Починаю експедиції, націлені на переосмислення історії Києва. Серія епізодів, знятих у різних точках міста, відомих та не дуже, буде висвітлювати різні історичні періоди з нових, альтернативних кутів зору. Ми пройдемо не лише по місцях-«туристичних магнітах», але й по прихованих локаціях, котрі жителі міста бачать не часто. Разом з вами піднімемося на найгарніші оглядові майданчики, облетимо пагорби, заглибимось у таємничі стародавні печери.

Почнемо із Замкової гори, на якій декілька сторічь поспіль була розташована фортеця – спочатку дерев’яна, а згодом кам’яна. Укріплення було зведено за часів Литовського князівства Володимиром Ольгердовичем, тут розмістилася резидеція князів, міський суд, канцелярія, оселі київської знаті, монетний двір. Цей своєрідний Капітолій проіснував до середини XVII сторіччя та представляв унікальний для тих часів випадок високорозвиненого місцевого самоуправління. Громада мала надзвичайно широке коло як обов’язків, так і прав. Кияни мало право судитися з воєводою у королівському суді (за часів Польщі) та відкрито виступати проти нього, самі обирали війта та склад магістрату, користувалися податковими пільгами, напряму керували земельними ресурсами. В той же час вони постійно постачали замок провіантом та будівельними матеріалами, виконували багато обов’язків стосовно його утримання, навіть регулярно викошували траву на схилах гори. Такий приклад високого рівня організації, реалізації прав і свобод вартий більшої уваги, ніж йому було приділено раніше.

Олегова гора, вона ж Щекавиця – широко відома тим, що на ній, за легендами, було поховано Віщого Олега. Поховання це знайти поки що нікому не вдалося, але крім нього, гора відома й багатьма іншими цікавими моментами. Існує думка, що у княжі часи на горі був храм або монастир, а у XV столітті – замок.

Неофіційна назва Щекавиці – «місто  мертвих». Біля підніжжя гори дослідники знаходили слов’янські поховання VIII-IX століть.

На початку XVII століття міщанам почали давати тут землі для поселення, і з тих часів аж до XX століття, через близькість декількох ринків, на горі жили, в основному, торговці, а також шахраї та розбійники.

В XVIII столітті тут було відкрито міське кладовище, із цвинтарною церквою Усіх Святих. Тут ховали жителів Подолу, членів магістрату та багатих міщан, а також мусульман й старовірів (існує думка, що мусульманскі поховання мають навіть ще більш давнє походження, ніж інші).
Серед похованих – перший міський архітектор А. Меленський, архітектор М. Іконніков, історик П. Лебединцев та інші відомі особистості своєї епохи. За радянських часів церкву та більшу частину цвинтарю було знесено. Існував план розміщення тут парку відпочинку, який на щастя не був втілений.

Дитинець – потужне місце сили, з якого саме й почався Київ-град. Забудовуватися Дитинець почав з того місця, де зараз знаходиться національний музей історії України. Поступово розростаючись, за часів князя Володимира Великого площа забудови сягала вже близька десяти гектарів. Тут було зведено Великий Ярославів двір у форматі фортеці у фортеці, тут вирував центр політичного, економічного та військового життя Київської Русі.

Понад тисячуу років тому тут було зведено перший кам’яний храм східнослов’янського світу – Десятинну церкву. Саме вона й стала композиційним центром, навколо якого виростали кам’яні палаци. Місцина була потужна не лише християнськими святинями – на капищі перед історичним музеєм і зараз проводять свої обряди язичники-рідновіри.  У центрі городища Кия стояло язичницьке капище – культовий центр полян, від якого залишився власне фундамент язичницького храму.

Дуже цікаві секрети зберігає і гора Юрковиця – ще один літописний топонім — Варязьке столпіє, оборонне укріплення (земляний вал з частоколом), який охороняла варязька дружина княгині Ольги та Святослава Хороброго. Археологи знайшли там залишки варязької застави – а це свідчить про Юрковицю та Юрковицький ручай як північний край оборони княжого Києва.

 А чи знаєте ви, що в Києві існує церква, де було справлено службу на честь Аллаха і його пророка Магомета? Саме так, хоч це дуже дивно звучить, але такий випадок стався наприкінці XVIII століття, коли місто було охоплено епідемією чуми. Саме цю епідемію передбачив Григорій Сковорода, полишивши Київ за день до закриття його на карантин. Епідемія тривала дуже довго – більше року, та забрала багато життів, чимало будинків киян було спалено. І одного разу полонений турок побачив сон – якщо в церкві відбути службу на честь Аллаха, пошесть зупиниться. Служба відбулася в Іллінській церкві, що знаходиться на вулиці Почайнинській та діє досі.

Такий проєкт потрібен для перегляду історії Києва, пошуку свіжого погляду на її хід та вплив. Ми будемо транслювати різні погляди на події, пізнавати багато нового, розуміти, чому ті чи інші моменти історії міста у різний час замовчувалися або не отримували належної уваги. Стане зрозуміло, чому, наприклад, київський Капітолій замовчувала радянська історіографія, і що сьогодні можна витягти з цього досвіду.