейдерам з сусідніх країн, де існує дефіцит газових сховищ, наприклад, з Польщі, Угорщині, Румунії, Словаччини і Молдови.

Послуга short-haul (або потужності з обмеженнями) дозволяє європейським енергетичним компаніям бронювати потужності української ГТС для «короткого» транзиту газу з однієї країни в іншу. Вперше цією можливістю скористалися у березні 2020 року: Україна здійснила транзит газу з Угорщини до Словаччини на замовлення німецької компанії.

«За твердженням оператора, перевагою short-haul через українську ГТС є нижчі ціни: до прикладу, транзит газу з Польщі до Угорщини коштуватиме на 27% дешевше, ніж через Чехію та Словаччину, – коментує Сергій ЄВТУШОК, зовнішній аналітик DiXi Group. – Авторитет нового оператора напряму залежить від розвитку портфелю його послуг та дотримання вимог мережевих кодексів. У такому випадку все більше європейських трейдерів почнуть розуміти, що українська ГТС – це не лише «труба» від Росії до Європи, а й гнучкий інструмент для транспортування та зберігання газу». 

На початку 2020 року були здійснені тестові транзитні операції по маршрутах Словаччина-Угорщина, Словаччина-Польща та Угорщина-Словаччина та з «митного складу» до Словаччини, Польщі та Угорщини.

Не лише природний газ

Ще одним потенційним напрямком може бути транспортування біометану – Оператор ГТС України та Біоенергетична асоціація України вже співпрацюють у дослідженні цього напрямку. А також водню: з розвитком відновлюваної енергетики та відмовою від викопного палива попит на природний газ у Європі буде падати й до 2050 року у багатьох галузях його повинен замінити саме «зелений» водень. Європейська воднева стратегія визначає Україну як пріоритетного партнера ЄС у її реалізації та постачанні новітнього енергетичного ресурсу на європейський ринок.

Оператор ГТС вивчає можливість транспортувати водень через українську газотранспортну систему. Однак, це перспектива не 2024 року, а радше кількох десятиліть. Для передачі водню і Україна, і країни ЄС повинні бути технологічно готовими.

Чи можна використати наявну газотранспортну систему для транспортування водню та яка модернізація знадобиться покажуть дослідження. У Європі вже є кілька таких проєктів, зокрема, HyDeploy у Великій Британії: у кампусі Кільского університету почали використовувати для опалення суміш з 20% водню і природного газу.

В Україні теж проводять випробування щодо можливостей транспортування та використання водню. У 2020 році «Регіональна газова компанія» у 2020 році почала досліджувати поведінку водню та водневих сумішей в умовах українських газопроводів. Поки випробування проводять на п’яти полігонах, але у 2023 році у якості експерименту воднево-газову суміш почнуть постачати до двох сіл.

Даний медіа проєкт став можливим завдяки підтримці американського народу через Агентство США з міжнародного розвитку, наданій через USAID Проєкт енергетичної безпеки (ПЕБ). Грантоотримувач Проєкту - Журнал Хмарочос несе повну відповідальність за зміст публікацій, який не обов`язково відображає позицію USAID або Уряду Сполучених Штатів Америки.