Фото: Ірина Бєлих

В Україні житло вважають однією з найнадійніших інвестицій. Володіння ним дає відчуття захищеності і впевненості в завтрашньому дні. Чимало людей, переїжджаючи у столицю з інших міст, першочерговим завданням ставлять саме купівлю квартири.

Гостинка на Воскресенці в подарунок від батьків

Я переїхала в Київ у 2006 році – навчатися в Національному Київському університеті культури і мистецтв. Мені було 17 років, разом із хлопцем ми знімали однокімнатну квартиру на Героїв Дніпра. Пам’ятаю, що вона коштувала 300 доларів [1500 гривень за тодішнім курсом валют – прим. ред.]. На той момент нас фінансово підтримували батьки. 

Квартира загалом нам подобалася. Але в якийсь момент з’ясувалося, що помешкання треба звільнити, бо син власниці одружується і бажає оселитися тут із сім’єю. Тоді разом із друзями ми зняли двокімнатну квартиру на вулиці академіка Туполєва. Але незабаром подруга вийшла заміж – і ми знову переїхали. 

Зрештою, ми дуже втомилися від постійних змін і непевності. Батьки зрозуміли, що я хочу залишитися в Києві. Щоб придбати мені житло в столиці, вони вирішили продати квартиру в Запоріжжі, яку тривалий час здавали в оренду як офіс. 

Грошей, виручених від продажу двокімнатної сталінки в центрі Запоріжжя, вистачило лише на гостинку площею 27 квадратних метрів на Воскресенці. У 2008 році така квартира без ремонту на першому поверсі «хрущівки» коштувала близько 70 тисяч доларів [350 тисяч гривень за тодішнім курсом валют – прим. ред.]. 

Я була надзвичайно рада нарешті оселитися у власному помешканні і не хвилюватися, що завтра треба буде знову пакувати речі. Район здавався досить непоганим, там багато зелені, поруч парк і озеро. Між будинками вільно і просторо, збереглося радянське планування. 

Проблем із транспортом на той момент теж ще не було. До університету на Печерську я зазвичай їхала маршруткою через міст Патона. Затори в Києві тоді були трохи менші, і така подорож не виснажувала. Недоліком було те, що загальний настрій людей на Воскресенці трохи депресивний. Завдавали клопоту і давно не ремонтовані дороги, особиливо у дворах. Та й сама квартира була дуже маленькою. До прикладу, обідній стіл у нас стояв у коридорі – на місці знесеної комірки. 

У цій гостинці на Курнатовського ми з хлопцем, який згодом став моїм чоловіком, прожили вісім років. В якийсь момент я навіть змирилися з думкою, що залишуся там на все життя. 

Випадкова інвестиція в Британський квартал

Місця бракувало, і ми потроху задумувалися про невелику прибудову до нашої квартири на першому поверсі. Багато людей стверджувало, що це зовсім нескладно і що так ми отримаємо повноцінну кімнату. Для реалізації свого задуму потроху почали відкладати кошти, купуючи валюту за рекомендацією батьків.

Але одного дня випадок змінив усі наші плани. Я поїхала в перукарню на Теремки, помилилася номером тролейбуса і заблукала. Так мимоволі я потрапила в Британський квартал і одразу загорілася бажанням там жити. Це був 2013 рік, і нічого схожого мені раніше не траплялося. 

Я одразу зрозуміла, що хочу вкласти всі наші заощадження в таку квартиру. Жити в новому будинку значно приємніше, ніж в радянській хрущовці. На той момент Royal House побудував лише два будинки, але жодного ще не ввів в експлуатацію. Справа була дещо ризикованою. Але навіть моєму надзвичайно розсудливому чоловікові не вдалося мене відмовити від цієї авантюри. Насправді ми навіть не розглядали інші варіанти. 

Спочатку йшлося про інвестицію в однокімнатне помешкання. Дізнавшись про мої плани,  батьки запропонували докласти сто тисяч гривень з умовою, що решта майна в Запоріжжі залишається у спадок моїй сестрі. Я погодилася без жодних вагань, бо вважаю, що жити треба зараз. 

Отже, ми підписали договір про купівлю на виплат двокімнатної квартири у Британському кварталі площею 65 квадратних метрів. Повна вартість житла становила 761 739 гривень, з яких ми спочатку сплатили 30%. 

Саме в цей період наприкінці 2014 і на початку 2015 року в Україні відбувся стрибок курсу валют. Завдяки цьому в нас з’явилася можливість виплатити одразу всю суму, адже договір ми підписали у гривнях, а заощадження зберігали в доларах.  

Але й тут не обійшлося без пригод. Офіційні обмінники не працювали. Ми знайшли оголошення в інтернеті про купівлю валюти і поїхали туди. В якомусь підвалі в нас забрали гроші і попросили почекали пів години, поки принесуть гривні. В той момент мене не покидала думка, що нас зараз пограбують чи поб’ють, але, на щастя, все обійшлося. 

Наш будинок вчасно добудували і здали в експлуатацію. Перед самим переїздом квартиру на Воскресенці двічі пограбували. Першого разу мені пощастило покласти кошти, які ми берегли на ремонт, у кишеню піджака – і грабіжники просто їх не знайшли. Коли злодії залізли вдруге, в оселі були лише старі речі, які потрібно було кудись вивезти чи викинути. От їх вони і забрали. 

Оманлива надійність «Укрбуду»

Квартиру на Воскресенці ми спершу вирішили здавали в оренду. Але орендарі здебільшого сприймали її як тимчасовий варіант. Одна дівчина з’їхала через місяць. Після неї оселився співак, який через три місяці також вирушив на гастролі в Китай. Зараз молоді люди вже не хочуть жити в старих будинках, адже вони неохайні та недоглянуті.

Пошук нових мешканців завдавав клопоту, а великого доходу це не приносило. Навіть після косметичного ремонту маленьку квартиру в будинку без реновації на лівому березі можна було здати лише за найнижчою ціною. Тому ми вирішили продавати помешкання. 

Щоб не звертатися до ріелтора, розмістили оголошення на OLX, оцінивши квартиру в 25 тисяч доларів [приблизно 675 тисяч гривень за курсом 2018 року – прим. ред.]. У перший же день нам запропонували 23 тисячі, але я відмовилася, чекаючи на кращі пропозиції. Тим часом на оголошення почали жалітися ріелтори, і OLX згодом його заблокував. Зрештою, довелося таки звернутися за послугами до одного з них. Так ми продали квартиру за 21 тисячу доларів [приблизно 567 тисяч гривень – прим. ред.]. 

Виручені кошти вирішили інвестувати в новобудову. Спочатку нам впала в око двокімнатна квартира на Червоному Хуторі. Помешкання мало гарне планування – дві кімнати з балконами виходили по обидва боки будинку. Але знайомі порадили шукати житло ближче до центру, щоб згодом здати в оренду на кращих умовах. 

Якщо першого разу вибір забудовника був випадковим, то вдруге – виваженим і осмисленим. Ми читали рейтинги і зважали на кількість будинків, введених в експлуатацію. Компанія «Укрбуд» викликала довіру, бо вона позиціонувала себе як державна. Про те, що це не так, ми дізналися значно пізніше. [«Укрбуд» дійсно був державною будівельною корпорацією, яка підпорядковувалася Кабінету Міністрів України. Проте девелоперським бізнесом займалася приватна компанія «Укрбуд Девелопмент», яка працювала «під оболонкою» державного бренду. При цьому інвестори були переконані, що мають справу з державною структурою, яка асоціювалася у них із гарантіями надійності – прим. ред.]

Читайте також: Як проєктує, будує та отримує землю «Укрбуд»? Розповідають, чиновники, депутати та активісти

Отже, ми інвестували в будівництво квартири в ЖК «Кирилівський Гай» від «Укрбуд Девелопмент». Однокімнатне помешкання на третьому поверсі площею 44,5 квадратних метрів вартувало близько 750 тисяч гривень. Усі кошти, отримані за продаж квартири на Курнатовського, ми вклали в нову оселю. Решту (близько п’яти тисяч доларів) виплачували невеликими частинами десь упродовж року-півтора. 

У 2020 році ми мали отримати простору однокімнатну квартиру з балконом, гардеробом і високими стелями (2,9 метра). Проте в 2019 році «Укрбуд» збанкротував, і будівництво заморозили. Зараз наш ЖК добудовує «Київміськбуд». Вже готові 20 поверхів із 23. Нова дата введення будинку в експлуатацію – кінець 2022 року. Мама жартома зазначає, що хвилюватися немає чого – мовляв нашу квартиру на третьому поверсі вже побудували. 

[У вересні 2019 року власник «Укрбуд Девелопмент» Максим Микитась заявив, що продав компанію і йде з будівельного бізнесу. У грудні 2019 року компанія оголосила себе банкрутом, будівельні роботи на майданчиках зупинили. Невдовзі Микитася арештували за справою про заволодіння нерухомістю Національної гвардії. Згодом компанія «Київміськбуд» зобов’язалася добудувати об’єкти «Укрбуд Девелопмент» – прим. ред.]

Життя на Теремках у Британському кварталі нас із чоловіком дуже влаштовує. Там досить зелено, є простір для прогулянок і релаксу. На карантині ми багато ходили в ліс, їздили в поле. Прямо за нашим будинком розпочинається приватний сектор. Висотки тут зводити заборонено через близькість до аеропорту. 

Центр для мене асоціюється зі стресом і заторами. А коли я приїжджаю звідти додому, чую спів пташок, квакання жаб, гавкіт собак, то нарешті можу дозволити собі розслабитися. 

Ми розуміємо, що рано чи пізно сім’я стане більшою. У зв’язку з цим плануємо продати квартиру на Лук’янівці як тільки вона буде готова. Її ціна тим часом поступово зростає. Сьогодні таке помешкання вже коштує близько 50 тисяч доларів [один мільйон 350 тисяч гривень – прим. ред.]. Натомість ми хочемо придбати трикімнатну квартиру десь за містом, можливо, поблизу Вишгорода. У мене дуже сильний запит на житло подалі від міського шуму. Просторий дім на окраїні міста дає відчуття спокою, захищеності та усамітненості. 

Читайте також: Як ми відклали кошти на смарт-квартири в передмісті й чому хочемо тепер звідти переїхати